20 грудня 1720 року Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину з метою вилучити (та знищити) усі записи не російською мовою в монастирях України:
«…во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные».
Також в тому році вийшов загальний указ, щоб «знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань, в Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, щоб ніякої різниці і «особливого наріччя» в них не було».
Взагалі у XVIII столітті українську мову пригнічували таким чином:
1720 – указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.
1729 – наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.
1731 – вимога цариці Анни Іванівни вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке». У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».
1763 – указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1769 – заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.
1775 – зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1789 – розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.
Детальніша хронологія заборон української мови, включно до 1990, доступна на Вікіпедії.