Чорнобаївка. Трохи історії

20 березня президент Володимир Зеленський зауважив, що «Українська Чорнобаївка увійде в історію воєн. 

Це місце, де російські військові і їхні командири показали себе повністю такими, якими вони є –  бездарними, здатними просто здати своїх людей на забій. Шість разів наші військові знищували окупантів під Чорнобаївкою. Шість разів! І вони все одно приходять туди».

Тепер уже десять разів! І мене поросили розповісти про історію Чорнобаївки. Отже.  Чорнобаївка у теперішньому вигляді з’явилася у 1923 році шляхом об’єднання двох поселень: Чорнобаєвих та Гусакових хуторів, розташованих кожне на однойменній балці, які впадають з правого берега у річку Вірьовчину.  Кордоном цих хуторів, умовно кажучи, був водорозділ цих балок, де нині знаходиться центральна частина села з будинком культури та стадіоном. Тобто Гусакові хутори складають західну половину села, а Чорнобаєві – східну.

З’явилися ці хутори у десь у 20-х роках XIX ст. У своєму історичному нарисі літописець Херсона Дмитро Горловський у 1909 р. пише:  «Першими колоністами на міських хуторах була деяка частина козаків, які раніше перебували у складі Запорозької Січі (що потім урядом була скасована), та людьми, які блукали степами у спробах вижити. Така «розмаїть» мешкала на хуторах і приписувалася до місцевої міщанської громади. Пізніше (у 40-х роках) на хуторах оселилися люди, що прибули з сусідніх губерній – Полтавської, Київської та ін., де тоді умови життя були значно важчими».

Щодо більш ранніх часів та запорожців, то, наприклад, на карті 1783 року у Гусаківській балці дійсно вказаний якийсь зимівник, а от у Чорнобаєвій – нічого. Втім можна припустити, що назви обох цих балок все ж таки пов’язані з запорожцями й такі легенди ви напевно вже читали.

Окрім цих хуторів до складу сучасних селищ увійшли також так звані Вірьовчинські дачі, які суцільною смугою тягнулися вздовж берегів Вірьовчини аж до гирла. У 1782 році головний будівничий Херсона Іван Ганнібал роздав ділянки у долині Вірьовчиної балки заможним херсонцям під заміські будинки. У гирлі Гусаківської балки оселився Іоган Розарович – австрійський консул у Херсоні. Він тут жив з дружиною-гречанкою та двома доньками-підлітками й мав маєток якраз на території колишньої Кам’янської Запорізької Січі. А от у гирлі Чорнобаєвої балки дачу мав комендант херсонської фортеці граф Йосип де Вітт – той самий, хто був першим чоловіком відомої красуні Софії де Челіче, на честь якої другий її чоловік – граф Станіслав Потоцький заклав чудовий парк Софіївку в Умані.

Але найцікавіше далі. У 2008 р. до краєзнавчого музею подзвонила одна з родин із Чорнобаївки (власне з Чорнобаївських хуторів) та запросила археологів дослідити стародавнє поховання, яке відкрилося під час викопування льоху. Ним виявилося поховання заможної готської дівчини початку V ст. (тобто йому півтора тисячоліття). Знахідка унікальна, адже, по-перше, готи ніяк не відмічали своїх поховань ані насипами, ані стелами, навіть утаємничували їх, тому досліджено їх у випадкових місцях одиниці. По-друге, це були часи, коли вже прокотилася гунська навала у 375 році й важалося, що готів майже не лишилося на берегах Дніпра. А по-третє – статус дівчини: великі срібні фібули (застібки – прикраса й елемент одягу), сердолікові та скляні буси, кістяний гребінець, скляний конусоподібний великий кубок, коштовний сіро-лощений посуд й купа інших речей у поховані вказують на її неабияке походження. З’ясувалося також, що подібні поховання були й на сусідніх ділянках. Тож десь поруч було й поселення.

Слід сказати, що у середині IV століття готи створили одну з ранніх держав на території сучасної України, ще у середині III ст. вони збудували флот і мали змогу здійснювати військові походи від нашого узбережжя до Константинополя, та далі – аж до Середземного моря, а пізніше пішли й на Рим. Готи на Дніпрі стали легендою в прямому сенсі. Війна готів з гунами склала основу скандинавських саг «Про старі часи», зокрема саги «Про Хервьор та Хейдрека», яка у свою чергу послугувалася одним із джерел для Джона Рональда Руена Толкіна у створені «Володаря перснів». 

У сазі розповідається про те, як діва-войовниця Хервер, дочка Ангантюра отримала на могилі батька «чарівний меч Тюрфінг», викуваний гномами для конунга Гардаріки на ім'я Сіргламі. А далі про бій гунів з готами у Пониззях Дніпра, про сина Хервер, Хейдрека, який правив у Рейдготланді – державі на Дніпрі. 

І таким чином ми виходимо з вами на легендарні війни сил добра людей, ельфів, гномів та гобітів з силами зла орками та гоблінами. А сьогодні спостерігаємо у Чорнобаївці сучасну їх версію й знаходимося в очікуванні неминучої перемоги над Мордором.

Сергій Дяченко