Небезпечні скорочення чи «мертві душі»?

Здоров’я та життя дітей, які навчаються та ночують у корпусах Комунального закладу «Гімназія ім. Т. Г. Шевченка» Херсонської обласної ради, - у небезпеці.

Про це розповіли працівниці закладу, нічні помічниці вихователів (або простіше - нянечки) Тетяна Бабель та Оксана Гращенкова.

Формально пані Тетяна та Оксана звернулися за допомогою до юристів громадської приймальні Благодійної організації «Фонд милосердя та здоров’я» та до редакції «Вгору» через порушення їх трудових прав.  Але головне, що їх хвилює – доля дітей.

На території закладу є два корпуси (дво- та чотириповерховий), де живуть вихованці гімназії. Шість з них сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Інші діти - з сіл, з багатодітних родин, або з сімей, які потрапили в складні життєві обставини, з сімей, де мама-одиначка. Гімназія спеціалізується на спортивно-мистецькому напрямку, і в області є майже єдиною можливістю безкоштовно навчати та розвивати талановитих дітей з незаможних родин.

Раніше, коли заклад був ще інтернатом для сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на кожному поверсі були нічні нянечки й були прибиральниці. А потім почалися скорочення.  

Наразі нічні помічниці вихователів працюють по дві-три ночі на тиждень, з 20.00 до 08.00, а по факту – ще більше. Вони приходять на роботу щонайменше за півгодини, щоб прийняти дітей. Адже робота у вихователів о 20.00 вже закінчується. Йдуть додому о дев’ятій та навіть десятій годині ранку – бо треба написати докладну та дочекатися керівництва, доповісти про нічні події. Їм не доплачують за роботу у вихідні, святкові дні. Їх тимчасово зобов’язали прибирати коридори та сходи, але вже вимагають це робити постійно замість прибиральниць і безоплатно. Раніше на кожному поверсі житлових корпусів було по окремій помічниці вихователя. Тепер одна нянечка має відповідати за порядок одразу на двох поверхах, а також за життя та безпеку 80-100 дітей. І останній факт – найбільш тривожний.

Ось що розповіла пані Тетяна:

- Скорочення почалися ще коли  директором у нас був Микола Григорович Рудя.  Я тоді  о писала заяву про звільнення. Чому?   У мене був перший, другий, третій, п’ятий шостий класи. Прибиральниці не було.  П’ятий - шостий в кімнатах у себе ще прибирали, а інші дітки – маленькі. І вихователям доводилося працювали прибиральницями. Тяжко, але ж хотілося, щоб дітям чисто було. Нам обіцяли, що наберуть прибиральниць, і що ми маємо прибирати лише душеві та санвузли. Туалетів у нас 16, щоправда робочих - 11 (десь щось діти пробили, де скло впало). У нас було по 19 і по 2) дітей, яких треба було вночі збудити та відвести за ручку до туалету. Тільки на це у нас йшло години три. А потім у нас скоротили ще й ізолятор. Тобто, раніше, коли дитина захворіла, я могла спустити її в ізолятор і там за нею дивилися медсестри. А коли ізолятор  скоротили, бувало доводилося по п’ять-шість «швидких» за ніч викликати. Лікарі приїжджали й сердилися, бо доступу до медичних документів не було. А якщо температура невелика, дітей не забирали, тож хворі перебували разом з іншими дітьми у кімнатах. Ми теж переносили застуду на ногах, теж дітей заражали. Адже нам було сказано, що на лікарняний ми не маємо йти, бо немає кому працювати. Коли прийшов новий директор Володимир Петрович Сагайдак, сподівалися, що ситуація покращиться. Але   знову почалися скорочення...  Щоправда, коли ми стали усюди ходити та добиватися справедливості, в листопаді ізолятор знову повернули.

