Прийому немає: як потрапити до лікаря після 1 квітня

Українська реальність здатна викривлювати будь-які новації та множити на нуль будь-які закони. Тому говорити зараз, у що виллється проголосована парламентом медреформа, поки зарано. Та головне, про що варто пам'ятати кожному, так це про необхідність обрати собі сімейного лікаря та підписати із ним договір.

Це бажано зробити до 1 квітня – дедлайн, як бачимо, вже скоро. МОЗ оприлюднив свої рекомендації щодо цього, а ми тим часом нагадуємо, що зміниться в системі охорони здоров'я найближчим часом.

Що було і як стане

Якщо раніше українець міг піти до вузькопрофільного спеціаліста – хірурга, гінеколога, офтальмолога – так би мовити, з власної ініціативи, то з 1 квітня для відвідин подібного фахівця потрібне направлення від сімейного лікаря-терапевта. Йдеться, звісно, про державні клініки, адже приватна медицина працюватиме й надалі за власними правилами. Та якщо ви хочете отримати безплатну консультацію у медика вузької спеціалізації, попередні відвідини терапевта обов'язкові. Навіщо законотворці ускладнили цей процес?

Вони зробили це із благими намірами. Адже, на їхню думку, низку проблем можна вирішити походом до "універсального" терапевта (або, як називають такого ескулапа у МОЗ, "лікаря первинної медичної допомоги"). Із цим, звісно, можна посперечатися. Незрозуміло, наприклад, як діяти у випадку вивиху чи перелому кінцівки – чи слід перед відвідинами травматолога записуватися до сімейного лікаря?.. Тим часом другий аргумент за те, що все має бути закільцьовано на сімейному лікарі, полягає в тому, що саме такий лікар буде знати весь анамнез свого пацієнта в деталях, а тому зможе допомогти слушною порадою.

Лікар первинної медичної допомоги – це фахівець, який має всю інформацію про ваше здоров'я. Завдяки цьому він бачить взаємозв'язок і може визначити, на якій стадії потрібне втручання профільного фахівця. Інформація про стан здоров'я пацієнта буде міститися в електронній системі охорони здоров'я. Навіть коли пацієнт перейде до іншого лікаря, вся інформація буде доступна. Головний обов'язок лікаря первинної медичної допомоги – вчасно попередити або виявити захворювання на ранній стадії,
– пояснюють у міністерстві.

Приблизно за такою схемою працює й західна медицина. Там традиція сімейних лікарів укорінена настільки, що часто син/донька наслідує практику батька/матері, продовжуючи медичну династію та отримуючи у спадок не лише ім'я та репутацію, але й "набір" готових пацієнтів чи їхніх нащадків. Проте Україні медична культура ще не властива, не вироблені у нас і навички вибору "лікаря первинної допомоги". Навчатися нам всім доведеться прямо в процесі лікування.

Сімейний лікар: хто він і де його знайти?

Раніше ми всі були рабами "прописки", а тому й ходили до терапевтів суворо за місцем проживання. Нині медична реформа скасувала поняття "дільничного лікаря" і тим самим дала карт-бланш в руки українцю, аби той сам вирішував, кому довірити своє тіло. Відтак є можливість вибирати: за задумом МОЗ, сімейним лікарем може бути будь-який медик, який сподобався вам або якого рекомендували знайомі.

Обравши лікаря, з ним слід підписати меморандум або декларацію. Уклавши з медиком договір, ви віддаєте себе в його руки, а він гарантує вам надання вчасної та професійної допомоги. Така угода підписується безстроково, один раз. Але "рабом лампи" ви не стаєте – досить лише вашого бажання, і ви можете перейти до іншого лікаря. Разом з історією хвороби, яка існуватиме в електронному вигляді.

Наголосимо ще раз: з 1 квітня терапевти, педіатри та сімейні лікарі прийматимуть пацієнтів тільки після підписання меморандуму. Для цих цілей створили спеціальну організацію – Національну службу здоров'я з бюджетом у 8,2 млрд грн. На що підуть ці кошти? Їх "розкидають" між лікувальними закладами, тобто за первинну медичну допомогу платитиме держава.

Ось таку декларацію підписуватимуть пацієнт та медик, якого той обирає

Ще трохи цифр. Базова ставка лікаря становитиме 370 гривень за одну людину. При цьому медик може підписати меморандум із 2000 пацієнтів. Проте це не означає, що сам він отримуватиме на руки суму в 740 тисяч гривень (2000 множимо на 370) – гроші за обслуговування хворих акумулює лікарня (з них формуватимуться ставки й для вузькопрофільних спеціалістів, які не укладають договори з пацієнтами). Що ж до реальної зарплати сімейного лікаря, то вона, звісно, залежатиме від того, скількох пацієнтів той зможе "завербувати", але не напряму. При цьому за обслуговування літніх пацієнтів ескулап отримуватиме доплату.

