Австрійський військовий аналітик, експерт із застосування бойової авіації Томас Купер уважно стежить за воєнними діями в Україні від самого початку вторгнення Росії.
Texty.org.ua опублікували головні тези чергової частини його великого матеріалу про війну в повітрі над Україною.
Наразі очевидно, що російський генштаб марно тішив себе ілюзіями щодо спроможності російської армії протидіяти таким високотехнологічним безпілотникам, як TB2 («Байрактари TB2»). Вони доручили цю справу наземним засобам протиповітряної оборони малої дальності, як-то «Панцир», «Тор» і «Бук», а також системам радіоелектронної боротьби, адже літаки-перехоплювачі ВКС для цього зовсім непридатні. Можливо також, що на основі досвіду, здобутого у Лівії, Сирії та Азербайджані, за останні три роки турки продовжували вдосконалювати свої TB2. Хай там як, у сухому залишку результати такі:
Чому так сталося?
Вирішальне значення має здатність TB2 планерувати. «Байрактар» може зоставатися в повітрі близько 24 годин, тобто за оптимальної швидкості може здолати 3000 км. Не менш важливо те, що він може летіти повільно: якщо вітер сприяє, оператор може спрямувати його «проти вітру». Так вітер забезпечує підіймальну силу, яка утримує безпілотник у повітрі, тож він, фактично, «ширяє», тобто майже не рухається відносно землі.
Чому це так важливо? Бо TB2 має малу площу ефективного розсіювання хвиль, він порівняно тихий і майже не випромінює інфрачервоних хвиль, тож росіяни не здатні навіть помітити «Байрактари», не те що його відстежити. До того ж, хоч на території України переважають рівнини, є також схили, ліси та будівлі, які додають перешкод на радарах. Це дає змогу TB2 наближатися до цілей зовсім непомітно. Безпілотники можна застосувати де завгодно, вони можуть прилетіти звідки завгодно — і росіяни просто не можуть постійно шукати їх у величезному повітряному просторі України (навіть якби на голові у кожного російського солдата було по 20 очей).
До того ж, «Байрактари» використовують супутниковий звʼязок зі спрямованими антенами: їх дуже важко глушити (хіба якщо джерело перешкод досить потужне і розташоване дуже близько). У західних системах ППО наземного базування поєднано компʼютери та вбудовані електронно-оптичні сенсори, які можуть «автоматично» визначити, де «пташка», а де безпілотник. Такі високі технології росіянам і не снилися.
Не дивно, що попри гучні заяви про понад 120 збитих за перші три тижні війни українських безпілотників — включно з чотирма «Байрактарами» за перший тиждень — росіяни спромоглися показати уламки лише одного українського TB2.
Тож я скажу так: облиште спроби передати літаки МіГ-29 із Польщі, Болгарії, Словаччини тощо… це надто складно, надто очевидно, політично «дражливо» і цілком марно. Надайте Україні вдосталь TB2 чи безпілотників з аналогічними можливостями: скажімо, дрони-камікадзе чи іншу крилату високоточну зброю. От що справді «працює»: от що завдає росіянам великої шкоди, от що ламає їх психологічно і виснажує, а ще — навіть у тривалій війні — призводить до втрат живої сили та озброєння, від яких вони вже не оговтаються.