Антон Єфанов: чиновник, якого не зіпсувала влада

Ця історія про незвичайного чиновника. Йому хоч інколи і не вистачає повноважень чи фінансування, але він все одно знаходить  шляхи для вирішення соціальних проблем. І співпрацює з громадськими організаціями та просто небайдужими містянами.

Він не перерізає стрічок на відкриттях туалетів та не розповідає про “сприяння” тому, до чого сам не має стосунку. Тому, скоріше за все, ви про нього мало що чули.

Антон Єфанов - директор Херсонського міського центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді розповів Вгору свою історію сходження на чиновницьку службу та виклики, які йому з командою доводиться постійно долати.

Історія колишнього трієчника

Якщо починати з самого початку, то я ніколи не планував бути чиновником. Кому ця робота може бути цікавою? Хіба що паперовим душам.

Мій батько військовий. І я теж збирався ним стати. Але, на жаль, чи на щастя, мене не взяли до армії через проблеми із зором. Це стало потрясінням,  бо я з дитинства уявляв себе військовим та навіть спланував у які училища та частини хочу потрапити. Але  ж треба було визначатися з навчанням, і я вступив до аграрки на гідромеліорацію. Скажу чесно, пішов туди, що просто поруч з домом. Хоч я і закінчив навчання, але працювати якимось інженером теж в планах не було.

З першого курсу я почав грати в КВК і брати участь в різних заходах. Під кінець 90-х ми створили неофіційну організацію, щоб допомогти людям похилого віку. Хтось давав гроші, чи купляв необхідні речі та продукти. Хтось просто допомагав нести дрова і робити щось по господарству. Інколи це виглядало доволі дивно. Уявіть, великий та суворий на вигляд парубок вагою з центнер  допомагає бабусям та дідусям. Цікаво, що наша абсолютно різношерста на вигляд команда складалася лише з двієчників та трієчників. Вони ходили домовлятися за стареньких в різні інстанції, щоб їм надавали необхідне лікування та забезпечення. Неймовірним результатом цієї діяльності було те, що раптово в цих людей з’являлися сім’ї, котрі починали опікуватися ними, бо, бач, тут якісь люди ходять.

Через таку активність мені запропонували взяти участь в конкурсі програми “Молодіжні радники. Заступники міського голови”. На громадських засадах, тобто безоплатно, меру та його заступникам обиралися молодіжні радники, бо потрібні були нові ідеї та креатив. Так я став позаштатним радником заступника міського голови з гуманітарних питань. На той час цю посаду обіймав незмінний Сергій Черевко. З першої нашої зустрічі ми одразу домовилися - для мене це не просто посада з «коркою», бо на початку 2000-х це було дуже “понтово”, а дійсно  працюємо. Потрібно було організовувати і проводити безліч заходів з молоддю. І тут слід віддати належне Сергію Черевку,  він ніколи не “відпихувався”, а  підтримував мої ініціативи. І це дозволило мені наростити  “м’язи” в організаційній роботі та співпраці з іншими структурами.

Батьки були проти, щоб я  одразу став чиновником

Ще через кілька років, крокуючи повз міськвиконком, я зазирнув у відділ зі справ сім’ї та молоді, щоб обговорити деякі питання та просто привітатися. І тоді начальник цього відділу запропонувала мені зайняти вакантну позицію. Я це якось пропустив повз вуха, бо міськвиконком на той час сприймався як супер серйозна організація, де працюють найдостойніші спеціалісти своєї галузі.

Тоді я пішов порадитися з батьками. Вони були проти, щоб я так одразу став чиновником. Мій батько вважав і вважає: розпочинати працювати на чиновницькій службі необхідно десь з полів та районних рад, щоб бути підготовленим. Але мені зателефонували з відділу і сказали: давай працювати, принось документи та починай.

Я пройшов співбесіду та влаштувався на роботу. Щоправда, після цього мій батько десь місяць зі мною не спілкувався з приводу роботи, бо я не дотримався його рамок.

Так я потрапив до відділу з питань сім’ї та молоді. Нас виявилося всього дві людини на всю молодіжну політику 350-тисячного міста Херсона. Основне завдання - планування роботи з молоддю, організація й проведення заходів. Тоді ще не було так багато громадських організацій. Але ми нарощували досвід співпраці з ними, адже дві людини не могли впоратися. І ось це налагодження спільних точок дотику з різними громадськими організаціями мені дуже  допомагає і зараз, бо ми виконуємо нашу спільну роботу 50 на 50. А якщо справа стосується мобільності, то вони завжди випереджають. Тому, подекуди, ми вже долучаємося до їх роботи більше, ніж вони до нашої.

Ще через кілька років мені запропонували очолити відділ з реалізацій програм центру соціальних служб. І якщо на попередній посаді я співпрацював з успішною та активною молоддю, то тут  довелося спіткатися зі зворотнім боком медалі - з молоддю забутою. Це наркозалежні, колишні ув’язнені, родини, що потрапили в скруту, та діти- сироти. Моїм завданням  стало планування та організація роботи з такими людьми.

Так в 2010-му році я став директором центру соціальних служб. Тоді нас було всього 7-8 людей. А от в 2012-му році ми отримали змогу розширитися до 70 працівників. Це  дозволило працювати на випередження. В багатьох родинах, з якими  вже вели роботу, перспективою до ще скрутніших життєвих обставин були борги  за комунальні послуги. Люди могли залишитися без тепла, світла чи води, і тоді вся робота соцпрацівника з ними зводилася до нуля. Тому  розробили стратегію, де соціальні співробітники виявляли боржників та складали і відправляли листи в ті служби, перед якими сім’ї мали заборгованість. Йшлося про реструктуризацію боргу строком на рік. Далі боржники укладали договір з цими службами, а соцпрацівники допомагали їм дотримуватися цих умов. Хоч комунальники і не вірили, що такі “злісні неплатники” почнуть виправлятися, але все ж таки їм було вигідно, аби хоч якісь кошти почали надходити, бо відключити послуги завжди можна. І, на диво, ця стратегія спрацювала в 60% випадках, та й економічний ефект для підприємств, що надають послуги населенню, був відчутним.

