Велика реставрація в Херсоні: реальне втілення чи плани на папері?

Чи не самого початку свого приходу до Херсонської міськради нова команда управлінців на чолі з Ігорем Колихаєвим почала розробляти проєкти реконструкції різних знакових для обласного центру об'єктів.

Зокрема, їхня увага звернута на сквери і парки міста. Херсонцям разом із журналістами регулярно демонструють яскраві, барвисті картинки майбутнього, а у відеороликах майбутні зміни мають вигляд привабливих і по-справжньому "європейських". Так уже постали перед нашими очима футуристичні моделі "Лебединого озера", Херсонського парку, Шевченківського парку, Потьомкінського скверу... На фото і відео ці об'єкти не впізнати навіть старожилам міста: всюди - вишукано покладена тротуарна плитка, витончені клумби в кращих традиціях природно-правового ландшафту, фонтани, альтанки, лавки, химерні ліхтарні стовпи, майданчики дитячі та майданчики спортивні, що вражають своєю різноманітністю. А посеред усієї цієї пишноти снують щасливі віртуальні херсонці.

У міськраді повідомляють: деякі об'єкти почнуть реставрувати вже буквально в цьому році, але на швидкий результат, мовляв, розраховувати не варто: необхідно ще знайти кошти на всі ці нововведення.

У багатьох містян, які звикли до обіцянок і далекосяжних прожектів, що дуже часто абсолютно нічим не закінчуються, ставлення до цих гіпотетичних перетворень, м'яко кажучи, насторожене. Наприклад, ту ж "Лебединку" намагалися відродити вже безліч разів, і не одна депутатська каденція змінилася з тих часів, як уперше зайшла мова про це. Але результат (а точніше, його брак) - у наявності: чаша колишнього басейну пустує й поросла травою, а територія навколо з кожним роком занепадає все більше. Звідки взятися вірі, що саме "колихаєвцям" нарешті вдасться втілити далекосяжні плани в життя?

Крім того, попри всю зовнішню привабливість, звичайні громадяни скептично налаштовані щодо багатьох проєктів, не кажучи вже про фахівців - проєктантів, архітекторів, дизайнерів. Наприклад, новий фонтан у дворі самої будівлі міськради, який деякі образливо охрестили "сільським рококо".

Ще одне спрямування критики полягає в такому: чи варто втілювати в життя такі дорогі проєкти, коли колосальних вливань вимагає сфера житлово-комунального господарства, освітлення вулиць, тротуари, водопостачання й каналізація, заходи з енергоощадження, транспорт? Чи не варто б було насамперед кинути всі сили саме на ці напрями, які перебувають у занедбаному стані впродовж багатьох років?

Втім, усі ці міркування здаються виключно риторичними, поки ми не побачимо хоча б один повністю реалізований проєкт.