Kyiv Post мертвий. Але в цій історії є дещо позитивне

Одеський забудовник Аднан Ківан вирішив закрити видання Kyiv Post. Закрити, щоб потім знову відкрити. Такий був озвучений план.

Чому? Імовірно, просто тому, що одеський забудовник прорахувався. Він купив впливове видання Kyiv Post, можливо, вважаючи, що сам стане впливовим. Але виявилося, що ні. Виявилося, що видання буде впливовим лише тоді, коли ти сам на нього не можеш впливати. Виявилося, що він купив купу проблем, оскільки всі навколо почали на нього ображатися, коли газета писала щось не те. Виявилося, що купив купу витрат. Але не купив впливу. Не купив статусу. Виявилося, що купити впливове видання не означає стати впливовим.

Сюрприз.

І одеський забудовник вирішив піти простим шляхом. І вбив Kyiv Post. Щоб народити новий. Щоб набрати зговірливих журналістів. Думаючи, що це нарешті зробить його впливовим. Успіху йому в цій нелегкій справі.

Але цей текст не про Ківана. Він про те, що вільна та чесна журналістика в Україні є. І Kyiv Post підтвердив це своєю смертю. Вони показали, що справді існує незалежна редакційна політика. Вони показали, що чесний журналіст — це не персонаж голлівудського кіно. Що незалежна преса існує і в Україні. Колись весь склад журналу "Кореспондент" розвернувся та пішов після того, як журнал купив Курченко. Так, туди теж потім набрали якихось зговірливих людей. Але колишнього впливу не було вже ніколи. Журналісти Kyiv Post втратили роботу, але зберегли честь. І свою, і честь професії.

Так от. Хлопці з Kyiv Post показали, що в Україні є чесна журналістика. Вони показали це людям, які не звикли нікому довіряти. Українському народові, який вважає, що чесних людей немає взагалі. Вони показали це українським політикам, які звикли вважати, що тільки власник медіа визначає, що і хто писатиме в цьому медіа. Українські політики звикли так вважати, бо звикли всіх довкола купувати, а тих, хто їм не продавався, вважати вже купленими іншими. Вони показали це "іншим" українським журналістам, які звикли продаватися, і вважають, що це норма.

Чи побачать усі ці люди? На жаль, далеко не всі. Хтось збудує чергову теорію змови. Хтось просто не помітить. Комусь байдуже. Але ті, хто побачать, матимуть впевненість, що все не дарма. Ті, хто звик обстоювати принципи, матимуть натхнення робити це далі. І це найважливіше. Важливо, що люди продовжать довбати цю стіну. Стіну з корупції та невігластва. Стіну з недовіри та брехні. Просто тому, що інакше не можуть. А коли в них опускатимуться руки, вони пам'ятатимуть, що вони не самі. Вони пам'ятатимуть історію Kyiv Post. І тих хлопців, котрі 26 років робили авторитетне медіа. Тих хлопців, яких вигнали за те, що вони не зрадили своїх ідеалів.

Це та історія, яка може стати доброю основою для американського кіно. Такого з мурашками по шкірі. З натхненням. Такого кіно, яке ми дивимося та розуміємо, чому в них вийшло. Не відразу. Через 10 років. Через 20 років. Через 50. Але вийшло. Просто тому, що були люди, яким не байдуже. Просто тому, що були люди, які не зламалися.

Sergey Fursa