Палітра життя художника Василя Боженка
За понад 50 років своєї творчості Василь Боженко чув багато захоплених відгуків від шанувальників, поціновувачів мистецтва, відомих художників.
Його твори прикрашають музеї та приватні колекції як України, так і закордону. На рахунку Василя Артемовича участь у безлічі виставок всеукраїнського та регіонального рівня, чимало персональних експозицій. І Всесвітній фестиваль народної творчості (Київ), і навіть документальний фільм “Спасибі, майстре”, який у 1996 році зняв про художника один із центральних телеканалів. Проте не до визнання і високих здобутків зводиться його творчість. Боженко у мистецтві - заради самого мистецтва. Найбільше любить писати на природі на самоті, а свої картини з радістю і легкістю дарує шанувальникам. У відомого художника побували журналісти нашого видання.
Дуже охайний двоповерховий будиночок під самим Херсоном. Затишний дворик, клумби з квітами, пухнаста кішка... Це спокійне місце обрав для життя і творчості відомий херсонський художник Василь Боженко разом з дружиною Раїсою. За 10 хвилин ходи - очерети, місточок на маленькій річці, галасливе місто. А тут - тиша. Плавні, свіже повітря, спів птахів.
Нас зустрічає сам господар і одразу ж запрошує на гостину. З першого погляду здається, що потрапив до художнього музею. Стіни вітальні прикрашають полотна. Круті сходи ведуть до майже святого і дуже особистого для кожного художника місця - його майстерні. Проте Василь Артемович спершу проводить нас до власної картинної галереї - просторої кімнати на першому поверсі з більярдним столом у центрі. Саме тут він зазвичай приймає гостей.
Яких тільки картин не побачиш на стінах: пейзажі, портрети, натюрморти, вродливі жінки, кремезні чоловіки-рибалки з сітками, човнами та щедрими уловами… Ось футболісти забивають гол, пастухи у горах слухають радіорепортаж... А ось і сам Боженко у козацькій шапці та жупані, а далі - квіти, квіти, квіти… Від такого розмаїття спершу мерехтить в очах. А потім Василь Артемович починає все ретельно презентувати.
У домашній галереї найбільше картин із зображенням бузку. Великі й малі букети заворожують кольорами та відтінками. Сам художник говорить про це так:
Я в Херсоні не найкращий художник. Проте краще бузок, ніж я, ніхто не “робить”. Я родом з села Новорайське Херсонської області. Але багато років жив у старому містечку Берислав, у дворі колишньої церкви, у будинку священника. Там росли кущі бузку чотирьох сортів. Щовесни я чекав, коли вони почнуть квітнути. Годинами малював, поспішав зупинити на полотні кожну мить цвітіння - бузок швидко відходить. За цей час, бувало, встигав написати п'ять - шість картин. У тому, мабуть, і секрет, що дуже любив свою стару домівку, оповиту зеленню та цвітом. Тому мої картини з бузком так подобаються людям.
Однією з найвідоміших картин Василя Боженка є каплиця на старому бериславському цвинтарі
А ще багато у Василя Артемовича видів Берислава. Особливо узбережжя Каховського водосховища, а також знаменитої серед місцевого населення Басанки - старої пристані біля мосту: “Зараз цієї краси Берислав уже не бачить. Вся пристань густо забудована новими магазинами”, - з сумом каже митець. Захоплює майстра і тема рибальства. Якось він спеціально поїхав до села з красномовною назвою Рибальче, розташованому на березі Дніпро-Бузького лиману, аби показати на полотні життя і промисел місцевого населення. Так з'явилися твори: “Родина рибалки”, “На промисел”, “Готують снасті” тощо.
Однією з найпопулярніших картин Боженка є Каплиця на старому військовому цвинтарі Берислава:
Каплицю збудували на честь моряків, загиблих у російсько-турецькій війні 1853 - 1856 років, - розповідає художник. - Поранених привозили на лікування до Берислава. Тих, кого не вдалося врятувати, ховали на місцевому кладовищі. Говорять, тут у братській могилі знайшли спокій 600 моряків і захисників Севастополя. Таких каплиць усього дві. Одна в Бериславі, друга - у Севастополі. Тільки севастопольська має шатро видний шпиль. Наша також колись була такою. Але під час Другої Світової війни у шпиль влучив снаряд. Пізніше дах каплиці відремонтували як-небудь, але відновленням первозданного вигляду не стали себе обтяжувати.
З інших об'єктів історичної спадщини, розташованих у Бериславському районі, писав також руїни фортеці Кизи-Кермен, залишки старовинних храмів і будівель Бізюкова монастиря. Взагалі Берислав - козацьке місто. Від звивистих вуличок, старих та міцних будинків, кам'яних парканів, що нагадують мури й досі віє минувшиною. Не залишився осторонь цієї таємничої краси й Боженко. “Краєвиди Берислава”, “Вечоріє”, “Завірюха”, “Тихе плесо”, “Ранок” - ці та багато інших робіт присвячені місту, яке стало для нього рідним.
Є у Василя Артемовича й автопортрет під назвою “Василь-козак”, де він у козацькому вбранні, адже художник, до всього, є членом Херсонського Коша Українського козацтва.
Портрет художника “Василь козак” - один із найяскравіших акцентів домашньої картинної галереї
Василь Боженко пише у різних техніках. Чимало його картин виконані олією. Та найбільше захоплюється аквареллю, через те, що, за його словами, це “легше, швидше та дешевше”.
Якщо говорити про жанри, Боженко найбільше спеціалізується на пейзажах та натюрмортах. Любить писати й портрети, та зізнається, що для цього потрібно якийсь час тримати натурника чи натурницю біля себе. А така можливість є не завжди. А от пейзаж чи натюрморт можна малювати будь-коли й скільки завгодно часу.
Дружина Василя Боженка пані Раїса - вишивальниця килимів
Коли милуєшся картинами у домашній галереї, погляд мимоволі падає на простирадла, якими вкриті м'які меблі. Виявилося, що то вишиті килими. Дружина Василя Артемовича, пані Раїса, також має стосунок мистецтва. Вона багато років власноруч вишивала великі, яскраві килими на мішковині. Хист вишивальниці майстриня перейняла від мами та бабусі. Зараз, говорить, зір уже не той, улюблене заняття довелося залишити. Натомість господиня займається оздобленням будинку та вирощуванням різноманітних квітів у садку. А її килими прикрашають дім, гармонійно поєднуючись з картинами чоловіка.
Перші кроки у мистецтво та відомі художники на Будівництві століття
Перші кроки у мистецтво Боженко почав робити ще у шкільні роки. Помітивши, що у хлопця є хист, вчителі часто просили його намалювати якусь наочність, плакат, стінгазету. Можливості вчитися та розвивати талант у селі не було. Проте вже після школи доля звела Василя з відомими художниками того часу, коли у 1953 році за комсомольською путівкою він поїхав на будівництво Каховської ГЕС.
Там над оздобленням будівель і споруд молодого міста Нова Каховка працювали кращі митці: Григорій Довженко, Борис Мазін, Василь Піаніда та інші. Був там і випускник Одеського художнього училища ім. М. Грекова, майбутній народний художник України Альбін Гавдзинський. Чотири роки, протягом яких споруджували Нову Каховку та гідроелектростанцію, він працював там кореспондентом однієї з центральних газет, інформував про перебіг Великого будівництва. У вільний час він робив замальовки будівельного процесу. Часто писав поблизу виробничої дільниці, де працював Василь. Хлопець познайомився з ним ближче, часто спостерігав за роботою художника, вчився у нього, ловив кожне слово. Тоді ж Гавдзинський намалював будівлю шлюзу, перше шлюзування. Ця картина була подарована Василю Артемовичу із дарчим написом: “Будівельнику Каховської ГЕС і майбутньому художнику від Альбіна Гавдзинського”.
Перше шлюзування на Каховській ГЕС - подарунок юному Боженку від відомого художника Альбіна Гавдзинського
До речі, всі твори, на тему будівництва гідроелектростанції та Нової Каховки художник презентував місцевій художній галереї. Сьогодні вона має ім'я Альбіна Гавдзинського.
На обурення щодо мізерної зарплатні почув принизливий докір: “Ти не художник!”
