«Це щеплення від Росії»: юристи про мовні квоти на телебаченні України

Як змінюється український телеефір не тільки з точки зору якості, але і з точки зору мовної політики?

Закон про мовні квоти, який визначає обов’язкових 75 відсотків для української мови на телебаченні, набуде чинності 13 жовтня, але чи сприятиме він розвитку україномовного телепродукту? Про це своїми міркуваннями поділилися в ефірі Радіо Свобода медіа-юристи Юрій Крайняк та Ігор Розкладай.

Юрій Крайняк: Велика частина ефіру все-таки повинна залишатися україномовною. Іноземні фільми чи передачі за жодних умов не можуть бути показані жодною іншою мовою, окрім як українською.

– А дійсно була необхідність в ухваленні цього закону?

Ігор Розкладай: Десять років тому у кожної телекомпанії в ліцензії було як мінімум 75 відсотків української мови. Потім був відкат, який дозволив прибрати це з ліцензії і, по суті, повернутися в більш російськомовне середовище. Зараз ми відновлюємо мовну справедливість.

Ігор Розкладай 

Україна тут не є піонером. У нашої сусідки, Польщі, яка більше захищена від російської мови, в законі досить давно є 33-відсоткова квота на мову, причому до неї не включається ціла низка програм – реклама, телепродаж і так далі.

Квоту можна розглядати з двох сторін: як утиск і як стимулювання. Я прихильник того, що в історичному контексті України, в контексті того, як розвивався телерадіоринок, починаючи з 90-х років, це необхідний захід, який згодом може бути переглянутий. Можливо, ми введемо більше англійської мови. Цей захід потрібний для того, щоб стимулювати ринок до виробництва україномовного контенту, щоб певною мірою відірватися від тієї голки, коли контент виготовлявся відразу на кілька країн, підрихтовувався саме психологічно, культурно: «зробили російською – і так підійде».

Мета цього законопроекту – змінити підхід до виробництва контенту. Далі подивимося, але зараз це дуже потрібно, особливо для молодого покоління, адже україномовного контенту для дітей дуже мало, постійно доводиться шукати хороші мультики, хороші програми українською мовою, та й фільми теж.

Казкар і волонтер Сашко Лірник очима художника Юрія Журавля 

– А що, в такому разі, буде відбуватися з іншими мовами при цій квоті? Чи вистачить на всіх цих 25 відсотків?

Юрій Крайняк: Перш за все, 25 відсотків залишаються тільки для загальнонаціональних телеканалів. Місцеві канали можуть виділяти і більше, максимальна квота на іноземну мову – 40 відсотків, вона буде застосовуватися для тих каналів, які ведуть мовлення в межах однієї або декількох областей, таких, які можна вважати компактним місцем проживання тих чи інших мовних груп. Не можна сказати, що вони повністю утискаються, у них все-таки залишається можливість розвивати свою мову, зокрема і в медіасфері.

Інша справа, що держава захищає, насамперед, свою мову. Дивлячись на сьогоднішній ефір, ми розуміємо, що її бракує. Останні моніторинги, показували: на деяких загальнонаціональних каналах частина української мови – 20 відсотків, що об’єктивно недостатньо для того, щоб показати, наскільки важлива ця мова.

Юрій Крайняк 

Ми знаємо приклад тієї ж Білорусі або інших країн, які не захищали свою мову, знаємо, до чого це призвело. Ми бачили на YouTube ролики, коли в Мінську до людей підходять і запитують, як буде білоруською «жовтень», а ніхто не знає. Це дійсно проблема, це ризик, з яким може зіткнутися українська мова, якщо її не підтримувати.

– Якщо ще десятиліття тому, ще за Ющенка, була така квота, це означає, що всі ці великі загальнонаціональні канали повинні були прийти до певного відсотку україномовного мовлення, а потім виявилося, що насправді україномовне мовлення за це десятиліття не збільшилося, а зменшилося до мізеру. Можливо, у господарів і у керівництва каналів є свої інтереси, але як їм вдалося з цих 75 відсотків так легко впасти до 20?

