Як херсонський готель став таємним родинним Центром

Готель у центрі Херсона за часи окупації перетворився на таємний прихисток для сотень родин. І хоча він розрахований лише на 150 постояльців, під його дахом перебувало майже п’ять тисяч матерів із дітьми, пенсіонерів та людей, на яких загарбники полювали.

Першими оселилися там 26 лютого 2022 року мешканці Антонівки, передмістя Херсона. У ті дні довкола переправи через Антонівський міст та на окружній трасі йшли страшні бої. Місцеві жителі опинились у пастці під снарядами. Міській владі вдалося вранці 26 лютого вивезти з-під обстрілу кілька жінок та дітей. Але одразу постало питання, де їх розмістити.

Поселяли людей безоплатно, але за кількох умов. Одна з головних – не розголошувати нікому, де саме вони перебувають. Просто в Центрі. А у якому саме, за якою адресою – не казати, аби убезпечитися від уваги окупантів. Адже крім вимушених переселенців у готелі таємно переховувалися вісім тероборонівців, які вижили в Бузковому парку; понад 20 учасників АТО; активісти, громадські діячі, які потрапили у російські списки «деструктивних елементів». Їх маскували під членів родин, постраждалих від обстрілів, і за допомогою волонтерів вивозили з окупованого Херсона на підконтрольну територію.

Спочатку готель мав запас продуктів. Але він доволі швидко вичерпався. Одним із рятівників Центру став Сергій Павлюк – режисер Херсонського обласного музично-драматичного театру ім. Миколи Куліша. На власній сторінці в соцмережах він повідомляв про потреби й звітував, домовлявся з підприємцями, з родинами, які виїжджали й могли поділитися власними припасами, збирав кошти. Якщо запас продуктів у готелі перевищував необхідний, ділилися з тими, хто опинився в скруті – з іншими прихистками для біженців, з лікарнями, навіть з установами покарань, поки ті не перетворили на російські катівні.

Інша умова життя в Центрі стосувалася побуту. Адже обслуговуючого персоналу не стало, тому підтримували порядок та облаштовували побут усі разом, як у сім'ї, як одна родина.

Чоловіки переважно займалися охороною, розвантаженням, жінки – приготуванням їжі, прибиранням.

.

У готелі було дві конференц-зали. У меншій зробили їдальню. У більшій – дитячий садок. Адже одночасно тут мешкало понад 20 дітей від 5 до 14 років.

Російським військовим теж сподобалося розташування готелю, кілька разів навідувалися сюди, хотіли поселитися. Спочатку викликали адміністратора та його найближче оточення «на розмову», потім почали погрожувати, клацали затвором автомата.

Спочатку вдавалося відмовлятися, мовляв, жодної вільної кімнати немає. А постояльці – жінки, діти, старики, – куди їх дівати, не виганяти ж на вулицю?

Влітку окупанти почали  вимагати перереєстрували бізнес за російським законодавством і платили їм податки. Та Сергій Рибальченко знову «розвів руками»,  щоби працювати в статусі готелю, спочатку треба ремонт зробити, адже діти багато чого пошкодили, стіни помалювали.

Тоді окупаційна влада вирішила хоча б пропіаритися на ньому. Вони вже створили свій департамент праці й соціального захисту, який мав, зокрема, відкривати в Херсоні пункти тимчасового розміщення, але в них це не виходило. Тож функціонери того департаменту приїхали разом зі своєю знімальною групою й зробили «картинку» для російського телебачення, що начебто це їх пункт. Звісно, якось перечити проти цього  ніякої можливості не було. Але, каже посміхаючись, Рибальченко, після цього стало легше «відбріхуватися» від їхніх вояк:

Після деокупації правобережжя, коли загарбники почали систематично гатити по Херсону, більшість людей виїхало в інші, безпечніші регіони. Особливо після того, як вранці 24 грудня росіяни з реактивних систем залпового вогню обстріляли центральну частину міста. Тоді десятеро людей загинули, 64 отримали поранення. Працівники та мешканці Центру надавали першу допомогу потерпілим, хоча самі дивом не втрапили під снаряди.

Диво врятувало Сергія Рибальченка й іншого разу. О п'ятій вечора 9 січня він якраз повернувся після  роздавання продуктових пайків і закривав багажник автомобіля. У ту ж мить неподалік вибухнуло кілька снарядів. Один з уламків пролетів біля лівого вуха, ще два пробили заднє вітрове скло автівки зліва й справа від нього… Цей день чоловік вважає своїм другим днем народження. На питання, чи не думав він теж виїхати з родиною, Сергій зізнається – кілька разів збирався, та й зараз про це теж думає. Але стримують обіцянки. Зокрема, пообіцяв одній із мешканок готелю, Наталії, дочекатися, коли та народить.  

Наразі тут живуть 37 дорослих і три дитини. З них – одна багатодітна родина, яка чекає на народження немовляти – уже четвертої їхньої дитини. Інші – пенсіонери та пенсіонерки. Двом найстаршим  – 82 і 92 роки. Переважно це мешканці мікрорайону Острів, Нафтогавані та інших прибережних вулиць міста. Хоча центр Херсона теж потерпає від обстрілів, люди не хочуть виїжджати далеко. Адже з готелю, попри ризик, іноді можуть навідуватися до власних осель, та хоч подивитися, що там, та як…

Крім того, команда Центру допомагає волонтерам сортувати та розвозити гуманітарну допомогу, ліки. Також волонтери замощують дірки в стінах будинків, які росіяни руйнують обстрілами, та затуляють пошкоджені вікна.