Якою мовою я повинна розмовляти в Україні?
Моє ставлення до людей, що акцентують увагу на мові мого спілкування, змінилось майже кардинально. Раніше сприймала ці питання як належне, пишалась, відповідаючи: так, я харків'янка, так, це принципово.
На разі, все частіше дратують і питання, й подив, і навіть позитивні реакції.
- Ви аткуда, сматрю, так харашо на укрАінском гаварітє?
- Дивне питання.
- Што? Пачему?
- Якою мовою, на вашу думку, я повинна в Україні розмовляти? Китайською?
- Кхм. Так ви атсюда, із харькава?
- Ви в усіх, кого бачите, питаєте подібне чи саме я заслужила на таку сумнівну честь?
Мовчки йде.
Стою в спортклубі, спілкуюся на рецепції. Тренер, качок, зацікавлено проходить повз, каже, щиро посміхаючись:
- Какая справжня україночка!
- Вибачте, що ви сказали?
- Гаварю: справжня україночка!
Дивлюсь як на ідіота.
- І до чого це?
- А? Ну ви же на украінском, вот я і...- качок губиться, він очікував, мабуть, що я посміхнусь, зашаріюсь, вдягну віночок і станцюю українській танок під поблажливі посмішки узкоязичних шовіністів.
- А ви - хто?
- Я? В смислє?..ізвінітє,- поспіхом ретирується.
Задовбали. Єдине, що може зробити людина, і це буде єдиним правильним вчинком- перейти на державну. Або не задавати дурних питань, не виявляти надмірної, зверхньої, як не крути, й тупої цікавості- я не тварина в зоопарку.
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
