Як наше коріння рятує нас від «русского мира»

Хочу розповісти дуже особисту й особливу для мене історію з країв, які росіяни занурили під воду. Трохи хвилююся, бо ще не розповідала про це майже нікому.

Маленькою дитиною, коли всі мої друзі поверталися до Херсона і я залишалася сама на дачі, розважала себе грою. Уявляла, ніби я козак, який спостерігає за Дніпром і мусить попередити інших, якщо ворожі кораблі з'являться в полі мого зору.

Я забиралася на найвищий горіх на узбережжі та слідкувала. Якщо бачила небезпеку – підпалювала суху очеретину й махала нею щодуху. Небезпекою були бусурманські (тобто османські) кораблі. А ще в мене була шабля із довгої вигнутої гілки. Інколи доводилося битися із бусурманами.

На довгі роки я майже й забула про свою дитячу гру, поки не почула анонс від учених Хортицького заповідника про неймовірну знахідку на дні Дніпра неподалік від Херсона. Науковці В'ячеслав Зайцев та Дмитро Кобалія знайшли два потоплених османських човни другої половини XVII сторіччя. Вони організували гідроархеологічну місію й мали багато чого розповісти про знахідки.

За першої нагоди я домовилася з ними про зустріч для журналістського матеріалу. В'ячеслав попросив мене покликати колег. Пам'ятаю, що на цю імпровізовану зустріч у студентській кафешці відгукнулися Ірина Староселець та Маргарита Лазник. Учені розповіли, що судна прибули з Туреччини та перевозили будівельні матеріали для укріплення турецьких поселень у пониззі Дніпра. На борту одного з кораблів вдалося знайти гармату, деякі особисті речі та люльку.

Цікаво, що човни лежать за сто метрів один від одного. Це може свідчити про одну й ту саму історичну подію, скоріш за все, бій із козаками, в який їм довелося вступити. Усі деталі написала в цьому матеріалі Медіаплатформи "Вгору".

Під час розмови з науковцями я була приголомшена. Я писала цей матеріал у якомусь дивному стані, ніби зачарована.

Трохи оговтавшись намагалася пригадати, звідки маленька я могла знати про османські кораблі й козаків. Тут треба пояснити, що 8 класів я навчалася в школі ім. пушкіна й тільки з переходом у ліцей почала вчити історію написану не росіянами. Я знала про славний град Хєрсон, який "єкатєріна создала своїм указом", знала про фаворіта потьомкіна й навіть писала реферат на тему "женщіни пушкіна" для позакласного кружка "пушкєновєдєніє". Читала тютчєва, прішвіна, чєхова, толстого і все оце.

У мене досі немає раціональних пояснень. Єдине, що я можу стверджувати, що росіяни, як би вони не намагалися, не знищать наш рід. Вони вчиняли геноциди впродовж 400 років. Роблять це зараз. Вони забороняли мову, зросійщували нас культурно, але наше коріння пробивається до нас крізь ворожих нам потьомкіних і чужих тютчєвих, пушкіних і ко. Попри всі їхні звірські намагання, ми повертаємося до нашого коріння наймістичнішими шляхами. Тому ми переможемо. Тому Україна існуватиме наступні сотні й тисячі років. Я переконана в цьому, як і мільйони українців.

Фото в пості я зробила в останнє літо перед повномасштабною війною. Це те саме узбережжя, де я грала. Воно прикрашає мою обкладинку у ФБ останні два роки, бо є дуже особливим для мене. Це коріння – символ мого перевтілення, мого повернення, яке сталося ще в дитинстві. Допомогло оминути хибний шлях, нав'язаний чужинцями, ворогами.

Про науковців, які віднайшли османські човни на дні Дніпра. Зараз Дмитро Кобалія боронить Україну. В'ячеслав Зайцев був убитий росіянами 5 жовтня 2022 року під час бойового виходу на Донбасі. До повномасштабного вторгнення він захищав Донецький аеропорт. Наш кіборг. Герой документального фільму "Січ. Звідки росте супротив "русскому миру" від Радіо Свобода. Режисерка та авторка сценарію Ірина Штогрін і познайомила нас із В'ячеславом під час показу в Херсоні.

Подивитися фільм можна тут: https://www.youtube.com/watch?v=9zoiIRnUWx8

З.с.: якщо ви мали терпіння дочитати це до кінця, і маєте нестримне бажання написати в коментарях, що я пришелепкувата – я не ображусь.