Сцена Майдану для мене важливіша, ніж сцена «Євробачення» – Анастасія Приходько

На цьому в інтерв'ю Радіо Свобода наголосила співачка, волонтер Анастасія Приходько. Хоча вона не заперечує значення цього конкурсу, в якому брала участь. Анастасія шкодує, що представляла на «Євробаченні» Росію. Але відтоді минуло вісім років – Майдан, окупація Криму, війна на Донбасі – й співачка не має відносин із цією державою. Приходько каже, що не має права судити колег, які не гребують зараз концертами у Росії. Однак, додає Анастасія, вона, на відміну від цих виконавців, «не продалася за російські рублі». Також гостя Радіо Свобода висловилася щодо заборони гастролерці в окупованому Криму Юлії Самойловій виступати на «Євробаченні» й чим є для Анастасії 9 травня.

– У музичному плані – так, це дуже важлива подія. Бо для кожного музиканта це є майданчиком, на якому він може показувати свою творчість.

– Пригадується, був перший Майдан – до цього перемога співачки Руслани. Потім «Ґринджоли» виступили саме у Києві, м’яко кажучи, з не найкращим результатом. O.Torvald цього разу представлятиме Україну. Не можна такого ж очікувати? Звісно, тут усі прогнози доволі химерні, але все ж таки…

– Це непередбачувано. Ми ніколи з вами не можемо здогадатися, що потрібно Європі, яку музику вони вподобають. Тому що, наприклад, ніхто не очікував, що перемогу отримає гурт Lordi або Марія Шерифович, бо дуже стримано все якось. Але впродовж декількох років воно почало змінюватися. І якось, я не знаю, як це виходить, але переможця ми бачимо відразу. Тому я думаю, що дедалі цей конкурс стає простішим.

Але, судячи з того, які прогнози дають на гурт O.Torvald, то вони дуже тішать. Тому що дуже хочеться, щоб завжди займали перші місця або у п’ятірку, у трійку входили.

– Якби Ви мали змогу проголосувати (можливо, Ви це і зробили, коли був відбір, адже був жорсткий конкурс), то за O.Torvald віддали б свій голос чи ні? Якщо не секрет…

– Напевне, так. Я зараз швидко пригадую всіх учасників... Напевне, так. Тому що зараз він (O.Torvald – ред.) і є обличчям України – таким потужним, войовничим, дуже потужна музика.

Саме такі хлопці повинні зараз представляти нашу державу, тому що біль Джамали ми всі відчули, а тепер ми покажемо силу духу завдяки гурту O.Torvald.

(Офіційне відео пісні Time гурту О.Тorvald, який представлятиме Україну на «Євробаченні-2017»)

– Для росіян «Євробачення» стало своєрідним «Сталінградом» уже давно. Не тоді, коли Пугачова 15-е чи яке місце посідали з Кіркоровим на цьому конкурсі свого часу, а от вже пізніша епоха, при Путіні, то це вже – неабиякий бій. Цього разу запропонували Юлію Самойлову.

– До речі, я не розумію тих людей, які кажуть, що ми повинні пускати деяких артистів або ще когось, ту ж саму Юлю Самойлову. Ми поважаємо себе. Ми дуже велика нація. Ми велика держава. І в нас є закони. І тих, хто їх не дотримується, звісно, не можна їх пускати.

– До речі, Юлія Самойлова після заборони, оголошеної Україною на виступ для неї на «Євробаченні», знову з’їздить до Криму.

– Це все Росія. Зараз до неї дуже прикута увага. Зараз дуже святкують через це. Якщо чесно, то мені її трохи шкода. Бо зараз її просто і тупо використовують для своїх політичних амбіцій. І у тому сценарії, який вони написали, вона просто стала учасником цього сценарію. Тому я вважаю, що саме коли відбудеться вже її виступ, на цьому вона, на жаль, як співачка закінчиться. Тому що вона повинна бути в даний період маленьким пазлом, який складається у ту велику гру, яку будує Росія.

– Хто, на Ваш погляд, пише цей сценарій для Самойлової і не лише для неї?

– Це, звичайно, все йде від Кремля. Всі програми, всі інтерв’ю, всі сценарії. Все йде так, як потрібно королю, як то кажуть. Тому ми бачимо, на що вже перетворюється ця держава. Думаю, якщо так і далі триватиме, то скоро він її вже своїми руками і розвалить.

– Дійсно, триває війна. Ви про це знаєте не просто з преси, Ви буваєте на фронті. Можете зараз поділитися, коли Ви востаннє були на фронті?

– На дворіччя 90-го батальйону, який охороняв ДАП, який зараз стоїть на «промці». Це було кілька місяців тому. Тоді я була востаннє. Зараз ми також плануємо поїздку до хлопців. Поки не буду казати куди, тільки після того, як я повернуся.

І я можу сказати, що хай не ображаються колеги, хай не ображаються ті, хто роблять це свято, але для мене наразі головне – події на фронті, ніж відвідувати «Євробачення». Якби це було в інший час – так, звісно. У мене були б досі щирі, відкриті, вільні емоції. Зараз ніби й радію, але я собі цього не можу дозволити. Бо ще рано.

– Які настрої у хлопців там? Що кажуть?

– Які? Такі слова не можна казати в ефірі.

– Але все ж таки бойовий дух тримається?

– Так, звичайно! Звичайно тримається. Я дуже люблю до них їздити, бо там така щира атмосфера, коли дійсно, як брат за брата, коли ці жіночки і дівчатка 21-річні готують для всіх хлопців, вони, як одна велика сім’я – один за одного, дійсно, віддадуть і життя. І вони вірять в нашу перемогу. Вони роблять все для того, щоб у нас був мир. І низький уклін кожному!

Я не знаю, немає таких слів, щоб підібрати і сказати їм, що саме для мене це означає. Хоча би поряд з ними постояти. Це неймовірні емоції. Я дуже пишаюся, що я їм можу потиснути руку і подивитися їм у вічі.

– Я не можу не порушити і таку тему. 2009 рік, «Євробачення». Не шкодуєте, що виступили не від України?

– Шкодую.

– До речі, я жодним чином Вам нічого не закидаю

– Я знаю. Я буду говорити відверто, як воно є. У мене було три спроби представити свою державу – Україну. Жодного разу у мене не вийшло. Одна з таких спроб була у 2009 році, коли мене дискваліфікували. І виходить так, що свій серед чужих і чужий серед своїх. Представляти Росію українською піснею – це, звичайно, певне досягнення. Але якби Ви знали, як мене нудить від цього питання!

– Вимога, щоб частину цієї пісні Ви виконували саме українською, то дуже непросто Ви це пробивали в Росії, наскільки я знаю. Так?

– Так. Бо, незважаючи на все те, як мені не давали тут з самого початку відбутися як співачці, не зважаючи на всіх тих людей, які були поряд зі мною і... Можу тільки одне сказати. Ніколи нікому не вдасться вибити любов з мене до моєї Батьківщини! Тому, незважаючи на людей, які тоді були першим, які кричали «Ні, вона виграла «Фабрику зірок» у Росії – вона не буде представляти нашу державу!», а все рівно Анастасія Приходько поїхала до Росії, представила Росію, але з українською піснею.

Я дуже люблю свою Батьківщину. Я не знаю, як Вам це описати. Тому що я дуже хочу, щоб вона полюбила мене. Тому я роблю все для того, щоб опинитися вдома. Я розумію, що це «Євробачення» – напевне, я буду сидіти у 80 років і у мене будуть питати: Анастасіє, прокоментуйте своє «Євробачення-2009». Але мені дуже хочеться зробити все для того, щоб відчувати себе вдома і спокійно розмовляти на цю тему. Я можу сказати, що мені дуже складно зробити це.

– Але, наскільки я знаю, за правилами «Євробачення», немає такого, що один раз виступив і все. Так?

– Немає.

– Хтозна – Вам далеко не 80-ть ще. Може, ще й виступите. І саме від України. Не полишаєте таких надій?

– З одного боку, Бог любить трійцю. Тричі у мене не вийшло. Я нікого не звинувачую. Проблеми це тільки у мені. Може, музика не та. Може, настрій не той. Але одні кажуть, що не треба здаватися, інші ж: ти вже переросла цей конкурс. Не знаю, як воно буде за відчуттями. Дуже багато думок з цього приводу. Дуже багато.