В цілому ж, за розрахунками законотворців, заробітна плата медиків повинна зрости у 6 разів. Стартова заробітна плата лікарів має бути 250% (понад 18 тис. грн) від середньої заробітної плати по Україні, говорить заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я Ірина Сисоєнко. Хірургам та нейрохірургам обіцяють у 4-6 разів більшу за середню зарплатню.

Що стосується різноманітних досліджень, яких потребуватиме пацієнт, то лікар первинної ланки матиме виділений бюджет на аналізи. За додаткові маніпуляції з 2020 року доведеться платити окремо за затвердженими тарифами. Поза тим від сімейного лікаря кожен підписант договору з ним матиме право вимагати таке:

1. спостереження за станом здоров'я пацієнта;
2. діагностику та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, ускладнень під час вагітності;
3. супровід пацієнта з хронічними захворюваннями;
4. надання невідкладної допомоги;
5. направлення пацієнта для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) меддопомоги;
6. проведення профілактики (вакцинації, оглядів та досліджень пацієнта з групи ризику).

Також пацієнти матимуть право на гематологічні дослідження (загальний аналіз крові з лейкоцитарною формулою), біохімічні й імунохімічні дослідження (глюкоза крові, загальний холестерин, загальний аналіз сечі), інструментальні методи дослідження (електрокардіограма, мікроскопія харкотиння), швидкі тести (швидкі тести на ВІЛ, вірусний гепатит, сифіліс). Ліміту на ці послуги не буде – тож можна буде звертатися до лікаря за першої потреби.

Підводні камені

Експерти зазначають, що впровадження первинної медичної допомоги за описаною вище схемою несе деякі ризики та має суттєві вади. Перша група недоліків стосується обрання сімейного лікаря, адже об'єктивна інформація про кваліфікацію медиків відсутня, тож пацієнт буде покладатися або – у кращому випадку – на власний досвід, або – в гіршому – на чужі поради чи на недостовірну "рекламу".

Самі ж лікарі будуть зацікавлені в тому, аби якнайшвидше сформувати "пул" із пацієнтів, які живуть неподалік. Складно уявити ситуацію, що медик їде за невідкладним викликом у протилежний район міста. Тому певного роду тиск на "найближчих" пацієнтів (з боку самого медика або клініки, в якій він працює) виключити не можна. Тим паче, що ескулапів значно менше, ніж тих, хто їх потребує, тож останні будуть вимушені демонструвати поступливість у підписанні договору.

Дефіцит медичних кадрів – це, до речі, проблема номер два. Якщо поділити населення України, яке, за даними Держкомстату, сягає 42 мільйонів 603 тисяч, на норматив "2 тисячі пацієнтів на одного лікаря", то отримаємо потребу у понад 21 тисячі сімейних терапевтів. Їх же, за деякими підрахунками, приблизно вдвічі менше.

Третій момент стосується діагностики. Документами МОЗ передбачається широкий перелік обстежень, аналізів та діагностичних процедур, які має забезпечити держава у випадку звернення пацієнта до лікаря. Проте виникає питання, а чи є у нас необхідна діагностична та процедурно-маніпуляційна база для забезпечення приписів сімейного лікаря?

Треба зауважити, що поступово перестає згадуватись гарантія держави щодо безкоштовного забезпечення ліками на "первинці", хоча це було однією з провідних концепцій від нової команди МОЗ, яка передувала прийнятим законопроектам. Зараз це важливе для населення положення замінила скромна теза про "забезпечення ліками відповідно до державних і муніципальних програм", яка є надто неконкретною, а тому – і мало обнадійливою.

Крім того, побоювання викликає й те, що керівництво лікарень самотужки розподілятиме кошти між медичними та немедичними працівниками, відкладаючи певну частину й на фінансування діагностики, лабораторних досліджень, профілактики, фізіопроцедур, щеплень, крапельниць, перебування хворих у денному стаціонарі тощо. Сказати, що тут є простір для улюбленої українцями корупції, означає не сказати нічого. Тим часом механізм контролю за подібним розподіленням до кінця не виписаний.

Тим не менше, починати перетворення бодай з чогось потрібно. Наразі Україна витрачає на медицину 4% ВВП, що значно більше, ніж будь-яка країна з аналогічним рівнем доходів. Третина цих коштів фактично втрачається – через утримання непотрібних приміщень, неефективне використання, корупцію. Лікуватися ж українці змушені за власний кошт.

Згідно з результатами дослідження GfK Ukraine, 18 мільйонів українців ходять до лікарні щорічно, а 93% з них – платять у цих лікарнях з власної кишені. Тому не дивно, що тривалість життя українців, яка є визначальним показником рівня охорони здоров'я, – одна з найнижчих в Європі. Україна посідає 104 місце серед 183 країн, адже фінансові можливості у переважній більшості наших співвітчизників є доволі скромними.