Шість порцій отрути у пляшечці "Мінська"

Люди бідкаються про те, що умови виконання "Мінська", як виявляється, змінюються. І не на нашу користь.

От і не правда! Від самого початку "мінськ" був отрутою, приготовленою за московським рецептом, щоб залікувати Україну до смерті. А міжнародні доктори погодилися на цей рецепт, бо справжнього пацієнта вони бояться. І багато з них тихо сподіваються (проте даремно), що спочила в мирі Україна цього пацієнта вгомонить.

Так от, перші дві пігулки "мінська" були згодовані Україні 16 вересня 2014 року, коли парламент ще попереднього скликання проголосував за закон "про особливості місцевого самоврядування" для ОРДЛО та про амністію. Тоді ще ніхто не встиг оговтатися, як депутатів закрили в залі, виключили табло і дали дозу, щоправда поки не смертельну.

Третя пігулка була 31 серпня 2015 року під час попереднього схвалення змін до Конституціі в частині так званої децентралізації з особливим статусом. На той час наші міжнародні доктори, включаючи експертів Венеційської Комісії, ходили довкола парламентарів і громадськості, прицмокуючи: "Це - не отрута, це - конхветка! Їж дурнику! Нам-ням!" Тоді лише невеличка частина депутатів зціпила зуби. А решта - лизали конхветку із задоволенням, подекуди до задурманеного кувікання: "Ми обдурили Путіна! Всі, хто не лижуть - агенти Кремля!"

Щоби закріпити дію першої, другої і третьої пігулок, була затовчена четверта - зміни до Регламенту Верховної Ради, які всупереч самій Конституції змінили порядок голосування за зміни до неї. Без цих змін до Регламенту особливий статус помер би не народившись. Але на момент ґвалтування Регламенту учасники цього процесу все ще були під наркотичною дією від попередньої "перемоги".

Тож залишилося ще дві дози - закон про вибори в ОРДЛО і остаточне голосування за ті самі зміни до Конституціі з особливим статусом. І ці дози для України будуть смертельними.

Але дурман почав поступово вивітрюватися. В "конхветку" більше ніхто не вірить (окрім Опоблоку) і їсти її не хоче. Доктори нервують - вони не готові ані ставити діагноз реальному пацієнту, ані шукати справжній рецепт.

Спершу нас чухали за вушком, примовляючи: "Ну гаразд-гаразд! То не конхветка, то такі ліки. Вони вам поможуть. Ми ще не знаємо як, але потім побачимо!" Далі - почали втрачати терпіння: "Те, що буде з вами опісля - це ваші проблеми! Доїдайте, трясця вашій матері! Бо так написано в рецепті!" І ось ми наближаємося до неминучого, коли доктори від безсилля намагатимуться запакувати нас в грамівну сорочку і розтиснути зуби для того, аби заштовхати останніх дві пігулки.

Для когось таке усвідомлення може виявитися шоком або приниженням. Але нинішня жорстка і, подекуди, брутальна риторика наших міжнародних партнерів, як не парадоксально є чеснішою, аніж попередня. Бо нас більше не дурять. І ті депутати, які мали відвагу конхветку не їсти від самого початку, із правдивою риторикою знайомі давно.

Тепер, коли багато хто в Україні приходить до тями, тим більше потрібно зціпити зуби. Лише так Україна має шанс не лише вижити, але і допомогти міжнародним партнерам поставити діагноз пацієнту і знайти реальний рецепт.

Oksana Syroyid