Але для мене було важливішим, коли саме 14 грудня 2013 року я вийшла на сцену Майдану, коли вся площа майдану Незалежності була поряд зі мною – я підтримувала їх. Це, напевне, набагато дорожче для мене. Це коли ти розумієш, що ти настільки відповідальний за все, що ти робиш, кожне слово, все поєднується: і музика, і слова, і вчинки. І коли ти є якимось таким «світлим промінчиком», як мене іноді називають, коли тобі вірять, коли кажуть слова подяки за те, що робиш, то, напевне, це головне для мене. Напевне, так.

Я не можу Вам сказати про конкурс «Євробачення». Напевне, любов своїх побратимів і сестер, і своєї Батьківщини для мене набагато важливіша, і залишатися тим, ким, напевне, я й повинна бути. Це, напевне, головне.

– Можливо, пафосно прозвучить. Сцена Майдану для Вас набагато, незрівнянно важливіша, ніж сцена «Євробачення». Так?

– Так. Тому що я дуже люблю людей. Дуже люблю! Коли я бачу, що моїм людям погано, я намагаюся від себе зробити все, щоб вони повірили, що є ще люди на землі, які їх не зрадять. Бо я саме таких шукаю. Бо мені дуже важливо зустрічати таких людей у своєму житті. Я хочу для них такою і залишитися, щоб вони ніколи не втрачали надії. І це для мене (Ви абсолютно праві) набагато важливіше.

– Деякі Ваші колеги, українські співаки, які у тому числі на «Євробаченні» представляли саме Україну, не гребують поїздками до Росії, жодним чином, як от Ви, не кажуть. Навіть натякають, що насправді те, що відбувається на Донбасі, «внутрішній конфлікт», «Росія ні при чому» і так далі, фотографуються з тим же ж Пилипом Кіркоровим тощо.

Якої оцінки заслуговують ці люди? Чи Вам некоректно як співачці її висловлювати? Адже, поки вони їздять, щодня знову ж таки на фронті гинуть українські воїни. Майже щодня.

– Дуже цікаво, що всі ці представники згадують у своїх словах тільки Донецьк і Луганськ. Про Крим вони кажуть якось так поверхнево, дуже акуратно. Розумієте, до чого я? Коли почалася окупація Криму, а потім ми всі бачили, як Путін сидить і підписує указ про приєднання Криму до Росії, чомусь всі почали це масово забувати і почали казати, що це якесь тут у нас внутрішнє, у нас тут «хунта» озвіріла», «бандерівці напали», «укропи» і так далі. Але чому саме у суть не дивляться? Чому вони перестали думати?

Все ж наочно було видно, що почалося все саме з Криму, що зайшли ці ФСБешники, що зайшли ці «зелені чоловічки», потім почалася окупація, потім приєднання Криму. А вже потім Луганськ і Донецьк! Чому вони перестали дивитися сюди і кажуть, що все почали саме ми? Коли це відбулося? Тому у мене є питання. Невже наші артисти настільки втратили можливість думати? Вони говорять тільки про Луганськ і про Донецьк, що це «внутрішній конфлікт». Як він може бути, якщо все почалося з Криму?

Тому, напевне, це у них треба питати. Бо я не розумію, де у них голова. Чому вони не можуть самі? Хоча я розумію. Так, грошей зайвих не буває, всі їх хочуть заробляти, і всі хочуть їх багато. Але ми знаємо, жадібність народжує бідність. Це по-перше. По-друге, вони стали всі зірками тут. І зробили їх зірками саме люди, які купували квитки на концерти, які скачували пісні, які брали автографи і зробили з них тих, ким вони є. Але потім вони (зірки) сказали «Бай!» і поїхали до Росії, коли в нас почалася війна. Ну, хто ці люди? Вони зрадили не тільки Батьківщину, а й людей, які у них вірили, які їх любили.

А то їм Бог за суддю. Бо я не маю права їх судити. Але потиснути руку при зустрічі – я цього ніколи не зроблю. Спілкуватися з ними мені немає про що. Зрозуміти їх я не можу. Тому що навіть ті зірки, які просто дивилися на мене ось такими очима, коли я тоді ще у 2007-у, 2008-у, 2009-у році об’їздила всю Росію, вони ось так тільки дивилися. Я змогла в собі знайти порозуміння. І я не продалася за російські рублі, я не продала своїх, я не продала Батьківщину. Хоча моя кар’єра (про це всі знають) побудована була в Росії.

