Портрет художника замолоду

Молодий херсонський митець Армен Казарян тільки робить перші спроби відчути себе художником, але те, що мистецтво - його покликання, він переконаний.

Армен запрошує глядача з собою у цю ексклюзивну подорож. З дитинства хлопець прикутий до інвалідного візочка, але бажання творити сильніше за фізичні обмеження. Чи є перспективи у художників з інвалідністю в Україні? Хто повинен допомагати - громадські організації, державні установи чи меценати? 

Хто такий Армен Казарян?

Народився хлопець у Херсоні, невдовзі його родина переїхала до Чорнобаївки. Через хворобу ніг батьки вирішили віддати Армена вчитися до Олешківського дитячого будинку-інтернату для дітей з інвалідністю, щоб хлопець ріс і навчався у колективі. Це єдиний заклад в Україні, де навчаються та лікуються діти з надзвичайно складними діагнозами. Про те, щоб віддати хлопчину до звичайної школи, годі було й мріяти. Про “інклюзію” тоді ніхто ще не чув. Батьки часто навідували Армена. В інтернаті він познайомився з цікавими людьми, дружні стосунки з ними підтримує і тепер.

Саме в Олешках  Армен почав малювати у художньому гуртку. Учні опановували образотворче мистецтво, скульптуру та навіть вишивку. Вчителі, за словами вихованців, були професіоналами і вкладали душу у навчання кожної дитини.

Зараз молодий митець має власний будинок у Чорнобаївці і живе там із другом. Але тричі на тиждень він сідає у маршрутку та їде до обласного центру. У Херсоні відвідує заняття знаної художниці Оксани Оснач. Кожне заняття триває 5 годин. Ми напросилися у гості до артстудії Оксани Оснач, щоб на власні очі побачити, як народжуються шедеври!

Натюрморт майже не відрізняється від натури

Армен Казарян пересувається на інвалідному візку, але журналістів “Вгору” хлопець  зустрічає та проводжає до майстерні. На щастя, у 4-поверховій будівлі є ліфт.

Ще в коридорі в ніздрі б'є запах олійних фарб та розчинника. У студії навпроти вікна вже стоїть мольберт Армена з полотном. На картині соковитими барвами зображено фрукти та струнний музичний інструмент, усе це облямовує багатошарове драпірування. У такий класичний сюжет Армен намагається привнести щось своє. Йому легко вдається передати пропорції об’єктів, перспективу, тіні та сонячні відблиски. Одягнувши навушники, художник старанно працює. Палітру в руці не тримає, малювати набагато зручніше, коли вона лежить на табуретці біля мольберта.

Картину майже завершено — лишилося намалювати скляний бокал для вина та додати кольору гронам червоного винограду.

Не відриваючись від роботи, Армен розповідає, що обрав для себе академічний стиль живопису — малює здебільшого натюрморти та пейзажі, рідше портрети. У студії під керівництвом досвідченої художниці він працює з олією, а вдома створює графічні роботи. Інколи малює акварелі.

Над відео працювали: Юлія Данілевська та Павло Мамонтов

Зараз Армен на розпутті — він розвиває свої навички та обдарування, намагається зрозуміти, що йому вдається найкраще, а над чим ще потрібно наполегливо працювати.

Друзі кажуть,  в Армена добра вдача. Два роки тому молодий митець разом зі своїм приятелем, також художником, влаштували благодійний аукціон. Хлопці збирали кошти на лікування свого друга. Розпродаж проводили двічі — обидва рази в торгівельно-розважальному центрі “Фабрика”. І потрібну суму таки назбирали. Про цей випадок Армен розповідає ніби між іншим, видно, що йому не хочеться вихвалятися добрими вчинками.

Про роботу

Заробіток Армена теж пов’язаний з творчістю. Разом із другом вони започаткували власний бізнес — нанесення принтів на одяг. Працюють  недовго, за справу взялися ще взимку. Але поки закупили обладнання та розібралися, як воно працює, минуло кілька місяців. І перші клієнти з'явилися лише кілька тижнів тому. Армен розповідає:

Про хобі

Окрім образотворчого мистецтва Армен полюбляє те саме, що й інші молоді люди — грати у комп'ютерні ігри, проводити час з друзями та подорожувати. У інтернаті він товаришував з багатьма вихованцями — після випуску дружні зв'язки не втратив. Хлопець бував вже у Львові, Тернополі, Одесі, Кам'янці-Подільському, Харкові, Києві та Запоріжжі.