Ігор Розкладай: Це було пов’язано з законом Ківалова-Колесніченка. Цей закон начебто захищає мову, але насправді він нічого не захищав. Власне кажучи, одним з його наслідків було знищення квоти на телеканалах.

Канали в Україні не є бізнесом, але все-таки там працюють бізнес-процеси, і, звісно, кожен бізнес намагається заощадити, зменшити свої витрати. Якщо можна їх зменшити, купуючи або виготовляючи продукт, який йде відразу на кілька ринків, то чому не робити цього, навіщо витрачатися на щось своє, більш дороге? Так, деякі канали все-таки продовжували робити хороший дубляж, але я знаю, що це дорого, тобто виграшно для іміджу, але економічно невигідно, і тому ми опинилися в такій ситуації.

З приводу нових квот: є ще певні винятки, які стосуються корінних народів, і це один з перших законів про медіапростів, який почав оперувати цим поняттям. Корінні народи не мають своєї державності, і наша держава повинна приділяти їм більше уваги. Це, по суті, міжнародний підхід: коли є щось цінне і унікальне, його потрібно більше захищати.

Другий підхід пов’язаний з каналами типу «Діскавері», які є освітніми, просвітницькими: для них теж є виняток щодо мов – це стимулювання вивчення англійської або французької. Це залишається, і це теж правильно, тому що ми глобалізуємося, повертаємося до європейської спільноти, і дуже важливо вивчати європейські мови. Дуже добре, що навіть зараз деякі такі канали можна дивитися в кабелі, – це потрібно молодому поколінню, яке вивчає мови.

– Те, що ви говорите про регіональні компанії, означає, що, припустимо, одеське або харківське телебачення можуть абсолютно спокійно на 40 відсотків мовити російською мовою?

Юрій Крайняк: 40 відсотків – це квота, яку закон залишає для місцевих регіональних каналів.

– Відбулося зменшення квоти чи вона була такою раніше, чи взагалі не було квот для регіональних компаній?

Юрій Крайняк: До останнього часу квот не було. Відповідна квота набуває чинності через чотири місяці після підписання президентом цього закону. Раніше для регіональних каналів теж були зменшені квоти, вони якимось чином ранжувались. До 2006 року, наскільки я пам’ятаю, взагалі не було квот щодо інших мов, була загальна квота – 100 відсотків української мови, і зрозуміло, що вона не дотримувалася.

Говорити, що зараз йдеться про закручуванні гайок – це маніпуляція, це не зовсім правда, адже, в принципі, достатньо місця для того, щоб якимось чином працювати на ту мовну категорію, яка живе в цьому регіоні. Держава таким чином регулює проблему: якщо ви хочете робити якісь передачі для російськомовної аудиторії, будь ласка, робіть, у вас є 40 відсотків ефірного часу – це досить багато.

Акція на підтримку української мови у Києві (архівне фото) 

– До яких реальних економічних наслідків призведе цей закон?

Юрій Крайняк: Я не думаю, що тут може йтися про втрати аудиторії: важко говорити про те, що в сучасній Україні на 26-му році незалежності залишилися люди, які не розуміють української мови. Ми знаємо, що в кінотеатрах зараз практично не йдуть російськомовні фільми, а іноземні йдуть в україномовному перекладі, і з цим немає проблем.

– Була квота на кіно, був скандал.

Юрій Крайняк: Ця квота діяла. Потім, коли був ухвалений закон Ківалова-Колесніченка, зняли взагалі всі квоти. І, навіть не дивлячись на те, що квота була знята, все одно фільми перекладалися українською мовою. Як пояснюють кінотеатри, число людей, які ходять на той же самий фільм російською мовою, менше, ніж число людей, які надають перевагу фільмам українською.

– Ви можете це пояснити?

Ігор Розкладай: Це дуже показово з мультфільмами – якість українського дубляжу, якість мови: не просто переклали, а показали творчий підхід до перекладу.