Пані Оксана додає:

- «Я почала працювати помічницею вихователя вже при Сагайдаку. Я приймаю дітей від 4 вихователів. Це приблизно 90-100 діток. Різного віку. На четвертому поверсі у мене 12 жилих кімнат, на третьому – 10,  плюс ігрові та роздягальні на кожному поверсі. Перевіряю вологе прибирання, яке діти мають робити у себе в кімнатах. А практично прибирання разом з ними роблю, тому що самі вони якісно не прибирають. Потім – відбій. На четвертому, де живуть учні 5-7 класів, відбій о 21 годині. На третьому, де живуть старшокласники, відбій о 21.30. Коли я перебуваю на четвертому поверсі, можете собі уявити, що відбувається на третьому? Б’ють один одного до синців, знімають двері з завісів… Батьки телефонують: «Оксана Анатоліївно, чому так погано дивитеся за дітьми, мого сина штовхнули»… А тому, що як би ти не хотіла, одночасно бути присутньою всюди – неможливо. А діти – вони хороші, але ж вони – діти, вони потребують постійної уваги, контролю, яких ми фізично не можемо їм надати.  Після того, як ми поклали діток, до одинадцятої вони засинають. А ми починаємо прибирання. 11 туалетів, 11 душових кабін, два коридори й двоє сходів між поверхами – з одного  боку коридору та з іншого. На свою ставку прибиральниця має мити 500 кв. м, а у нас – набагато більше, навіть не можу сказати наскільки. Якось о третій  ночі прибираю туалет на третьому поверсі – вмикаю світло, починає потужно гудіти витяжка. Мию, але десь на рівні підсвідомості відчуваю якийсь сторонній підозрілий шум. Вимикаю світло, щоб витяжка замовкла. Прислухаюся й дійсно, чутно якісь кроки. І це не просто дитина встала до туалету. Швиденько біжу на четвертий поверх, а там в кімнаті хлопці мажуть п’ятикласника зубною пастою. Паста потрапила дитині в око, хлопчик дуже перелякався й ледве не втратив зір. У нього синяки, набряки під очами  трималися три дні! Я розумію обурення мами. Або ще, я на третьому поверсі, а на четвертому в дівчинки істерика – повідомили, що тато помер. Є діти з діабетом, з епілепсією. А нещодавно що було. Діти зовуть: «Тьотю Оксана, Роман* стояв на підвіконні, хотів зістрибнути з четвертого поверху, ми його стягли, а він побіг до туалету й зачинився там!». У мене руки-ноги затрусилися. Я ледь на коліна не падаю, не бачу, що у тому туалеті відбувається, а він мовчить. Вахтеру зателефонувала, він прибіг, допоміг відчинити двері. Слава Богу, все обійшлося. Пишу зранку доповідну, доповідаю психологу, директору. А директор: «Та він би не стрибнув». - А ви впевнені? А ви з ним розмовляли? А я - не впевнена. Бо з ними усіма розмовляю, знаю ситуацію в родинах. І знаю, що у Романа батько самогубство скоїв… А найбільше що хвилює  – не дай Бог пожежа. Так, у нас стоїть сигналізація. Але у мене – 22 кімнати на різних поверхах, 100 дітей. Як би не волала та сигналізація, я просто не встигну вивести цих дітей. Наша адміністрація гарантує батькам безпеку дітей. Навіщо ж людям брешуть? Яка безпека? Де безпека? Так, я можу кинути це все, піти працювати гувернанткою і заробляти пристойні кошти. Але – не хочу. Я люблю цих дітей.

Адвокат, юрист громадської приймальні Олександр Данилов пояснює, - якщо викладені факти підтвердяться, то тут можливі одразу три складових порушення: трудових прав; можливо, є корупційна складова (наприклад, прибиральницями значаться й отримують зарплатню інші люди, тобто якійсь «мертві душі»); але головне – порушуються права дітей на безпечне середовище.

Щоб розібратися в ситуації, юрист направив запити до керівництва гімназії щодо штатного розкладу, вакансій, посадових обов’язків помічників вихователів та інше. На наші запити відповідей досі не надано. Тому редакція «Вгору» направить цю публікацію на реагування до контролюючих органів та керівництва області. Адже заклад є комунальною установою обласної ради.

* Ім’я змінено.

P.S. Виготовлення цього матеріалу в рамках проекту «Місцева демократія» стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю Благодійної організації «Фонд милосердя та здоров'я» та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.