Художниця створює унікальних ляльок з полімерної глини

- Шукала, на чому відпочити душею. Випадково У 2010 році потрапила на найпершу київську виставку ляльок в Арсеналі. Там потрібно було вистояти чергу, щоб підійти до якоїсь ляльки і роздивитися її зблизька. Я настільки була вражена, що ніч потім не спала: стільки у мене всього в голові крутилося. Наступного дня я знову поїхала на виставку, щоб знайти, в кого зможу навчитися робити ляльок. Так мене це зачепило.

Першою моєю вчителькою стала лялькарка Марина Зиміна. Вона налаштовувала своїх учнів: "Не робіть ляльок лише для себе і не ховайте вдома. Ви зобов'язані показувати людям, чим ви займаєтеся, а не просто отримувати від цього задоволення".

- Ліплю ляльок із пластика для запікання. Він, коли нагрівається в руках, має консистенцію і м'якість пластиліну. Дуже приємний в роботі. Насолоджуюся ним з перших дотиків, як починаю розминати. Мені подобається змішувати дві тілесних відтінки пластика – темніший і світліший. Відчуваю, що він живий, насичується моєю енергетикою.

Дуже відчуваю людей – хороша людина чи ні, сильна чи зранена. Так само відчуваю і енергетику ляльки. Вона часто диктує свій характер, те, якою хоче бути.

Тонкі риси обличчя ліплю не лише пальцями, а й інструментами. Найкраще для цього підходить стоматологічний прилад-стек – гладилка номер чотири.

Цим інструментом можна сформувати повіки, лінію губ, і навіть ямочку над губою. По-науковому вона називається соплестік – тобто для стоку сопельок. Але я вірю в іншу історію. В момент народження і ще якийсь тиждень опісля наша душа пам'ятає всі свої минулі життя. Чому немовля під час народження завжди кричить: "Ні! Що? Знову? Все спочатку? Не хочу!" А поруч стоїть його ангел, прикладає йому пальчик над губкою і каже: "Тихо, я завжди буду поруч з тобою". Так і утворюється над губою ямочка. Люблю цю історію.

Розписую обличчя ляльок пастельними фарбами чи звичайною косметикою– тіні, румяна, губки. Тонкі риси наношу найтоншими пензликами. Кожен намальований шар закріплюю спеціальним матовим лаком-фіксатором.

Очі акриловою фарбою малюю. Мені подобається, що вона значно швидше висихає, ніж олійна.

Не люблю штучного волосся. Воно здешевлює роботу. Я люблю натуральне.

Волоссячко роблю з шерсті кози або лами. Лама кучерява, а кізочка більш шовковиста. Фарбую їх або звичайними фарбами для волосся, або чаєм чи кавою. Зазвичай складно отримати світлі блондинисті відтінки. То їх якраз найкраще дає чай. Чай беру в пакетиках. Чим дешевший – тим краще, бо в ньому більше барвників.

З запеченого пластику робимо тільки голову, ручки і ніжки. Потім робимо карсас із дроту – хребет, ніжки і ручки. Потім навколо каркасу намотуємо синтепоном об'єм тіла. Потім чіпляємо до синтепонового тільця голову і ручки й ніжки з запеченого пластику. Потім шиємо ляльці одяг. Він не знімається, бо лялька статична, інтер'єрна, для настрою. Однак завдяки тому що тіло з текстилю, її легко одягнути.

- Окреме мистецтво – зробити аксесуари. Ліпила дівчину, яка чекає відльоту з аеропорту. Посадила її за столик. Поклала на столик квиток, паспорт, мобільний, ключі від машини.

Одному чоловікові ліпила його дитячий образ з радянської фотографії – хлопчик у будьонівці, у старих дитячих радянських босоніжках, у жилеточці тих часів.

Светрики лялькам часто роблю зі шкарпеток, бо потрібна дрібна в'язка, черевички сама роблю зі шкіри.

Буває, одягну ляльку, а вночі присниться: не годиться. Я вранці можу всю одежу з неї зрізати.

- Першу свою ляльку і досі бережу. Її звати Веда.

Сидимо-ліпимо на майстер-класі. Марина каже: "Дівчата, зараз ви ліпите голівку. Запитайте в неї, хлопчик це чи дівчинка, дідусь чи бабуся". Бачу, у мене щось носатеньке проявляється. Запитую: "Ти хлопчик чи дівчинка?" І чую в голові відповідь: "Я дівчинка". Я вийшла на балкон курити, думаю, збожеволіла, уже чую голоси в голові. Повертаюся, сідаю ліпити далі і кажу подумки: "Слухай, ну яка ж ти дівчинка? Ти ж себе не бачиш. Якби ти побачила свій носик… Може ти все таки дідусь чи бабуся?" Мовчить. Потім через хвилин 40 чую в голові: "Ні, дівчинка".

Ввечері лечу додому. Зустрічаємося в парку з дітьми і з чоловіком. Несу голову ляльки в коробочці, щоб удома її доробити. Казала по телефону своїхм: "У мене така дівчинка! Я в захопленні від того, що в мене виходить!". Відкриваю коробку, вони нахиляються над нею: "Мамо, ти впевнена, що це дівчинка?" – Так, вона мені сама про це сказала.

Ніби й маленькі очки в неї. Я їх тоді і ліпити як слід не уміла. Але я в них зазирну – такий заряд позитиву отримую. Не продавайте свою першу роботу. Ви самі не розумієте, наскільки вони енергетично наповнені.

