Щоб українець до тебе заговорив українською, треба бути афроамериканцем

Аеропорт "Бориспіль". Служба розшуку багажу. Підходжу до стійки і спостерігаю прекрасну картину: чудовою, бездоганною українською працівниця служби спілкується з хлопцем, що точно не москаль. Чоловік чорний, як смола.

Оце так так, думаю, як же він, бідаха, її розуміє?

Аж тут чую, як у відповідь хлопчина відважує їй не менш солов'їну! Хоч і з добрим акцентом. Нічого собі! Я тиждень літав по світу, слова рідного не чув, тому така картина перетворила моє тяжке очікування в захоплюючу сцену.

Стояв, дивувався і насолоджувався, що однією, що іншим. Відвідала навіть думка, що може я десь сів не у літак, а в машину часу, і повернувся додому не через 7 днів, а через 70 років?

Коли ж вони закінчили і прийшла моя черга, передусім я запитав:

– А що то за козак був з такою дивовижною українською!?

– Да это студент из Нью-Йорка. Учится в Черкассах, потерялся багаж. А знает только английский и украинский.

Овва… Все ж таки то був літак, а не машина часу, на жаль, все в порядку... Але ж, трясця, вона такою красивою українською говорила до нього щойно! А я чим гірше? Так хочеться відчути батьківщину… Де ж ділась вона? Не втрачаю надію, продовжую:

– Ви знаєте, і у Вас така чудова мова була, ну просто стояв і насолоджувався!

– Спасибо.

Ясно.. Пажалуйста, подумав.

P.S. Друзі-українці, що ж за вірус ми проковтнули? Маємо одну з найкрасивіших мов у світі, знаємо її і володіємо.

Прийшов злий сусід, що 400 років ґвалтує нас, нателіпав вам х*рні, що наша мова – сєльскій недосуржик, і ви ковтнули це і перейшли на язик.

 І просто викинули свою красуню, своє найцінніше і особливе, дароване Богом саме нам, – на смітник, як непотріб… Та ще й ображаємось, коли нас запитують – раша?

Чи могли українці ще навіть 100 років тому уявити, що ми один до одного між собою будем говорити сусідською?

А щоб українець до тебе заговорив українською – по ходу, треба бути негром…

Сашко Клочан