Створюючи новий образ Донбасу: історії культурних активістів
Чи може вижити культура у воєнній зоні у промислових містах Донбасу? Три місцеві активісти доводять, що може.
Ось історії цих людей, які через культуру намагаються переламати негативне сприйняття регіону і борються за позитивні зміни.
Денис Руденко, Бахмут
Фото з Фейсбук-сторінки
Денис Руденко – внутрішньо переміщена особа. 2015 року він переїхав до Бахмута з Горлівки, міста на Донбасі, окупованого так званою «ДНР». Коли він не вивчає психологію в місцевому виші чи не працює на радіо, Денис бере участь в роботі місцевої культурної організації Простір ідей «Майстерня».
«Коли я приїхав до Бахмута, то зрозумів, що моє нове життя починається тут, і я мушу бути активним, щоб не втратити його, як втратив своє попереднє життя. Я хотів долучитися до соціальних заходів, щоб показати людям, що їм варто цінувати те, що вони мають», – каже Денис.
Він почав свою діяльність з підтримки української армії – допомагав виготовляти камуфляжні сітки в організації «Український Бахмут». Згодом його запросили до «Майстерні», де Денис організовував численні заходи, зокрема, вуличні мистецькі проекти та показ фільмів у кінотеатрах просто неба. Два роки тому він долучився до організації курсів комп’ютерної освіти для літніх людей, на яких молоді інструктори допомагали старшим людям адаптуватися до сучасного світу. Ці курси допомагали і самим інструкторам удосконалювати вміння спілкуватися і пояснювати складні речі просто.
Денис упевнений, що такі культурні ініціативи можуть змінювати майбутнє людей в регіоні. «Через культуру висловлюється ідея свободи. Наші люди звикли керуватися радянською ментальністю; цей спосіб мислення формує певний спосіб життя, та зовсім не такий, якого б люди насправді хотіли».
«Культура здатна стирати розбіжності, що розділяють людей. Вона не ділить нас на хороших і поганих; вона як модератор, який представляє всі сторони».
«Культурні організації, створені на Донбасі в останні роки, виховують молодих людей, які можуть стати новими лідерами в регіоні. На Донбасі багато творчих людей, лояльних до України. Їхні голоси зазвичай звучать не дуже гучно, та це не означає, що їх немає», – стверджує Денис.
Сергій Мірошниченко, Костянтинівка
Фото з Фейсбук-сторінки
Сергій Мірошниченко, співзасновник організації «Друзі. Вільний простір», народився в Костянтинівці. Він навчався на механіка у місцевому технікумі, а на початку 2014 року започаткував власний бізнес. Коли прийшла війна і Донбас опинився в зоні конфлікту, він перетворив свій бізнес на інтернетмагазин. 2016 року Сергій перебрався до Києва, намагаючись розширити свою справу. Але успіху не досяг і за півроку повернувся до рідного міста. Саме тоді молодий чоловік зацікавився ініціативами, здатними змінити місто.
«Ми зустрілися з тринадцятирічною дівчинкою, активісткою, яка надихнула нас створити організацію. Вона довела, що багато людей у Костянтинівці хочуть змін, не тільки ми», – розповідає Сергій.
Вільний простір «Друзі» влаштовує культурні події для молоді – фестивалі, курси, майстерні та перегляди фільмів. Вони також підтримують підприємництво і працюють над тим, щоб змінити громадську думку про бізнес.
«2017 року ми разом з київською НДО «Місто-сад» вирішили відродити закинутий кінотеатр, який стояв зачинений 25 років. Колись у нашому місті було 26 кінотеатрів, але жоден з них зараз не працює. Ось чому ми вирішили створити громадський простір для перегляду фільмів на великих східцях старого кінотеатру; так розпочався наш проект «Кіносхідці».
«Коли до нашого регіону прийшла війна, ми багато втратили, але й здобули багато. Тепер у нас є можливість розпочати все по-новому і за підтримки міжнародних організацій, – говорить Сергій. – Раніше ніхто з Заходу не працював з людьми з нашого регіону, але зі Сходу активно впливали. Саме тому й почалася ця війна».
«З допомогою культурної діяльності ми об’єднуємо людей, які цікавляться тим, що відбувається в місті. Вони стають активнішими і навчаються працювати на зміни самостійно. Костянтинівці вже починають власні культурні проекти. Для нашого міста це великий поступ, тому що в минулому містяни були консервативними і замкненими тільки на собі. Вони починають вірити в те, що в місті можливе краще життя», – пояснює Сергій.
Аліна Рудич, Покровськ
Фото з Фейсбук-сторінки
Аліна Рудич народилась у Покровську. 2007 вона переїхала жити і вчитися до Донецька, та з початком війни змушена була поїхати звідти. «Я довго думала, куди податися – до Києва, Львова чи Одеси – але ми з друзями вирішили не їхати далеко, тому що віримо, що зрештою повернемося до Донецька, який вважаємо своїм домом», – розповідає дівчина. Отак Аліна повернулась до Покровська, лише в 50 км від Донецька, де вона працює журналісткою для місцевого сайту і керує платформою ініціатив «Лампова».
«Покровськ – шахтарське місто, а лампова – назва приміщення, де шахтарі отримують спеціальні шахтарські світильники. Ми вибрали для своєї організації цю назву тому, що прагнемо дати людям місце, де вони знайдуть тепло і захист, – пояснює Аліна. – Ми хотіли створити простір, де молоді цікаво буде проводити вільний час, адже раніше в Покровську можна було піти тільки в піцерію або в кальян-бар. Ми пропонуємо мешканцям Покровська не формальні, не нав’язані зверху події та заходи. За минулі два роки наша платформа примножила кількість подій та активістів у місті».
2017 року члени організації разом з київськими активістами з НДО «Ґараж Ґенґ» побудували з цегли та металевих арок загальний простір, який відображує промислове минуле міста. Зараз простір використовується для виставок і лекцій місцевого навчального закладу. У планах «Лампової» – організація тут кінопереглядів.
«Деякі люди сприймають Донбас як край босяків і злочинців, – каже Аліна. – Ми запрошуємо на наші події людей з інших регіонів і відправляємо волонтерів з Покровська до більших українських міст. Ми віримо, що це допоможе подолати негативні стереотипи про регіон».
***
Деякі українці вважають Донбас промисловим звалищем з високим рівнем злочинності, проблемним довкіллям, низьким культурним рівнем і негативним ставленням до української держави. Війна і загальна криза в регіоні ще більше зміцнили ці стереотипи.
Але активізація волонтерського руху та посилення уваги з боку міжнародних донорів і українського уряду відкрили двері для економічного і культурного розвитку Донбасу. І такі активісти, як Денис, Сергій і Аліна доводять, що ці зусилля мають прекрасне майбутнє. Вони здатні створити новий позитивний образ Донбасу.
Цю статтю було спершу опубліковано на сайті проекту UkraineWorld.
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
