Євген Марковський: драматург, який не любить театр

В останні десять років сучасна українська драматургія зазнає інтенсивного розвитку. Щороку з'являються нові імена, а тексти ще не класиків, але живих авторів стали регулярно потрапляти на театральні підмостки.

Херсонець Євген Марковський (на головному фото) стояв біля витоків цього руху "української нової драми". Почавши досить пізно - у 37-річному віці - він став в один ряд з найвідомішими сучасними драматургами України.

Майстер-клас Євгена Марковського “Боротьба з ремарками” (Київ, листопад 2019 року).

Пропонуємо вашій увазі інтерв'ю з Євгеном.

-  Як у вас трапився цей "роман" з театром? І чому ви так довго не пробували себе на драматургічному терені?

- Взагалі-то я ніколи в житті особливо не цікавився театром, бо вважав, що це абсолютно "мертва" територія. Ті кілька постановок, які я все-таки відвідав в одному з наших академічних театрів, тільки переконали мене в цій думці. Для мене саме поняття "театр" асоціювалося з запліснявілими класиками або з кон'юнктурним кічем на потребу публіці.

Роль Андроіда у виставі “Чужі” (Херсон, жовтень 2017 року). 

- У такому разі, як же так трапилося, що ви все ж стали "театральною людиною"?

- Я й донині не вважаю себе якоюсь "театральною людиною" і все ще не люблю "традиційний" театр. Крім того, мені зовсім не імпонують поняття "драматург", "п'єса", та й, власне, "театр". Як мені здається, у двадцять першому столітті це застарілі терміни, що не відображають сутність актуального процесу в даному виді мистецтва. Але, якщо повертатися до мого дебюту, то сталося це, можна сказати, чисто випадково. Якось я зайшов у справах до однієї херсонської громадської організації, а там репетирували якусь, як мені здалося, сценку. Режисер поскаржився, що один з акторів відмовився від ролі, і запропонував  по-дружньому зайняти його місце. Я погодився, а коли вчитався в текст, то з подивом виявив, що він зовсім не схожий на мої традиційні уявлення про драматургічні твори. Це була невелика одноактна п'єса "Мати" англійця Марка Равенхілла. Вийшло так, що як актор я грав у виставах за цим твором разів, напевно, п'ять - увесь час на різних сценічних майданчиках, у різному акторському складі і з різною режисурою. Більше того: я навіть якось переклав цей текст з оригіналу на російську!

Загалом, з того часу я став членом творчого об'єднання Херсонський центр імені Всеволода Мейєрхольда, який у 2008 році заснували режисер Андрій Май і соціолог Микола Гоманюк. До 2011 року ми створили десятки зо два проектів - як вистав, так і сценічних читань,  які демонструвалися не тільки в Херсоні, але і в Києві, Одесі, Львові, Харкові, Шаргороді Вінницької області… Без перебільшення можу сказати, що в нашому центрі переважає новаторський підхід до театрального мистецтва.

Березень 2013 року, українська делегація у Лондоні. Вид на театр "Royal Court" позаду зухвало закрив автобус з рекламою “Розкрадачки гробниць”.

- І все ж - як почали саме писати драматургічні тексти?

- Знову ж таки, це була іронія долі. На початку 2011 року Британська Рада в Україні і найвідоміший в світі театр "нової драми" "Royal Court" з Лондона організували конкурс п'єс для молодих драматургів з України та Грузії. Відбирали тільки по шість авторів з кожної країни. Умовою було надіслати британцям невеликий уривок з "найкращої" своєї п'єси. У мене на той час ніяких п'єс ще не було, і довелося схитрувати: відправити на конкурс старе оповідання. Через кілька місяців прийшла несподівана відповідь: мене включили до складу українсько-грузинської команди авторів, які протягом двох років повинні були під керівництвом англійців брати участь в драматургічному воркшопі. Кожен з нас писав для театру "Royal Court" абсолютно нову п'єсу. У підсумку "у фінал" цього марафону вийшов тільки один грузинський автор і троє драматургів з України, одним з яких був я. У березні 2013 року всі чотири тексти прозвучали  англійською мовою у вигляді сценічних читань у Лондоні.

Євген Марковський і учасники воркшопу для молодих акторів (Авдіївка, березень 2019 року).

- Про що була ваша перша п'єса?

- Про моїх друзів і знайомих, про звичайних херсонців, яких я добре знаю. Називалася вона в англійському варіанті "Twatted", що можна перекласти як "розгвинчені", "розв'язні", "буйні в хмелю" або якось так. З тих часів написано вже 8 текстів, але тематика їх майже не змінюється: це завжди історії про людей, які мені знайомі, про сучасний світ.

- Як складаються ваші взаємини з українськими театрами?

- Поки що не надто конструктивно. Втім, я і не особливо прагну до тісної співпраці, адже як така "традиційна" театральна постановка моїх текстів - з костюмами, музикою, танцями і співом - мені не цікава. Хоча двічі мої тексти у вигляді вистав йшли в київському "Чорному квадраті", а вистава "Сканінг" за однойменною п'єсою в режисурі Олени Самойленко була поставлена в Черкаському обласному музично-драматичному театрі імені Шевченка. На жаль, незабаром будівля театру майже повністю згоріла, і "Сканінг" у Черкасах вже не ставлять. Щоправда, у 2015 році черкащани приїжджали з ним на "Мельпомену Таврії". 

По суті, на сьогодні це поки всі мої "справжні" театральні постановки, хоча тексти у вигляді читань були представлені безліч разів у різних містах і країнах. Наприклад, у Грузії, Білорусі, Польщі, Чехії, у тій же Англії, у Німеччині. А одна п'єса - "Партія" - була навіть перекладена на п'ять мов!

Сценічне читання п'єси “Партія” (Херсон, квітень 2012 року).

- Ви згадали, що ще і перекладаєте п'єси. З яких мов?

- У школі мені викладали іспанську, але пізніше я набагато краще опанував англійську мову. Я переклав уже згадану мною п'єсу Марка Равенхілла, а також тексти "Сім єврейських дітей" і “Далеко" Керіл Черчілль. А вже в 2018 році я отримав офіційне замовлення від Національного театру російської драми імені Лесі Українки в Києві. Мені запропонували зробити переклад п'єси Мартіна Макдонаха "Каліка з острова Інішмаан", що я з задоволенням і виконав. На жаль, виставу за моїм перекладом показали на великій сцені театру всього один раз - пізніше настав карантин і все, що з ним пов'язано. Цікаво, що прем'єру відвідав спікер Верховної Ради Дмитро Разумков, чия дружина, як виявилося, грає в "Каліці"!

- Над чим працюєте зараз?

-  Ще рік тому я почав новий текст, який повинен бути присвячений науці, науковій діяльності. Поки що написана всього одна сцена, а до решти задуму руки не доходять. Хоча я не залишаю ідеї і, сподіваюся, вона втілиться хоча б у найближчі два-три місяці.

З колежанкою Оленою Роман перед будівлею муніціпального театру імені Ганса Отто (Потсдам, Німеччина, червень 2018 року).

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...

Схожi новини