Також ми домовилися з лікарями жіночих консультацій тримати контакт на випадок, якщо вагітна стала на облік в жіночій консультації, але з невідомих причин перестала з’являтися. На щастя, наші лікарі серйозно ставляться до таких ситуацій. І разом з ними ми почали виявляти загрози потенційному сирітству новонароджених вже в пологовому та вчасно допомагати майбутній мамі.

Виклики 2014-го

В 2014-му році для економії бюджетних коштів, міністерство фінансів видало розпорядження про скорочення фінансування соціальних програм. Ми мали скоротити штат соціальних співробітників з 70 працівників до 8. Як наслідок,  вимушені були припинити опікуватися багатьма родинами, в яких вже рік-два працював соцпрацівник і була відчутна позитивна динаміка. На жаль, більшість з них повернулися до того з чого починали. Тепер ми реагуємо тільки на випадки.

Тож це така ефемерна економія, адже боржник, правопорушник чи сирота обійдуться бюджету значно дорожче, ніж оплата праці соцпрацівника. Наприклад, нам до 14-року вдалося скоротити осиротіння дітей в 4 рази, тоді як сирота обходиться державі в середньому 80 тисяч гривень на рік. Але я дуже вдячний співробітникам, вони знали, що за два місяці  підуть на біржу з працевлаштування, але все ж продовжували свою роботу вже з переселенцями, а в подальшому стали допомагати нам  в якості волонтерів.

Пригадую ті “гарячі” роки, коли люди приїздили в капцях, тікаючи від обстрілів. Дивувала кількість новостворених штабів та постійних нарад з силою-силенною чиновників. Всі тодішні паперові звіти і близько не відбивали реального стану. Через що я постійно обурювався, але чув лише цикання у відповідь. Зрештою, я перестав отримувати запрошення на ці наради, у мене вивільнилося більше часу на вирішення нагальних проблем. А їх було чимало. По-перше, необхідно було скоординувати приїжджих з окупованих територій. Ми розробили листівку з переліком контактів служб, що працюють в нашому місті. Її розповсюджували на вокзалах і так люди виходили на нас або інші необхідні для них служби. Там же прибульцям давали талон з печаткою про їх статус, щоб їм було легше звертатися в ці служби. Взагалі, дуже багато вирішувалося питань з відновленням документів для внутрішньо переміщених осіб, адже це конче необхідно для отримання різноманітних виплат. 

Також ми оголосили збір  речей для внутрішньо переміщених осіб в нашому приміщенні на Суворова, 6. Вже на другий день ми сортували “гори” тієї допомоги, що почали приносити небайдужі херсонці. Щотижня ми відправляли вантажівку гуманітарки тим, хто її потребував.

Вдалося переконати депутатів міської ради передбачити кошти хоча б на одноразову грошову допомогу для внутрішньо переміщених осіб. І ці люди писали заяви та отримували кошти.

На той час ми активно співпрацювали з громадською організацією “КримSOS”, тому що необхідно було перерозподіляти навантаження, з яким самі ми б не впоралися. Адже в пікові періоди через нас могло проходити більше ста людей на день з дуже трагічними історіями та шоковим після обстрілів станом.

Виклики сьогодення

Зараз в планах створення кризового центру для жінок постраждалих від домашнього насилля. Вже другий рік ми переконуємо депутатів передбачити для цього кошти але  марно. Тому ми   почали вести перемови з Фондом Народонаселення ООН та Угорською Екуменічною Службою Допомоги, які готові розглядати  надання коштів на створення цього центру.

У більш глобальних планах створити так зване “маневрене житло” для людей, що раптово опинилися без даху над головою. Раніше депутати зовсім не хотіли слухати нас з цього приводу, але після пожежі  в старому будинку по вулиці Пилипа Орлика (колишня вулиця 9 січня), де згоріла майже вся родина, а інші мешканці будинку залишилися без даху над головою, почало приходити усвідомлення про необхідність такого житлового резерву  в нашому місті.

Місія чиновника

В 2007 році мені пощастило потрапити в групу бізнесменів та чиновників, котрі поїхали до Польщі дізнатися про те, як там працюють органи місцевого самоврядування та громадські організації. Там так само, як і у нас, є безліч своїх проблем, але підходи до їх вирішення зовсім інакші. Тоді я усвідомив: не потрібно сотні мільйонів доларів для того, щоб жити в добробуті, адже основна наша проблема полягає в оцій застиглій системі, де я начальник - ти залежний. І я впевнений,  якщо нам вдастся це змінити, то ми зможемо позбутися більшості наших проблем.

Тож упевнений, що головна місія чиновника полягає в збереженні людського обличчя на своїй посаді.

P.S. Публікація підготовлена в рамках проекту «Права людини і місцева демократія» за фінансової підтримки Національного Фонду на підтримку демократії (NED). Проект реалізується Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров'я».

Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Національного Фонду на підтримку демократії.

P.P.S. Безоплатну юридичну консультацію можна отримати в Громадській приймальні Благодійної організації «Фонд милосердя та здоров'я» за адресою: м. Херсон, вул. Б. Мозолевського (колишня Фрунзе), 2, оф. 19. Особистий прийом: вівторок з 10.00 до 15.00. Тел. (0552) 49 60 03, (066) 790 90 21.