Херсонське “незалежне” кіно: в очікуванні Фенікса біля купки попелу

Сьогодні, 28 грудня, у світі відзначають “Міжнародний день кіно”. Для мене, як для людини, яка присвятила більшу частину життя створенню кіно і кіноспільноти в Херсоні, це “свято” — ще один привід для суму та рефлексії. Це як святкувати ювілей людини, яка в комі чи зникла безвісти. Це як стояти над купкою попелу, з якою може, та має колись відродитись Фенікс.

Так, кіно в Херсоні було. Зараз воно в комі, зникло безвісти, а, можливо, вже ніколи й не повернеться. Але саме з херсонським кіно пов’язаний мій найбільш яскравий спогад і досвід кіноперегляду. Це сталося у 2009 році на фестивалі жанрового кіно “Кінофронт” в Києві. 

 Фестиваль Кінофронт в Києві

 Тоді, під час перегляду херсонського треш фільму “Випадок на дачі”, знятого студією “Тотем”, повний зал глядачів ніби сказився. Аудиторія увійшла в резонанс з кумедним фільмом про те, як надувний гумовий крокодил атакує нещасних (і недолугих) дачників. Глядачі кричали, вигукували “стережись, крокодил!” та просто дуріли, підіграючи абсолютно несерйозному абсурдному фільму. 

 Сумнозвісний крокодил із фільму “Випадок на дачі” 

Саме це була справжня магія кіно, коли глядач приймає правила гри, які встановив режисер, і повністю поринає у світ фільму, яким би абсурдним і дурнуватим цей світ не був. Гумового крокодила для фільму у свій час придбав легендарний херсонський художник — покійний Стас Волязловський. Сам фільм знімався на дачі на річці Конка, дача залишається на окупованому лівому березі, була в зоні підтоплення після підриву росіянами Каховської ГЕС, і її нинішній статус невідомий. Команда “Тотема”, яка створювала фільм, продовжує займатись підтримкою херсонського мистецтва “в екзилі”. 

Аматорський чи “незалежний” кінорух в Херсоні був представлений багатьма поколіннями активістів-кіношників. Кіноаматорами, такими як Віктор Бикодир , ще у радянські часи, поколінням “Тотему” у 1990-ті й 2000-ні, спільнотою “Режисер.орг” у ранні 2010-ті, фестивалем “Кіноджем” і “Першою Кіношколою” до самого російського вторгнення. 

Два покоління кіноруху в Херсоні: Віктор Бикодир ділиться своїм досвідом у майбутній кіношколі

Фестиваль Кіноджем у кінотеатрі “Мультиплекс” в нині знищеній “Фабриці”

І це тільки відносно великі рухи. Окремих активних кіномитців, об’єднань, студій, явищ, просто помітних фільмів, були десятки, якщо не сотні. Коли вони були “молоді й красиві”, Херсонські режисери знімали абсолютно шалене кіно, ні на що не схоже, хуліганське, сміливе, часто погане, але завжди щире.

Зйомки кіно в нині окупованому олешківському лісі

Звісно, існування кіноруху в Херсоні не було безхмарною ідилією. Цю умовну спільноту постійно розривали внутрішні конфлікти, неспроможність об'єднатися навколо спільної ідеї, а також абсолютно поголовна (і незаслужена) “зоряна хвороба” в більшості учасників. 

Були й зовнішні фактори, які не дали кіноруху в Херсоні стати чимось більшим. Цим зовнішнім фактором була вкрай деструктивна діяльність чиновників-кінопрокатників, на чолі з одіозним нині зрадником Євгеном Максімовим, який роками використовував Комунальне Підприємство “Кіновідеопрокат” як “дійну корову”, не допускаючи будь-кого активного і зацікавленого у кіно в місті, до цього потенційного центру для розвитку кіно в Херсоні. Мабуть, усі пригадують “епічний” скандал навколо культурного центру АртХаб? Фейком був і “Кінофестиваль аматорського кіно “Кінокімерія”, який фінансувався коштом держави, але був насправді абсолютною профанацією. Я ніколи не забуду “подарункові набори” від фестивалю, на яких минула дата фестивалю була заклеєна зверху надрукованим на принтері папірцем із новою. Як і сам “фестиваль”, на якому ніхто не хотів показувати фільми до того моменту, як учасники влаштували скандал, а нагороди роздавали “кому треба” за розпорядженням згори. Це, звісно, домисли й індивідуальні висновки, засновані на власних враженнях. Все це можна було б розслідувати, якби люди, які стояли за діяльністю “Кіновідеопрокату”, не стали зрадниками й не втекли на лівий берег з окупантами. Що роблять ці покидьки зараз? Розвивають кіно, звісно. Тільки російське, і таке ж фейкове. На окупованому лівому березі, у Генічеську, сплив і нешановний пан Максімов, показуючи російський “блокбастер” “Чебурашку” на вкраденому з “Ювілейного” обладнанні. А нещодавно в окупаційних ЗМІ з’явилася новина про фестиваль “патріотичного аматорського кіно КИНОZАРЯ” в журі якого засвітився інший зрадник від культури, “кіноакадемік”* Ігор Телегін.

Кінофестиваль від зрадників

Цей персонаж багато років баламутив воду в херсонському кіносередовищі, знімав пропагандистські прорадянські агітки, і з приходом росіян став активним колаборантом. Діяльність усіх цих діячів взагалі заслуговує на окреме розслідування, як і дії інших зрадників “від культури”. Але є й хороша новина — місто звільнили не тільки від росіян, а й від цих панів, і на зміну їм, сподіваюсь, прийдуть більш прогресивні та захоплені кіно люди. 

Але що з кіно в місті зараз? Воно, як і більша частина культурного життя міста — знищене, на паузі, чи емігрувало. Більшість колишніх осередків незалежного кіномистецтва — деякі бібліотеки та кінотеатр “Мультиплекс” на “Фабриці”, який роками підтримував фестиваль “Кіноджем” — знищені чи сильно пошкоджені через обстріли.

Зйомки в атакованій росіянами бібліотеці

 Більшість з кіношних ініціатив поставлені на паузу через небезпеку в місті, активісти кіноруху були змушені тимчасово покинути місто. Знімати кіно у Херсоні фактично перестали, окрім документального. Героїчне місто і його мешканці стали героями вже не одного помітного документального фільму.

Презентація фільму “Нескорений Херсон”

Це, звісно ж, важливо, але документалістика, на мою думку, не замінить той унікальний, специфічно херсонський дух нашого незалежного кіно. Знятого “на колінці” і без грошей, часто наївного і корявого, але свого. В Україні вже відбулось декілька помітних ретроспективних показів, які висвітлювали феномен Херсонського кіно. Люди, які бачать на цих показах херсонські фільми, зазвичай чують про це явище вперше.

Презентація херсонського кіно в Києві

Дуже мрію, що херсонський кінорух ще відродиться, епічно і видовищно, як той Фенікс, а не залишиться попелом, як спогад у минулому часі. Бо це кіно — також частина нашої ідентичності.

*невеличке розслідування показало, що широко розрекламований самим Телегіним статус “кіноакадеміка” він отримав у російській пропагандистській Євразійській Академії Телебачення та Радіо.