Марина Аскурава: «Етнічні меншини Херсонщини підтримують одне одного»

Етнографиня — про національний ландшафт Херсонської області та те, як меншини зберігають ідентичність в умовах асиміляції.

«Коли Юрій Левітан помилився і оголосив, що радянські війська звільнили Херсонську область, Сталін сказав, що інформбюро «не» помиляється. І наказав створити цю область», — таку історію часто розповідають на Херсонщині. А щоб заселити просторі степи, довелось будували цілі квартали сіл. Окрім того, сюди запрошували переселенців. Тим, хто погодився переїхати, давали будинок, землю і тисячу рублів підйомних, що тоді було величезною сумою. Єдиною умовою такої операції був рік роботи в колгоспі. Таким чином на Херсонщині з’явилося багато людей із Західної України. Існувала прикмета — якщо першої ж весни посадили сад, значить, залишаться. Якщо ні — поїдуть.

Це лише один із переспівів, які розповідають про етнічну строкатість Херсонщини. Окрім українців, тут живуть німці, шведи, поляки, вірмени, турки-месхетинці, кримські татари — це лише маленька частина мозаїки Півдня України. Про те, які національні меншини живуть на Херсонщині та як вони взаємодіють «Вгору» розпитала завідуючу науково-етнографічного відділу Херсонського обласного краєзнавчого музею Мариною Аскураву.

— Марино Зурабівно, за даними, на які я натрапила у державному архіві Херсонської області, на Херсонщині проживає 115 національностей. Розкажіть, чим зумовлене таке етнічне різноманітті цього регіону?

— Херсонщина — благодатний край, ці землі наймолодшої області України упродовж тисячоліть були контактною зоною, де перехрещувалися шляхи різних народів, виникали та щезали створені ними культури, проходили кордони державних утворень. Протягом XVIII - ХІХ століть проводилось планомірне заселення цих земель. Українці (з різних губерній), росіяни, молдавани, білоруси почали заселяти й засвоювати великі степові простори Причорномор’я. У степах знайшлося місце й для іноземних колоністів. Німці, євреї, шведи, греки, татари, поляки, болгари, вірмени, цигани, серби, караїми знайшли тут нову батьківщину. Поліетнічний склад населення регіону зумовив з одного боку певну консервацію традицій, а з іншого боку — сприяв культурній взаємодії представників різних національностей.

— Які саме національності проживають на території Херсонищини зараз?

— Українці переважають серед населення всіх районів та міськрад області. Друге місце за чисельністю складають росіяни, яких у складі населення області — 14,1%.  Білоруси, як і росіяни, проживають у всіх районах області, але найбільше їх серед мешканців Білозерського, Високопільського, Каланчацького районів. Далі німці, їх багато живе у селі Зміївка Бериславського району. Четверте місце в області за кількістю складають татари — 0,5% до загальної кількості постійного населення області і кримські татари — 0,2%. Також тут живуть вірмени, кількість яких постійно збільшується, молдовани, шведи. Це 0,4% до загальної кількості населення області.

За даними Головного управління юстиції, в області зареєстровано тридцять п’ять громадських організацій національних меншин, з яких тринадцять мають статус обласних, сім — районних, чотирнадцять — міських, і одна міжнародна.

— Як Друга світова війна змінила етнічний ландшафт Херсонщини?

— В роки Другої світової та після її закінчення з території Херсонщини депортували за національною ознакою. Це стосувалосья переважно німців, яких висилали до Сибіру без права повернення.

— Розкажіть про взаємодію цих меншин. Чи якісь національності можна назвати переважаючими, а якісь упослідженими?

— На думку етнічних болгар, які мешкають на Херсонщині, пісні, танці та спорт здатні стати мовою міжнародного значення, яка примирить людей. Вони на особистому прикладі довели, що жити можна в мирі та злагоді, навіть якщо традиції та мова — різні. Справді, коли на ювілейний концерт iз нагоди п’ятиріччя об’єднання болгар у Херсоні прийшли представники практично всіх міських етнічних організацій (греки, німці, кримські татари, росіяни, поляки, роми, азербайджанці, вірмени, євреї, грузини та корейці) стало абсолютно зрозуміло, що тут вони почуваються комфортно. Позитив i можливість спілкуватися на рівних для людей різних народів — шлях до об’єднання людей незалежно від їхньої національності. Національні меншини Херсонщини допомагають один одному.

— Представники з яких сучасних поселень найбільше зберігають свою ідентичність?

— За роки проживання на території Херсонщини більшість іноземних поселенців асимілювалася з місцевим населенням. Перші поселенці намагались зберегти свою мову, традиції, одяг. Особливо це стосується місць компактного проживання. Наприклад, німці Високопілля, курди, турки-месхетинці Генічеського і Нижньосірогозького районів. Зміївка, в якій проживали німці і шведи. Шведи розмовляли старошведською мовою, яку в сучасній Швеції вже забули. Цікаве село Нова Маячка, яке поділялося на російську і українську частини.

— Чи виникали якісь конфлікти на етнічно-національному ґрунті?

— Міжнаціональна ситуація в області має толерантний характер. До цього часу конфліктів не було зафіксовано.

— Знаю, що Херсонський обласний краєзнавчий музей сприяє поширенню інформації про нацменшин. Розкажіть про це більше.

— Музей надає виставкові площі, допомагає у пошуку інформації. Ми створили ряд виставок: «Шляхами долі» про німців на Херсонщині, спільно з Херсонською єврейською громадою «Хабад» — експозицію «Коли традиції — вічність: свята і будні народу Тори», із Херсонською міською громадською організацією «Болгари Херсона» — «Історія і культура болгар півдня України». На виставці «Народна мозаїка Херсонщини» були розділи, присвячені культурі, побуту, традиціям німців, шведів, євреїв, курдів. Два роки поспіль національні меншини міста брали участь у міжнародній акції Ніч музеїв. Також ми  влаштовували концерт і частування національними стравами.

— Що вдавалося дізнатися під час ваших польових досліджень?

— Під час   досліджень ми побували у Великолепетиському, Нижньосірогозькому, Генічеському, Голопристанському, Цюрупинському, Білозерському районах і зібрали матеріали з історії, культури поляків, турків-месхетинців, німців. Це переважно усні спогади та  фотографії.

— Наскільки я знаю, у вас грузинське походження. Чи відчуваєте потяг до цієї країни?

— Так, мій батько грузин, він приїхав сюди вчитися. Раніше в Херсоні була велика грузинська спілка. Але після того, як затихли конфлікти в Осетії та Абхазії, багато хто повернувся на батьківщину. Коли мене питають про моє ставлення до Грузії чи України, чи планую я переїжджати, я відповідаю прикладом з футболу:  якщо грає Україна, то я вболіваю за Україну, якщо грає Грузія, то я вболіваю за Грузію, якщо грає Україна і Грузія, то я за Україну.

P.S. Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED