Домашнє насильство щодо дітей під час карантину: як цьому запобігти?

Із початком карантину вдвічі побільшало звернень щодо випадків домашнього насильства.

Домашнє насильство щодо дітей теж перетворилося на справжню епідемію. Як йому запобігти? Якщо на практиці буде втілено гасло «Кожному селу – по шерифу», ситуація має покращитися.

Епідемія коронавірусу, карантинні заходи та самоізоляція багатьох людей призвели до спалаху домашнього насильства в усьому світі. Через це Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш закликав вжити всіх заходів для вирішення проблеми «жахливого глобального сплеску насильства в сім’ї, спрямованого на жінок і дівчаток», пов’язаної з обмеженнями, введеними урядами у відповідь на пандемію COVID-19.

У країнах Західної Європи, де карантин запровадили раніше, ніж в Україні, ще в березні зафіксували зростання повідомлень про випадки домашнього насильства. Наприклад, у Франції кількість звернень збільшилася на 30%.

І в нашій країні ця тенденція, на жаль, набуває обертів. Зокрема, в Дніпрі з початком карантину вдвічі побільшало звернень щодо випадків домашнього насильства. Про це розповіла голова правління благодійної організації «Позитивні жінки» Людмила Коломоєць.

А за даними громадської організації «Ла Страда-Україна», за місяць карантину, з 12 березня по 12 квітня, на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації надійшло 2 051 звернення про домашньє насильство. При тому, що в лютому ця цифра була майже вдвічі меншою – 1 273.

При цьому, 53% звернень стосувалися психологічного насильства, 36,5% фізичного і майже 10% – економічного. У 86,6% всіх випадків звернення надходили від жінок.

Щоправда, керівництво МВС заявляє, що «з початку введення карантину кількість повідомлень на лінію 102 щодо домашнього насильства не збільшилася». Про це нещодавно повідомила заступниця міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко. Але додала: «Ми розуміємо, що це може бути обумовлено низкою факторів. З одного боку, вимушена ізоляція та перебування разом із кривдником в одному приміщені не завжди дає можливість особі, яка страждає від домашнього насильства, викликати допомогу. З іншого боку, зазвичай, постраждалі повідомляють на 102 не при першій ситуації домашнього насильства, а часто це відбувається тоді, коли конфлікт досягає максимальної напруги та існує безпосередня загроза життю та здоров’ю. До цього ще додається невизначеність щодо тривалості карантину».

У той же час, за словами керівника Управління дільничних офіцерів поліції Департаменту превентивної діяльності Нацполіції Сергія Альошкіна, до поліції щодня надходить понад 1,5 тисячі звернень про насилля. І в березні 2020 року до адміністративної відповідальності за домашнє насильство в Україні притягнуто 11 200 громадян. У той час, як у 2019 році, за інформацією від Національної поліції, отриманою на наш запит, було вчинено 109 345 адміністративних правопорушень, передбачених статтею 173-2. Тобто, виходить, що торік середньомісячна цифра таких порушень складала 9 112. Отже, навіть ці дані свідчать про значне збільшення випадків домашнього насильства під час карантину.

Як розповіла нам директорка департаменту Національних «гарячих ліній» ГО «Ла Страда-Україна» Альона Кривуляк, багато державних служб сьогодні працюють дистанційно і виїжджають тільки в екстрених ситуаціях. А правоохоронці часто на повідомлення про домашнє насильство відповідають: «Зараз карантин, ми не маємо права прийти в вашу сім’ю».

Альона Кривуляк наводить приклад: жінка, чоловік якої повернувся з-за кордону з заробітків, пиячив та вчиняв над нею насильство, не витримала та викликала поліцію. Поліцейські приїхали й сказали, що не можуть винести терміновий заборонний припис її чолов’язі, бо той повернувся з Польщі і зобов’язаний перебувати на самоізоляції 14 днів. Мовляв, «карантин, ми не можемо викинути його з квартири».

За таких умов часто страждають діти. Вони стають або жертвами домашнього насильства, або його свідками, що теж завдає їм значної шкоди, тому має розцінюватися як насильство психологічне.

І тут становище виглядає ще більш критичним. Так, у відповідь на наш запит «Ла Страда – Україна» надала інфографіку, з якої слідує, що на Національну дитячу «гарячу» лінію організації в березні 2020 року надійшло 6 812 звернень (у той час як у лютому їх було всього 1 629). І майже 40% з них стосуються саме насильства та жорстокого поводження з дітьми та комерційної експлуатації дітей.

Основною категорією правоохоронців, які працюють у царині реагування на домашнє насильство щодо дітей, є працівники поліції ювенальної превенції (колишньої кримінальної міліції у справах дітей). Вони не тільки проводять профілактичні бесіди, рейди та сумісні з іншими службами превентивні заходи, але й реагують на правопорушення, скоєні по відношенню до неповнолітніх та самими неповнолітніми (такі діти часто самі є жертвами неналежного виховання), складають адмінпротоколи та ведуть облік осіб, що вчинили дані порушення.

Тому ми вирішили запитати у Національної поліції, Головних управлінь поліції в Дніпропетровській та Харківській областях, яке становище склалося у сфері домашнього насильства по відношенню до дітей. Ось що нам відповіли:

У 2019 році виявлено 183 особи віком до 18 років, які вчинили діяння, передбачені статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У І-му кварталі 2020 року – 85. Про це повідомив Департамент превентивної діяльності Національної поліції України. Фактично ці дані говорять про кількість неповнолітніх, поставлених на профілактичний облік в ювенальній превенції за скоєння даних порушень. Відомості ж щодо кількості постраждалих від домашнього насильства дітей, «у формах статистичної звітності, що узагальнюються в НПУ, відсутні».

Так, у регіонах працівники ювенальної превенції знають, скільки вони притягли до відповідальності осіб за домашнє насильство, але загальною інформацією про постраждалих дітей від усіх поліцейських підрозділів вони теж не володіють.

Управління превентивної діяльності ГУНП в Дніпропетровській області надало таку інформацію:

Під час рейдових заходів поліцейськими ювенальної превенції Дніпропетровської області за 2019 рік складено 168 адміністративних протоколів за ст. 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства) та 61 – протягом 1 кварталу 2020 року.

Окрім цього, за 2019 рік зареєстровано 180 звернень про вчинення домашнього насильства по відношенню до дітей та 15 – за 1 квартал 2020 року.

До адміністративної відповідальності на території Дніпропетровської області за статтею 173-2 КУпАП в 2019 році притягнуто 20 осіб віком до 18 років. За 1 квартал 2020 року – притягнуто 9 осіб віком до 18 років.

А Управління превентивної діяльності ГУНП в Харківській області поділилося наступними даними:

В 2019 році працівниками ювенальної превенції територіальних відділів поліції ГУНП в Харківській області складено 115 адміністративних протоколів за ст. 173-2 КУпАП у відношенні дорослих та 4 протоколів за ст. 173-2 КУпАП – у відношенні неповнолітніх. За трьома фактами внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 126-1 КК України (Домашнє насильство).

В 2020 році за перший квартал працівниками ювенальної превенції територіальних ВП ГУНП в Харківській області складено 56 протоколів за ст. 173-2 КУпАП у відношенні дорослих та 1 протокол за ст. 173-2 КУпАП – у відношенні неповнолітніх.

Всього в Харківській області в 2019 до адміністративної відповідальності притягнуто 9 неповнолітніх за ст. 173-2 КУпАП та 5 неповнолітніх за І-й квартал 2020 року.

Зрозуміло, що ці цифри не включають ті випадки домашнього насильства щодо дітей, що значаться в адміністративних протоколах, які складалися працівниками поліції інших служб – дільничними, патрульними тощо. Також тут не врахований той великий пласт насильства в сім’ях, який залишається латентним – коли жертви, їхні рідні та знайомі воліють нікуди не скаржитися та терпіти. Як вважають фахівці у галузі запобігання насильству, офіційна статистика таких проявів є тільки верхівкою айсбергу, а справжня «картина» виглядає ще більш жахливою.

Якщо у великих містах України можна розраховувати на допомогу з боку патрульної поліції, груп реагування, що працюють в рамках проєкту поліції проти домашнього насильства «Поліна», інших державних та муніципальних органів, громадських організацій, то у селах, селищах й невеличких містечках жителі можуть сподіватися тільки на дільничних офіцерів поліції (які, відповідно до відомчих нормативів, мають обслуговувати території з чисельністю населення, що не перевищує 6 тис. осіб, хоча на практиці на одного ДОПа іноді припадають ледь не десятки малих сіл і хуторів) та на працівників ювенальної превенції, яких за штатом на весь відділ поліції (отже, на кілька районів області) буквально по 1-2.

І будь вони хоч суперменами, впоратися з таким обсягом роботи їм доволі важко. Коли на місцях немає громадських помічників дільничних (після перетворення міліції на поліцію такі посади скасовані), коли з кожним днем меншає кількість громадських формувань з охорони громадського порядку, нечисленні поліцейські у малих громадах залишаються сам на сам з проблемами забезпечення публічного порядку. Серед яких питання запобігання домашньому насильству щодо дітей стоїть, на жаль, далеко не на першому місці.

Експерти проєкту «Шерифи для нових громад» бачать вихід із цієї ситуації під гаслом «Кожному селу – по шерифу»! Це не обов’язково має бути дільничний або «поліцейський офіцер громади». До роботи з забезпечення правопорядку активно повинні залучатися органи місцевого самоврядування та широка громадськість. Є різні форми такої взаємодії, і «Шерифи» готові ділитися зібраним досвідом успішного врядування у даній сфері з усіма бажаючими.

А поки разом із Міжнародним фестивалем документального кіно про права людини Docudays UA пропонуємо долучитися до експертної дискусії «Дітям потрібен шериф!», яка відбудеться в онлайні 29 квітня о 14.30.

P.S. Публікація підготовлена в рамках проекту «Шерифи для нових громад» за фінансової підтримки Міжнародного Фонду Чарльза Стюарта Мотта. Проект реалізується Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров'я» та Громадською організацією «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір». Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.