Третя моя лялька уже брала участь у виставці в Дніпрі. Це був Мрійник – руденький, кучерявий, смішний. Це була моя перша робота, яку в мене купили. Я паралельно працювала в манікюрному салоні і робила вдома ляльок. Приносила ляльок на роботу. Клієнти помічали їх і просили продати.

Коли організовувала свою першу виставку, дуже переживала. Думала, мене засміють, казатимуть: "Скільки тобі років! А ти тут в ляльки граєшся". Мені тато так і казав: "Дитино бідна, це ти в дитинстві ляльками не награлася?" я казала: "Тату, ти не розумієш. Це зовсім інші ляльки".

- Першу роботу на замовлення робила одному відомому політику. Подруга каже: "У мого хорошого друга ювілей. Він купив собі на день народження справжній літак. Може собі дозволити. Що можна подарувати людині, яка все має? Зроби іграшковий літак, в який він не вміщається, бо він дуже огрядний". Я вирішила зробити по-іншому. Зліпила хлопчика з літачком в руках. Він жив у селі, там люди бідувала, діти носили подерті штанці. Зробила поруч собаку і рогатку в кишені. Рогатку, хоч і мініатюрну, зробила справжню, вона стріляла. Той чоловік – доросла і статусна людина, але досі дуже любить соняшникове насіння, носить повні кишені його. Я поки ті насінинки поліпила, в кишені поклала. Дуже переживала, щоб усе вийшло. Подруга подарувала йому цю роботу в ресторані. Казала мені, що плакав, коли брав її до рук.

Продала цю роботу за 300 доларів. Лялька ручної роботи менше цієї ціни коштувати не може. Їх купують і замовляють по таких цінах.

Одна дівчина попросила зробити їй на день народження відьмочку. Я зліпила трьох: руду, біляву і чорняву. У кожної був свій кіт відповідного кольору. Замовниця обрала вогнено-руду, нахабну. Інших потім теж розібрали.

Образи з'являються зі спостережень. Це може бути картинка в журналі. Багато ліплю дітей – на самокаті, замислених дівчаток, які сидять в кріслі, хлопчиків з домашніми тваринками.

Дівчаток купують охочіше. Спочатку я починала робити багато хлопчиків. Помітила, що вони всім подобаються, але купують більше дівчаток. Зробила дівчинку – моментально купили.

 

Фраза "художник має бути голодним" - точно не про мене. Люблю робити щось для душі, але я повинна мати роботи, які продаються. Створюючи певний образ і розумію, чи підійде він на день народження, чи на весілля.

Одна з останніх робіт, піратка, мені наснилася – її поза, впертість, рішучість, наглючий вираз личка. Я зробила її на одному подиху. Передала впертий надутий вираз личка. Одягнула в колготки з різнокольоровими штанинами. А зазвичай процес створення ляльки забирає два-три тижні.

Часто купують ляльок люди матеріально забезпечені. Вони нерідко привозять круті сувеніри з усього світу. Кажуть "Не повіриш, у мене вдома стільки всього стоїть красивого. Але гості бачать тільки твою ляльку".

Раз подзвонила знайома: "Роблю виставку на купальську тему. Зліпи щось". Я виліпила чотирьох дівчаток-україночок у віночках, у кожної поруч якась свою свійська тваринка.

У роботі "Муки творчості" зліпила малюка, який розфарбовує свого собаку.

Часто ліплю ангелів. Їх здебільшого замовляють на хрестини. Раз пояснювала дітям на виставці: "По науці, ангели не мають статі". Потім усвідомила, що кажу. Де ж таку науку взяти? Але звідкісь це знання в мене є.

Ліпила закоханих. Зліпила хлопчика, який дивиться крізь жовте скельце. Тільки від нас залежить, крізь яке скло ми дивимося на світ і що в нього транслюємо.

Часто просять повторити якусь ляльку. Не можу. Адже кожна має унікальну емоцію, це окрема особистість. Колю роблю ляльку, усміхаюся до неї серцем. Мені потрібно, щоб вона відповіла. Якщо я буду просто тягнути усмішку, це вийде просто гримаса.

Висота моїх ляльок – близько 40 сантиметрів. Але роблю навіть маленьких сувенірних. Їм не роблю взуття, не проробляю ручки. Але вони мають емоцію. Це саме та лялечка, яку можна брати з собою в подорожі.

Мій молодший брат працював даішником. Коли купила машину, їхала по трасі, щось порушила. Мене зупинили, перевіряють документи: "Це ви та, яка ляльок робить?" Пожурили і відпустили не оштрафувавши.

Проводжу майстер-класи, які тривають 4 дні з ранку до вечора, Роблю з дівчатами і свою ляльку. Буває, зовсім не хочу робити майстер-класи. Хочу відпочити. Але покликали мене в Одесу. А там такі групи – з іскристими очима, з гарячими серцями, з гумором. Я таку віддачу від них отримала. Зрозуміла, що студії необхідні, потрібно запалювати в людях цей вогник.

- Шарнірна лялька – це не моє. Вона, звичайно, ігрова. Але для її створення потрібні математичні мізки, точність до міліметра, підгонка шарнірів. Значно більше технічної роботи, ніж творчої.

У ляльковій творчості багато напрямків для розвитку. Хтось іде в анатомію, хтось у зачіски, хтось в розпис, хтось у костюми, хтось у сюжети. Ця лялькарська творчість в Україні тільки починається.