Що говорять друзі про Армена

Одним із друзів художника ще зі шкільних років є Віктор Булка. Він уже кілька років керує організацією, що захищає права людей з інвалідністю - “Велід”. Віктор захоплено розповідає про товариша, каже що Армен людина, сильна духом: “Він не здався, не опустив руки”. Найбільше Віктора дивує поєднання вольового характеру хлопця  з його художнім хистом. Також Віктор відзначає й те, що Армен трохи сором’язливий і закритий. “Але, якщо він бачитиме, що ви хороша людина, якій можна довіряти, він розкриється і стане вірним другом”, — впевнений Віктор.

Художниця та вчителька Оксана Оснач у свою чергу відзначає, що Армен дуже старанний та обдарований. Попри те, що він початківець, у нього вже величезний прогрес і вже викристалізувався власний “почерк” у живописі.

Оксана Оснач та Армен Казарян

Коли буде “перший млинець”?

Армен декілька разів брав участь у групових виставках, але персональної в нього поки що не було. На початку року він приступив до організації “персоналки”, шукав відповідне місце для події, але через пандемію COVIND-19 та карантин плани довелося відкласти на невизначений час. Армен додає:  “В організації мені допомагала подруга. Спочатку ми хотіли влаштувати виставку в залі Національної спілки художників України, що в центрі Херсона. Але ця локація для мене поки що аж занадто простора — зробити розвіску в усіх трьох залах ми б не змогли. У мене десь 20 картин. Тому, як компроміс, ми хотіли зробити експозицію в якомусь ресторані чи кафе. Коли закінчиться карантин сподіваюся, так і буде”.

${gallery:859001ec67d677bbb89fa727435f52e2}

Живопис художника Армена Казаряна

Інші таланти Олешківського інтернату

В Олешківському інтернаті навчалися й інші талановиті особистості — художник Андрій Лещинський та актор Херсонського драматичного театру Віталій Пронько. У кожного свій непростий життєвий шлях.

В Андрія Лещинського немає родини. Він народився без обох рук, і батьки відмовилися від нього. Усе дитинство він провів в інтернаті. Малювати почав з 12 років. Андрій затискав пензлик між культями й потроху наполегливо відточував майстерність. Спочатку було складно, але тепер Андрій пише чудові картини.

Зараз художнику вже 24 роки. Власної домівки у нього немає — мешкає у геріатричному пансіонаті в  Каховці. На відміну від Армена, який багато подорожував та часто їздить до Херсона,  останні кілька років життя Андрія нагадує ізоляцію, хлопець рідко покидає стіни будинку пристарілих. Друзі рідко його навідують, а через карантин відвідувачів до нього не пускають взагалі. Андрій мріє про створення альманаху власних картин.

Інший випускник Олешківського інтернату, актор театру Віталій Пронько, тепер купається в променях софітів. Але юнак мав гірке дитинство: у 4 роки опинився в інтернаті, помилково його поселили з дітками, які мали важкі розумові відхилення. На щастя, через деякий час працівниці помітили, що попри фізичні вади хлопчик уважний та говіркий, і перевели його в іншу групу. Там уже Віталій знайшов собі багато друзів. Вперше хлопець відчув потяг до акторства під час вистави “Снігова королева”, яку він побачив у обласному драматичному театрі імені Куліша. Туди дітей повезли усім класом. Пiсля років наполегливої праці та попри патологію ніг Віталій Пронько таки став актором театру і грає на одному рівні з іншими зірками сцени.

Крізь терни до зірок чи ...у глухий кут?

Голова організації “Велід” Віктор Булка товаришує як з Арменом Казаряном, так і з Віталієм Проньком і Андрієм Лещинським. Віталій каже: серед учнів Олешківського дитячого будинку-інтернату є дуже багато обдарованих дітей. Але куди їм податися, коли вони вже випускаються зі школи?

Актор театру Віталій Пронько та громадський активіст Віктор Булка

Віктор Булка зазначає, що Конвенція ООН щодо прав людей з інвалідністю діє в Україні ще з 2009. І при цьому, на превеликий жаль, сьогодні не існує державної програми розвитку творчого потенціалу таких людей.

На думку Віктора, головне подолати стигму щодо людей з інвалідністю. Щодо Армена Казаряна Віктор додав, що силами ГО “Велід” йому намагалися знайти соціальне житло в Херсоні, хоча б кімнату, щоб він жив не в селі, а ближче до артстудії, яку постійно відвідує. Але досі цього не вдалося зробити, — товариші зібрали усі  документи, стали на облік, але поки що ніяких зрушень.

Маленькі кроки вперед

Юлія Ситник та Андрій Лещинський (зліва)

Керівниця благодійного фонду “Майбутнє Херсонщини” Юлія Ситник погоджується з Віктором Булкою, — в Україні мало приділяють уваги художникам з інвалідністю: