Про "народ-пабєдітель" і сакральну жертву
Книга пам’яті. Херсонська область. Червона така. Там факти та історія. Наша історія. Десь 80% загиблих наших земляків - це 43-44 років призову.
Відсоток, тих, хто почав війну у 1941 році серед виживших значно вищий.
Що ці командири робили? Звільняли території і одразу чоловіків до війська. Тривалість життя хлопців була приблизно 2 тижні.
Мені розповідали, що на мобілізованих хлопців з села Карга (зара Приморське Скадовського району) похоронка прийшла через три дні. Всі загинули у Поймі. Кидали їх на ворога без зброї і навіть форми. Просто як м’ясо. Як сокральну жертву. Таким чином знищували українців. І ворога били, і територію звільняли, і з бунтівними українцями питання вирішували…
Ці хлопці загинули. А потім у Херсон та інші міста і села з маршем заходили браві вояки родом з Липецька, Орла та Калініна… І залишалися тут. І хоп, а Херсон вже руський город, і мови української вже не чути..
Це стосувалося не лише Херсонщини. 90% загиблих з татового села Велика Круча на Полтавщині - це призвані у 43-45 роках. Не обучені з села - одразу на фронт. На ворога, який остервеніло оборонявся. Саме такими українцями брали і Зєєловські висоти. Штабелями ложили хлопців. Просто трупами закидували…
Спочатку призвані українці гинули, ну а потім вже народ-побєдітєль з прапором заходив… Все це є у томах цієї червоненької книжки.
-preview.webp)
-preview.webp)
-preview.webp)
