З якими труднощами стикається контрнаступ ЗСУ на Херсонщині – The Economist

Схоже, що широко анонсована наступальна операція ЗСУ у Херсонській області була надто перебільшена. Можливо, це робиться навмисно, пише The Economist. Тексти.org.ua зробили дещо скорочений переклад тексту.

Упродовж кількох місяців українські чиновники натякали, що контрнаступ на півдні неминучий. Наприкінці липня ракетні установки HIMARS почали знищувати мости до Херсона, щоб ізолювати російські війська на захід від Дніпра. Це були серйозні підготовчі кроки до звільнення міста, сказав місцевий чиновник. В інформації, наданій британською розвідкою у кінці липня, йдеться, що "контрнаступ України в Херсоні набирає обертів". 9 серпня вражаюча атака на російську авіабазу Саки у Криму, яка розташована за межами досяжності наявної в України зброї, була розцінена українськими офіційними особами як початок цього наступу. Херсон буде звільнено до кінця року, анонсував генерал Дмитро Марченко.

Ці завищені очікування важко виправдати. Атаки на логістичні вузли послабили російську оборону й унеможливили доставляння артилерії до лінії фронту. 13 серпня Україна заявила, що зруйнувала міст через дамбу у Новій Каховці, затягуючи петлю навколо міста. Але лише піхота може захопити територію. Для захоплення добре укріпленої позиції силам наступу потрібно втричі більше військ, ніж оборонцям, а в міських районах – ще більше. Якщо Україна й мала таку перевагу, то тепер уже ні.

В останні тижні Росія, передбачаючи наступ на півдні, вивела війська з Ізюма на східному фронті та посилила свої позиції у Херсоні та околицях. Біженці, які нещодавно залишили місто, кажуть, що бачили десятки нових машин і військ російської армії, особливо в районі Нової Каховки. Конрад Музика з Rochan Consulting, що відстежує хід війни, вважає, що наприкінці липня на Херсонщині було 13 російських батальйонних тактичних груп (БТГр зазвичай налічує кілька сотень військовослужбовців, хоча більшість із них у ці дні порідшали). На сьогодні їх може бути від 25 до 30.

Хоча Україна має у своєму розпорядженні велику кількість військ, більшість з них – призовники, які пройшли багатоденну підготовку. Найважчі бої ведуть лише п'ять бригад найдосвідченіших і найкваліфікованіших військових України, зазначає Джек Вотлінг з аналітичного центру Royal United Services Institute. Ці підрозділи виснажені та зазнали значних втрат. Підготовка нових бригад та їхнє оснащення для наступу займе час.

Для нападу зазвичай потрібно більше боєприпасів, ніж для захисту. Атакувальні сили зазвичай зазнають більше втрат.

Українські контратаки навколо Харкова в травні, хоч і успішні, були невеликими й призвели до багатьох втрат.

Російська армія встигла підготуватися. Вони укріплювалися на Херсонщині протягом кількох місяців. Можливо, вони вже підготували артилерію на дорогах, якими просуватимуться ЗСУ.

Догерті каже, що Україна має застосовувати непрямий підхід: ізоляцію Херсона та використання нерегулярних сил та артилерії для перекриття російських ліній постачання "послабить оборону Росії". Барабанний дріб партизанських атак, а також недавні удари по російських складах зброї та командних пунктах свідчать, що це може бути справжньою стратегією України. Деякі українські чиновники кажуть, що готові почекати, водночас постійно виснажуючи російські війська такими атаками.

Але заохочення ідеї неминучості наземного наступу має деякі переваги. Це покращує настрій місцевого населення в окупованому Херсоні. Це тримає російські сили, і без того підбиті артилерією, в напруженні. І це змушує Росію відвести частину військ зі східного Донбасу, що послаблює її регулярні атаки на місто Слов'янськ. Роздуті розмови про контрнаступ можуть бути навіть фікцією, що відтягує росіян до Херсона та відкриває прогалини у російській лінії наступу в інших місцях, якими можна скористатися.

Проблема для України полягає в тому, що її політична та військова стратегії перебувають у певній суперечності. Володимир Зеленський прагне показати своїм західним прихильникам, що зброя та боєприпаси, які вони вливають в Україну, мають значення, і що економічні труднощі війни, як-от енергетична криза в Європі, не марні. Поповнення втраченого особового складу у російській армії та розмоклий ґрунт восени можуть ускладнити наступ через кілька місяців.

Ризик полягає в тому, що роздмухування контрнаступу, який не буде реалізовано, зрештою підірве моральний дух. Але якщо атаки відбудуться і пройдуть безрезультатно, розчарування буде ще сильнішим. Наступ, викликаний політичними міркуваннями, всупереч військовим реаліям, був би "справді поганою ідеєю", каже досвідчений військовий аналітик, "але ми можемо виявитися не в змозі контролювати, що вони роблять і де". Аналітик вказує на Сіверськодонецьк, де Зеленський, як стверджують деякі джерела, відхилив рекомендації військових і наполягав на тому, щоб ЗСУ захищали місто набагато довше, ніж це було виправдано. "Вони ледве вибралися звідти живими", — каже аналітик. Якщо Україна зважиться на контрнаступ, каже аналітик, він має бути методичним та поетапним: видавити Росію з Херсона, але зупинитися на Дніпрі та просуватися на схід лише за умови поліпшення військової обстановки.

Напруга між політичними імперативами та військовими розрахунками не є чимось новим. 1942 року США і Радянський Союз хотіли, щоб союзники відкрили другий фронт у Франції. Сталін сподівався, що це послабить тиск на східному фронті; Рузвельт хотів показати прогрес американцям удома. Вінстон Черчилль та деякі американські генерали не погоджувалися, здебільшого на тій підставі, що їхні армії не були готові. Рейд союзників під керівництвом Канади на Дьєпп влітку 1942 року, під час якого понад половину шеститисячного війська було вбито, поранено чи взято в полон, було здійснено переважно з політичних причин. Це ілюстрація ризиків, пов'язаних з раннім вторгненням. У цьому є уроки для пана Зеленського.