Приїхавши сюди, я вийшла на сцену Майдану, коли при владі ще Янукович, а в Росії вже знають, що я вийшла на сцену Майдану. Я могла втратити все. Але мій дід-фронтовик завжди мене вчив залишатися порядною людиною, любити свою Батьківщину. Він розповідав мені, як брав участь в операції «Багратіон» і в штурмі Рейхстага. Ця людина мене виховала. Тому я інакше не можу поступити. Я – не зрадник. Тому я й хочу донести людям, що є ще нормальні люди, які не продаються.

– При цьому не треба бути знавцем музичного середовища, щоб констатувати, що така Ваша політична позиція, м’яко кажучи, позбавила Вас дуже великих прибутків. Так?

– Цікаве питання. Політична?

– Можливо, я неправильне слово вжив. Громадянська позиція?

– Любов. Я просто люблю жити чесно. Я люблю жити як людина. Я люблю допомагати. І треба йти по життю правильно. Я сто разів казала одну дуже цікаву річ, що коли деякі «голуби миру» кажуть, що політика і музика – це різні речі, які не треба плутати, то я розумію одну річ. Якщо ти робиш якісь дії, то ти мимоволі стаєш політичною людиною. Хочеш ти цього чи ні. От є у нас такі представники, які співали на «антимайдані».

– Звичайно. Причому, навіть не з політичних міркувань, не з громадянських міркувань, наскільки можна зрозуміти…

– Вони казали, що це – музика. Але ми вже бачимо, що це – політичний вибір. Як правильно все це скласти? Я виходила підтримувати людей без політичних сил. Але вийшло так, що... Цікаво дуже, коли я дивлюся російські новини, особливо з Соловйовим, іншими...

– Дивитеся й досі? Вистачає у Вас терпіння?

– Ні, коли мені скидають. Ви що, щоб я дивилася – хай Бог милує! Я дивлюся – не розумію. Всі вони прекрасно знають, що Росія напала на Україну і окупувала Крим. Всі це знають. Наші артисти їздять виступати. Але мене називають зрадником, а їх жаліють і роблять там зірками. Дайте відповідь мені на це питання. Як це таке може бути? Невже вони не розуміють... Як це сказати?

– Є такий вислів «политическая целесообразность»…

– Розумієте? Хай мене Бог милує ще раз мати якісь відносини з Росією! Тому що це щось «із ряда вон виходящеє». Я так відповім, напевне, бо іншого у мене немає.

– Настю, Ви згадали свого діда. 9 травня – теж подія наступного тижня. Для Вас 9 травня – свято, як день перемоги у Другій світовій війні? Можливо, день скорботи?

– Я пригадую, коли я була маленькою, то дід брав мене за руку, і ми йшли в парк. Його дружина вмовляла одягти піджак з орденами, взяти внуків і піти гуляти парком. А потім підбігали маленькі дівчатка і дарували йому гвоздики. А він дуже соромився, казав: навіщо вони мені дарують? Він завжди випивав три чарки горілки і дивився фільми про війну. Завдяки йому я знаю такі фільми, як «Ати-бати, йшли солдати», «У бій йдуть одні старики». Коли його не стало, мені було 10 років. Ми вже цю традицію продовжували без нього. Мама вдягала його піджак, як донька, і ми гуляли тим же ж парком.

Зараз 9 травня у мене асоціюється з тим добром, якого мені не вистачало. І вже мама у парк не ходить. І мені вже треба ходити з дітьми і одягати його піджак. Я завжди їжджу до нього на могилу саме 9 травня, тому що 9 травня для нього було Днем перемоги. Саме 9 травня, коли він йшов Берліном, поряд був найкращий друг Мітя Ліпілкін. Вони святкували цю перемогу. І маленький боєць гітлерюгенд десь сховався на даху і поцілив йому в голову. Він помер.

8 травня я святкую з людьми. Але все рівно 9 травня залишиться як пам'ять про мого діда-фронтовика. Я поїду на кладовище. І я візьму три чарки горілки і вип’ю разом з ним.

– Насамкінець розмови Ваші побажання нашим слухачам, читачам, глядачам.

– Віри. Це головне. Божої помочі. Янгола-охоронця кожному з наших військових. Любові один до одного. Розуміння та сили, напевне, в силу нас, в силу наших хлопців. Бо кожного дня ми на крок – до перемоги.