– Це в Вас зараз говорить патріот чи юрист?

Ігор Розкладай: Напевно, споживач. Я навіть порівнював український і російський переклади, і український «смачніший».

– На вулицях багато говорять російською, і ці ж люди йдуть і дивляться фільм українською... Це ж не якісь інші люди, які спеціально приїхали зі Львова на український сеанс.

Ігор Розкладай: Кілька років ходіння на фільми тільки українською мовою вже виховало сприйняття кіно саме на ньому. Можливо, грає роль і те, що в кінотеатри ходить молодша публіка. Пенсіонери, які цілий день дивляться телевізор, туди не ходять, не є топовою аудиторією. І говорити про те, що люди, які живуть тут 25 років, не розуміють української мови, – це певне перебільшення.

Політична карикатура Олексія Кустовського 

– Можна сказати, що це відокремлення культурного світу, який раніше був продовженням культурного світу Росії, а зараз якось викристалізовується сам по собі?

Юрій Крайняк: Те, що зараз відбувається, – це певною мірою щеплення від Росії. Від тієї Росії, в якій ми жили. Завжди вважалося, що російський серіал апріорі кращий, ніж український. Людина, яка домоглася чогось в Москві, – це вже показник рівня: він на 250 очок вищий, ніж людина, котра домоглася чогось у Києві.

Зараз, по суті, йде створення культурної України в тому вигляді, в якому вона могла б існувати. Звичайно, це не найпростіший процес. Дуже багато ускладнюється тим, що він відбувається несвоєчасно: своєчасно було б років 25 тому, проте, цей процес йде, він запущений. Якщо його не зіб’ють, якщо він отримає подальший розвиток, то результати з часом будуть не гірші за російські. Нафта коли-небудь закінчиться.

Пікетування Київської міської ради на підтримку проекту рішення про застосування української мови у сфері обслуговування. Київ, 20 квітня 2017 року 

– Чи є якісь можливості у тих, хто є супротивником цього закону і постарається якось його обходити, оскаржувати, полегшувати собі життя?

Юрій Крайняк: Будь-який закон можна обійти. Будуть якісь спроби обходити його, але тут ще дуже важлива політика регулятора. Раніше були введені квоти на пісні, і в ефірі дуже швидко з’явилися якісні україномовні пісні саме завдяки квотам і політиці регулятора, який почав карати за недотримання цих квот. Це важливий фактор виконання будь-якого закону: мало мати норму, ще дуже важливо її контролювати, інакше вона не буде виконуватися.

Відомо, що зараз регулятор із виконання будь-яких квот налаштований досить суворо, і я сподіваюся, що все-таки ці хитрощі будуть незначними, й інші канали будуть дотримуватися цих квот.

Ба більше, з огляду на позитивні приклади в кінематографії і музиці, канали швидко зрозуміють, що це вигідно. Так, певний час буде протидія, але коли вони побачать, що це вигідно, що це дивляться, є рейтинги, далі вони і самі не будуть сильно опиратися. Звичайно, можуть бути якісь маргінали, особливо на місцевому рівні. У нас є такі станції, де розповідають про «хунту» і все інше, – на жаль, це залишається. Проте, я думаю, що ринок в цілому зреагує достатньо адекватно.

– Чи не станеться так, що регіональні канали в цілій низці регіонів будуть популярнішими, ніж загальнонаціональні?

Юрій Крайняк: А чим це погано? Я вважаю, що в Україні є проблема місцевого регіонального мовлення, його якості. Це теж може мати несподівані наслідки в контексті того, що почнуть розвиватися місцеві регіональні мовники – чому ні? Я вважаю, що це тільки добре. Головне, щоб все правильно розвивалося.

Ігор Розкладай: Я, чесно кажучи, сильно сумніваюся, що одна тільки мова зможе вплинути на кількість глядачів. Все-таки люди більше дивляться контент, а будь-яка мова з двох найбільш поширених в Україні сприймається в однаковій мірі – як україномовними людьми, які розуміють російську мову, так і навпаки.