Хоча вже у той час Василь Боженко відчував потяг до мистецтва, все ж зізнається, що професійним художником став у доволі зрілому віці. А до того найбільшим його захопленням був футбол. Був воротарем. (Демонструє нам фото, де “приймає” м'яч у стрибку):
Мене рідне село знає як легенду Новорайського футболу, - говорить Боженко. - Я художник - запізнілий. Це тому, що у футбол грав. Навіть на першості Грузії грав за місто Цхалтубо. Це було в армійські часи, а я у Грузії служив 4 роки в авіації.
Після демобілізації приїхав до рідного села. Став влаштовуватися на роботу:
Мені сказали: “Будеш художником працювати”. А посади такої не було. Тому оформили як будівельника однієї з бригад. Я малював, оформлював, писав плакати та гасла. Паралельно малював картини. Освоїв різні техніки та шрифти. Спочатку за це платили добре. А потім заробітну плату почали знижувати. Коли я запитав: “Чому? Де таке є, щоб художник менше технічки отримував?”, - мені різко відповіли: “А ти ж не художник!”. І тут я задумався… Це була гірка правда, бо офіційно я не був художником. Тому вступив до художнього училища в Дніпропетровську. На той час мені було 28 років. Пізніше закінчив ще й Одеський педагогічний інститут ім. К.Д. Ушинського, художньо-графічний факультет.
Багато учнів продовжили справу
Майже 30 років Василь Боженко викладав образотворче мистецтво у Бериславському педагогічному училищі, за цей час став вчителем вищої категорії. Чимало студентів пішли його стопами. Багатьох він готував до вступу у ВИШ в Одесі, у якому навчався і сам художник. Всі успішно вступили та закінчили його. Після цього долі молодих художників склалися по-різному. Хтось залишився у великому мистецтві, а хтось через безгрошів’я поїхав працювати за кордон:
Одна з моїх талановитих учениць обіцяла після Одеси повернутися викладати образотворче мистецтво в Бериславське педагогічне училище. Але там вийшла заміж за корінного одесита. Потім переїхала з ним до Ізраїлю, а тоді до Сполучених Штатів Америки. За кордоном реалізація її таланту зводиться до розпису вітражів у приватних магазинах. Ще одна з учениць все ж повернулася і залишилася викладати в Бериславі замість мене. Багато вихованців стали викладачами образотворчого мистецтва у школах, дизайнерами, спеціалістами комп'ютерної графіки, майстрами авторського розпису на тканині, працюють як в Україні, так і за кордоном.
З приводу особливостей викладання предмету Василь Артемович впевнений, що тут головне не нашкодити:
Кажуть, що художником потрібно народитися. Іноді дивишся на картину і розумієш, що цей художник ще не “зіпсований” навчанням. Тому моє завдання як викладача - не відбити бажання займатися малюванням. Важливо дати грамоту. А всі картини створюються за принципом: куб, куля, циліндр, піраміда. Наприклад, це крісло зображують за принципом куба, голова - за принципом кулі й так з усім іншим. Далі художник додає свої деталі, “вмикає” власне бачення. Тож зазвичай кажу учням: “Грамоту вивчив? Тепер твори!
Напівоголена студентка та з’ясування стосунків з директором
Про роки викладання в Бериславі художник розповідає з ностальгією та посмішкою. Розповідає, що було чимало курйозних ситуацій:
Якось мене викликала “на килим” директорка училища, до речі, також моя колишня студентка, - згадує Василь Артемович. - Вона випадково побачила з вікна свого кабінету, що в моїй аудиторії під час пари сидить на підвіконні напівоголена дівчина. Побачити на пляжі жінку у купальному костюмі - то це нормально, а в стінах навчального закладу, виявляється, неприпустимо. Я пояснив, в нас за програмою - техніка малювання оголеної натури. Що тут такого, адже групи переважно складалися з самих дівчат. Ні, заборонила. То студентки ледве не підняли бунт. Вимагали неухильного дотримання вимог програми (сміється).
Комерсант переправив за кордон замість картин - самих художників
А от з продажем творів зараз доводиться нелегко. Свій вплив на це мала пандемія та карантин. 85-річному художнику, який мешкає в маленькому селищі, складно розміщувати свої роботи у соцмережах, на спеціалізованих сайтах в інтернеті, а потім ще й діставатися до Херсона, щоб відправити їх поштою замовникам. Діти та онуки, хоча й намагаються допомогти, проте не мають змоги робити це постійно, адже живуть в іншому місті.
