Щоб не підірватися, або Як дорослим дітям говорити про небезпеку від мін зі своїми батьками

На правобережній Херсонщині понад 247 тисяч гектарів потребують обстеження для розмінування. Наразі тут працюють 1100 саперів, вони вже розмінували 245 тисяч гектарів і з початку робіт знешкодили понад 180 тисяч вибухонебезпечних предметів.

Небезпека не відступає

Майже рік тому тернопільський рятувальник Олександр Дворецький, полковник служби цивільного захисту, який тоді керував роботами із гуманітарного розмінування територій на Херсонщині від ДСНС України, поділився з журналістами «Вгору» своїми невтішними прогнозами:

Темпи розмінування прискорюються, прогнози на розмінування покращуються. У квітні 2024 року на засіданні Конгресу місцевих та регіональних влад начальник Херсонської ОВА Олександр Прокудін заявив:

Розмінування на Херсонщині. Фото: Ігор Клименко / Facebook

Попри значні успіхи саперів, Херсонщина все одно залишається поміж найбільш забруднених мінами та входить у трійку найбільш замінованих областей однієї з найбільш замінованих країн світу – саме так назвала Україну Організація об'єднаних націй. Чимало полів досі не розміновані, а то й не обстежені. Особливо небезпечно відвідувати посадки, лісосмуги, поля, ґрунтові дороги та узбережжя водойм.

Випадки, коли люди підриваються, в тому числі й на полях, на жаль, не поодинокі. За статистикою, з моменту деокупації по 9 квітня 2024 року включно від підривів на мінах та інших вибухонебезпечних пристроях постраждало 49 херсонських аграріїв, 15 – померли та 34 – травмовано. За даними ДСНС, з початку 2024 року в області зафіксовано 16 випадків підривів цивільних громадян. З них 6 загинуло,14 отримали поранення. Ці цифри постійно ростуть, хоча трапляються і відносно щасливі випадки, коли знищується техніка, а людина залишається неушкодженою.

Розмови з батьками. З повагою і без тиску

Багато людей відчувають страх і тривогу за своїх близьких, особливо коли сім’ї «розірвані» відстанню: хтось виїхав у відносно безпечніші регіони, хтось залишився вдома. Хвилювання від цього тільки посилюються, і бажання вберегти рідних від небезпеки є абсолютно природним. Але як розмовляти зі своїми дорослими родичами, щоб не посилювати емоції, не тиснути, але донести важливість дотримання правил безпеки? Про що треба говорити? На чому акцентувати?

На відміну від дітей, дорослі люди все добре розуміють і усвідомлюють ризики, але все одно часом нехтують ними. Особливо це стосується фермерів. Вони часто не зважають на небезпеку, не чекають офіційного розмінування, бо не розуміють, коли до них дійде черга, і йдуть працювати на поля, власноруч розміновують їх…

Фото Олександра Корнякова, квітень 2023 року

Як розмовляти про небезпеку від мін зі своїми рідними, дорослими та самостійними людьми, батьками поважного віку? Як домогтися, щоб вони прислухалися до порад рідних бути обережними? Про це читачам «Вгору» розповіла психологиня Євгенія Неделевич.

Візьмемо ситуацію, коли дорослі діти виїхали, а батьки залишились. Ті, хто перебуває у відносній безпеці, більш тривожаться за тих, хто залишився в більш небезпечних обставинах. Відчуття провини, підвищене почуття відповідальності, пригнічення, тривожність – така тяжка торба різних почуттів лежить на плечах тих, хто хвилюється за своїх рідних, і вони всіма своїми силами хочуть змусити родичів бути обережними.

І перше, на що звертає увагу фахівчиня, не можна «змушувати» людину до чогось, навіть заради блага, бо будь-який примус викликає спротив. Не варто зобов’язувати людину, казати, що вона «має» про себе турбуватися – це не спрацює. Тому психологиня радить поміняти концепцію спілкування.

Що відбувається, коли діти починають диктувати батькам, що треба робити, розказувати, як їм треба бути обережними? Психологиня називає це зміною позиції: батьки та діти «міняються місцями». Дорослі діти наслідують своїх батьків і спілкуються з ними так, як зазвичай з ними спілкувались батьки в підлітковий період: «Повсюди небезпека, тебе там образять, тебе там зґвалтують, там з тобою щось станеться». Але ж батьки не хочуть ставати дітьми, і тут виникають конфлікти.

Фото Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування

Звісно, акцентування уваги в розмові тільки на небезпеку не допоможе – допоможе розмова про якісь успіхи, про те, що вдалося.

Тож замість диктату і наказів дітям варто згадувати про те, які насправді класні в них батьки. Якщо всі зауваження ґрунтуватимуться на тому, що діти цінують і люблять батьків, завжди на них рівняються, то батькам буде приємніше і вони більш будуть шанувати себе й дослухатимуться до слів своїх дітей, вважає Євгенія. Вона радить дітям змінити позицію, казати батькам, що вони їм довіряють, цікавитися їхніми успіхами:

Налаштовувати людину на серйозну розмову Євгенія Неделевич наполегливо радить заздалегідь. Наприклад, домовлятися про будь-яку розмову (телефонну, з відео, очну), попри те, що в родинах це якось не прийнято:

Але ж є і такі ситуації, коли людина явно ставить на себе хрест. На питання, як реагувати на відмовки батьків на кшталт «Я вже прожив своє життя, головне, щоб ви були в безпеці», психологиня відповідає так:

Фото: Freepik

Головне не тиснути, не змушувати, ставитися з повагою, пам'ятати, що це батьки. Попри те, що їхній вибір неправильний, але це їхній вибір. Як, наприклад, їхнє ігнорування можливості виїхати з небезпечної території та бажання залишитися вдома – бо їх тримає земля. Щодо таких обставин, Євгенія Неделевич дає наступне пояснення. Адаптація до нового місця, з огляду на вік і на обставини, при найсприятливіших умовах триває три місяці. Це якщо людина сама хотіла переїхати. В гірших станах це може затягнутися на рік, два, а може і взагалі не пройти адаптація.

Якщо людині вкрай важливо допомогти, але вона не готова до допомоги або до розмови, можна просто побути поряд з людиною або нагадати що ви поруч, що на вас завжди можна покластися, радить фахівчиня.

Про те, як розмовляти про небезпеку від мін з дітьми – читайте тут.