Одним з глобальних викликів сьогодення є старіння людства. Успіхи медицини, здорове харчування, засоби планування сім’ї, яке зменшує ймовірність появи «випадкових» дітей, але й знижує можливості самовідновлення населення – все це загострює проблему утримання людей похилого віку.
Для політиків пенсіонери – дуже благодатний грунт для маніпуляцій – дисциплінований електорат, який чутливий до обіцянок збільшити розмір пенсії. При цьому чисто вікові особливості організму притуплюють властивість до глибокого аналізу обіцянок несумлінних політиканів.
Таким чином популізм, який раніше стримувався позицією здорового глузду середнього класу чи пуританським вихованням, зараз не має серйозних стримуючих чинників. Посилення патерналістського вектора в країнах зі старіючим населенням істотно зменшує потенціал розвитку, а для держав з не окріплою демократією і агресивним сусідом, до яких відноситься Україна, це загрожує взагалі самому їх існуванню. Пенсійні системи більшості країн переживають не кращі часи. Розрекламована у 80-90 роки накопичувальна система дає збої. Забезпечити постійний ріст вартості капіталізованих активів протягом не менше 40 років з допомогою державних страхових накопичувальних фондів виявилось завданням майже неможливим – глобальні періодичні економічні кризи практично з’їдають такі накопичування. Багато країн повертаються до солідарної пенсійної системи.