Киянин у 48 років звільнився, почав нове життя, і йому було не страшно.
У рамках проєкту «Місто покинутих заводів» ми розповіли історію жителя Слуцька (Білорусь), який шукав роботу після скорочення із двох поспіль закритих заводів. «Кур'єр» вирішив дізнатися, як втрачають і знаходять роботу люди в сусідній Україні. Ми знайшли киянина, який залишився без роботи у 48 років і погодився розповісти нам свою історію.
Мешканець Києва Михайло Бржестовський працював у приватній фірмі, де продавав і встановлював системи «Розумний будинок». Коли там перестали платити і давати нормальний відпустку, всі співробітники звільнилися. Але у Михайла був план: він вирішив почати все з нуля і здобути нову професію.
Київський міський центр зайнятості. Фотографії: Олеся Бєлая
Раніше Михайло працював у приватній фірмі, яка продавала системи «Розумний будинок». Офіційно значився менеджером з продажу, але на ділі і продавав, і розвозив системи на «довгому» фольксвагені, і встановлював їх, і консультував клієнтів.
Останнім часом у «Розумних будинках», за словами Михайла, заробітки стали падати, замість двох вихідних на тиждень залишився один. Відпустку скоротили до двох тижнів, причому оплачували з них тільки одну, а компенсацію за невикористану відпустку взагалі не платили.
На запитання «а це взагалі законно?» Михайло відповідає: «Ну, приватний бізнес... не подобається – йдеш».
І Михайло пішов, а слідом за ним – решта його колег.
Краєвид із вікна водія київського тролейбуса
«Якось у Джона Леннона запитали: "Який ваш улюблений автомобіль?" Він відповів: "Тролейбус". Це факт, це у книзі було написано», – розповідає Михайло.
Ще він говорить, що кілька років тому люди з його оточення при спілкуванні чомусь почали часто згадувати тролейбуси. «У мене ніби як програмування якесь відбулося», – посміхається Михайло.
Михайлу подобалися тролейбуси. Ще до звільнення він іноді заводив розмови з водіями тролейбусів, запитував у них, як заробітки, як робота.
Пішовши з «Розумних будинків», Михайло вирішив розпочати все з нуля і стати водієм тролейбуса.
Михайло пішов у тролейбусне депо і сказав: «Я хочу у вас працювати». У депо йому повідомили, що спершу необхідно вивчитися. Його направили у центр зайнятості.
Тролейбусне депо у Києві
Центр зайнятості відправив Михайла до навчального комбінату на курс у 5,5 місяців. «Я не думав, що доведеться навчатися так довго», – зізнається він.
Під час навчання він отримував від держави допомогу з безробіття. «Не бракувало на їжу. У борги не заліз», – говорить Михайло. В Україні навіть мінімальна допомога з безробіття (яку платять тим, хто до цього не працював понад півроку) вища, ніж максимальна допомога безробітним у Білорусі.
Прапор Білорусі |
Прапор України |
|
Середній розмір допомоги з безробіття |
$13 |
$136 |
Максимальний розмір допомоги з безробіття |
$25 |
$350 |
Фактичне безробіття (офіційна статистика) |
3,9% |
8,5% |
Дані щодо безробіття – із сайту «Белстату» за 3-й квартрал 2019 року, із сайту Державної служби статистики України за 1 півріччя 2019 року. Розмір допомоги у доларах розрахований приблизно за допомогою конвертера валют
Після навчального комбінату Михайло проходив стажування у своєму депо. Їздив з інструкторами, які не набагато старші за нього. Але Михайло не комплексує з цього приводу, а навпаки, вдячний за науку. «У нас хороші, досвідчені водії. Хороші інструктори були у мене», – говорить він.
Навчатися безпосередньому ремеслу Михайлові було нескладно. У нього великий водійський стаж (ще в армії працював водієм). Важче було психологічно. Михайло півроку не міг повноцінно утримувати сім'ю, навпаки, це сім'я йому матеріально допомагала. Але Михайло прийняв ситуацію. «Потрібно було з цим змиритися якось, правильно? Іншого виходу не було, – розповідає він. – Знав, що вчитися необхідно у будь-якому разі. Рано чи пізно навчання закінчиться, почнеться робота».
Михайло Бржестовський
Михайло керує тролейбусом уже 3 роки. У Києві дуже інтенсивний рух, і водії порушують правила, іноді навіть не пропускають громадський транспорт. Але Михайлу все подобається. На новій роботі – повний соцпакет, 31 день оплачуваної відпустки, стабільна зарплата. «Усе – як має бути. Ну, держпідприємство, цим усе сказано», – розповідає Михайло.
Людмила Сульженко, співробітниця Київського міського центру зайнятості, показує, як шукати вакансії за допомогою сенсорних екранів, що встановлені в їхньому центрі.
«Наші психологи говорять безробітним, що важливо знайти роботу протягом перших 3-х місяців. Чим довший період безробіття, тим більше людина втрачає впевненість у собі, знижується самооцінка, з'являється лінь. Та і роботодавець, коли проглядає резюме, не дуже задоволений тими претендентами, які тривалий час не працювали», – ділиться Людмила Сульженко, очільниця відділу рекрутингу Київського міського центру зайнятості.
Окрім допомоги психологів, з 2019 року українські безробітні отримують допомогу індивідуального кар'єрного радника. Він допомагає підібрати відповідні вакансії, скласти резюме і навіть визначитися з вибором нової професії.
На додачу до цього, у центрах зайнятості проходять різноманітні семінари, на яких безробітних навчають, як складати виграшне резюме та як подати себе на співбесіді».
Історія Михайла говорить про те, що в Україні люди воліють не чекати дива і звільняються з роботи, яка їх не влаштовує. Ця історія не унікальна. За даними статистики України, у 3-му кварталі 2019 року переважна більшість українців (554,4 тисячі) втратили роботу через «плинність кадрів» і лише незначна частина (32,3 тисячі) потрапили під скорочення. Дослідження порталу Rabota.ua показало, що 61,2% українців, які звільняються, роблять це у зв'язку з низькою зарплатою.
Більшість людей, які реєструються як безробітні, – старше 45 років. У середньому люди лишаються безробітними близько 100 днів.