Коли моєму синові було кілька місяців, 18 грудня я поїхала в київський Дитячий світ по подарунки. В магазині було порожньо. Всього кілька україномовних покупців, перешіптуючись, обирали ляльки і конструктори.
Мені було дуже сумно. Я ж бо звикла до гарантованого шелестіння подарункових пакетів під вухом і запаху мандаринок спозаранку, до можливості спізнитися до школи, бо ж треба все розгорнути і розглянути, до бурхливого, але тихого обговорення отриманих скарбів з однокласниками. Тихого, бо це свято було офіційно заборонено. А, коли вже можна було, то повернулася традиція запрошувати Св. Миколая з чортиком і ангелом додому, і я дуже добре пам'ятаю, як наші знайомі зібрали в себе вдома з два десятки дітей різного калібру, і я, будучи найстаршою в товаристві, вперше побачила "живого" Миколая в ризах і з мішком подарунків.
І хоч у 2001-му році в Києві Миколай ще був так далеко від мейнстріму, як Spice Girls від Палацу Спорту, ця чудова традиція поступово завоювала серця у масовому сегменті. Я з радістю спостерігала, як із року в рік у переддень свята магазини іграшок все більше наповнювалися людьми, виростали черги, бринів святковий настрій.
Сьогодні Св. Миколай всюди. Він ще явно переживає кризу ідентичності і шукає свій образ у трикутнику між анатолійським єпископом III століття, кока-кольним Санта Клаусом і радянським Дідом Морозом. Але він вже тут. Він, не соромлячись, дарує дітям подарунки, а дорослим - передчуття великого свята і надію.
З Днем Св. Миколая, друзі! Веселих Свят!
І, до речі, відсьогодні офіційно можна колядувати.