Час від часу до реалізації картин долучаються друзі, знайомі, колишні учні та всі небайдужі поціновувачі мистецтва. Багато хто з них мешкає за кордоном або часто там буває. За можливості знаходять охочих придбати картини херсонського художника. Так, нещодавно шість полотен було відправлено до Польщі.
Художник зізнається, що раніше із заробітком йому було простіше. Він був молодший, міг самостійно продавати роботи, малювати на замовлення. Навіть у лихі 90-ті знаходився вихід. Одним з комічних випадків того часу художник поділився і з нами:
У 90-х роках один комерсант вирішив побудувати бізнес на продажу картин місцевих художників за кордон. Познайомився зі мною і ще кількома моїми колегами. Хотів переправити наші роботи до Туреччини. Та виявилося, що це потребувало довгої документальної тяганини з оформленням маси паперів, отриманням дозвільних документів. Не кажучи вже про величезні кошти, які довелося б витратити. Комерсант подумав і вирішив, що переправити за кордон самих художників йому вийде простіше і дешевше. Там вони йому намалюють картини й повернуться, без зайвого клопоту... У скрутні часи доводилося заробляти й таким чином.
Більше любить дарувати, ніж продавати
Досить часто Василь Боженко просто дарує свої невеличкі твори. Зазвичай, коли він пише десь у місті або на природі, з'являється чимало охочих поспостерігати за його роботою. Особливе захоплення цей процес викликає у дітей. У такі миті розчулений митець щедро дарує малечі свої “акварельки”. А ще Василь Артемович з теплом згадує його найдорожчих прихильників - студентів Бериславського педагогічного училища:
Раніше, у радянські й пострадянські часи, студенти педучилища щоосені їхали на сільгоспроботи до найближчих радгоспів. Збирали овочі, виноград - розповідає художник, - Місця там мальовничі, господарства переважно були розташовані поблизу Дніпра та Каховського водосховища. Я також їздив туди писати пейзажі. Знав, спостерігати за моєю роботою студенти дуже любили, їх просто захоплював процес створення картин. Тож щодня, перед завершенням їх роботи, виходив на узбережжя, куди вони зазвичай прибігали купатися та відпочивати, брав пензлі, фарби, папір і мольберт та ставав до роботи. Побачивши мене, вони чимдуж бігли подивитися. Я ж про себе ж думав, хто зі студентів першим добіжить, тому і подарую цей етюд. Це їх дуже тішило.
Художник любить дарувати свої твори прихильникам
А от своєму давньому другу, поету та художнику Анатолію Кичинському Василь Боженко одразу подарував понад 100 невеликих творів, написаних аквареллю. Річ у тому, що Кичинський захопився виготовленням рамок для картин, навіть придбав для цього спеціальне обладнання. І якось друзі вирішили всі завершені, але не оформлені належним чином, акварелі оздобити цими рамками. Боженко доручив всю роботу товаришеві, подарувавши йому відібрані полотна. Що далі з ними буде - потраплять вони у продаж, будуть подаровані чи прикрашатимуть галерею друга - Боженка не надто хвилює. Для нього головне - аби його твори не припадали пилом у коморах, а висіли на видноті й дарували радість людям.
Краща картина Василя Боженка ще не написана...
Після недовгих вмовлянь Василь Артемович все ж погодився провести нас до головної кімнати - його майстерні. Минаючи нові й нові картини на стінах, підіймаємося крутими сходами на другий поверх. Тут усе його професійне приладдя: мольберти, фарби, пензлі, палітри, безліч завершених і незавершених робіт. На стінах - дуже давні полотна, переважно - портрети студенток Бериславського педучилища 70-х, 80-х, 90-х років минулого століття. Тут, наче у майстерні чарівника, народжуються справжні дива - шедеври художньої майстерності.
На питання, яка з робіт є найбільш вдалою, Василь Боженко показує біле-біле незаймане полотно і відповідає, що його краща картина ще не написана...
-preview.webp)
-preview.webp)
