“На першій репетиції актори плакали”. Про що розповідали діти з Херсонщини у виставі “Мій дім”

На сцені Молодого театру показували виставу "Мій дім", побудовану на текстах дітей з Херсонщини. Режисер постановки – херсонець Андрій Май.

Про історію створення проєкту написали журналісти Української Правди.

Май запросив підлітків до Києва. На маршруті Херсон – Миколаїв вони їхали в супроводі поліції та під прикриттям РЕБів.

За словами Андрія, на першій репетиції було важко – актори плакали, коли читали тексти.

"Для мене найважливіше в цьому проєкті дати голосам дітей прозвучати. Щоб вони відчули підтримку. Зрозуміли, що їх досвід важливий. Крім цих підлітків є ще тисячі дітей в Херсоні, які мовчать. Тому що їм болісно говорити про свій досвід", – пояснює Май.

Віолетта написала п'єсу про випускний в школі, який мав відбутися у 2024 році. Але не сталося. Його вдалося організувати на сцені Молодого театру.

“В її п'єсі випускний проходить уві сні героїні. Там всі танцюють під популярний хіт корейської групи. В Молодому театрі під кей-поп вальсували й глядачі, і актори. Суміш вальсових рухів і кей-попу здавалася такою ж нереальною, як випускний у херсонській школі в наш час”, – йдеться в матеріалі.

У тексті Марії про Херсон майбутнього бібліотека Гончара, що була розбомблена російськими військовими три роки тому, у 2052-му відбудована і має сім поверхів. За аналогією з "Листами з війни" можна уявити, що в майбутньому голоси авторок та авторів проєкту "Мій дім" будуть представлені тут вже на іншій виставці.

Уявляю її в аудіоформаті: тексти, начитані голосами підлітків. Проходитиме вона на неіснуючому зараз сьомому поверсі, дах буде скляним, і крізь нього можна буде бачити, як небом курсують цивільні літаки.

Іван пише про те, як вперше зрозумів, що смерть близько. З початком повномасштабної війни в його сім'ї з'явилася нова традиція: вони почали їздити на відпочинок до Миколаєва, що розташований за 50 кілометрів від Херсона. Година на машині – і ти у місті, в якому присутня ілюзія миру: діти грають на вулицях, парочки прогулюються.

Чотирнадцятирічні Марія та Сашко з Високопілля розповідають про зіткнення з окупантами три роки тому. В день, коли Марії виповнилося одинадцять років, її селище окупували. 

Батьки довго не могли наважитись на від'їзд. Мати була проти, тато наполягав. На блокпосту військовий РФ вистрілив у повітря і наказав всім виходити з піднятими руками. Тата забрали в чорний бус, мамі наказали їхати далі. Колона з машин рушила степом. Через кілька хвилин на поле виїхала БМП. Вони зупинилися, а група спереду поїхала далі – по них відкрили вогонь. Тата відпустили через місяць.

Тато Елеонори – волонтер. Вивозить людей та тварин з фронтової зони. Поки тато у "відрядженні", мама та донька місця собі не знаходять. Про один із таких днів Елеонора пише у своєму творі.

У п'єсі Поліни "Коли ми стали іншими" героям від дев'яти до одинадцяти років. Усі події відбуваються у дворі. Перша сцена – це початок війни. Четверо друзів дають одне одному слово "пережити війну разом". Проте у фіналі залишаються тільки дві подружки, які жують соломку. Ця соломка проходить рефреном через п'єсу – як символ, що нагадує про мирне життя.

Ангеліна пише про те, як боялась, що її батька заберуть у полон росіяни, якщо дізнаються, що він служив. Про дідуся, який поїхав на роботу 24 лютого 2022-го і не зміг повернутись додому. Вона назве цей текст "Дорога крізь страх".

Злата описує перші дні окупації. Загибель хрещеного і те, як вона та її мама були змушені переховуватись в інших квартирах, бо їх розшукували росіяни. Одночасно їй потрібно було відвідувати онлайн-уроки в школі. 

• На Камерній сцені Молодого театру 6 грудня 2025 року відбулася премʼєра вистави “Мій дім”, до якої тексти писали діти з Херсонщини. У ній тексти 9 підлітків з Херсона та області, які вони створювали під менторством Андрія Мая та сценаристки Оксани Савченко.