Закон житлово-комунального кріпацтва
9 листопада Верховна Рада після другого (!) повторного читання прийняла в цілому нову редакцію закону "Про житлово-комунальні послуги" (№ 1581-д).
У лютому 2016-го DT.UA опублікувало аналіз цього закону, прийнятого в першому читанні, під назвою "Проект житлово-комунального кріпацтва", тепер проект став законом. Задля яких всенародних благ, питається, автори так уперто проштовхували проект між першим і другим читанням понад 20 місяців?
У торішньому матеріалі DT.UA писало: "Проект просто переповнений нездійсненними обіцянками, загальними деклараціями та мертвонародженими нормами. На 29 сторінках тексту слово "закон" і похідні від нього повторюються 134 рази, і приблизно в 50 випадках мають місце посилання на "законодавство", яке ще… не написане!". У новій редакції, до речі, слово "закон" з похідними згадується ще частіше (177 разів), але важливо інше — чи почули критику автори закону?
Вимушені констатувати — ні, ба більше: новий опус законодавців став ще однією ланкою в ланцюзі законів, що заковує жителів багатоквартирних будинків. Він буквально повторює норми недавно прийнятого Закону "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", який разом із Законом "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" заганяє жителів багатоповерхівок у "будинковий колгосп" — запроваджує колективну відповідальність в оплаті при індивідуальному характері споживання послуг: кожен платить не тільки за себе, а за себе й "за того хлопця"…
Що нового пропонує новий закон?
Дріб'язкових новацій — безліч, правда, вони виливаються в немалі дивіденди для монополій та чималі витрати для споживачів. Наприклад, впроваджується абонплата за кожну комунальну послугу — як компенсація за витрати, пов'язані з укладанням договорів, розподілом обсягів послуг між споживачами та збором платежів. Уявляєте, "Київводоканал", наприклад, складе типовий договір (а інших не буде, всі договори з монополістами — це так звані договори приєднання, в яких зміни не допускаються) і підпише з кожним власником квартири. У Києві близько мільйона квартир, якщо взяти по гривні, то на рівному місці "Київводоканал" отримає мільйон гривень!
Та ще більш комічна (і безглузда) ситуація виникне, якщо послуга не надається, а абонплата нараховується. Майже всі кияни, наприклад, усе літо просиділи без гарячої води, хоча нічого й не платили. Якщо наступного року ситуація повториться, то, за новим законом, вони платитимуть абонплату — за розсилання платіжок (із нулями!)… Води немає, а плата є!
Новий закон скасовує норму, згідно з якою за перевірку квартирних лічильників платили водоканали і теплокомуненерго. Тепер за це платитимуть мешканці, мовляв, це ж прилади обліку індивідуального! Така логіка тільки на перший погляд видається правильною. Насправді мешканець, виїжджаючи з квартири, з інженерного оснащення може забрати з собою хіба водопровідні крани, розетки й вимикачі, але не може викрутити лічильники води, не влаштувавши потоп! Хоча він за них заплатив, але фактично ці лічильники — невід'ємна частина системи водопостачання, отже мають обслуговуватися (бодай!) постачальниками послуг.
Як велике досягнення автори законопроекту з екранів телевізорів подають, що тепер жителі самі можуть вибирати собі постачальника послуг. Чудово, що закон таке дозволяє! Тільки як реалізувати це на практиці?
У Києві — єдиний водоканал і два великих підприємства теплоенерго, в інших містах — те ж саме, та навіть якщо підприємств кілька, вони забезпечують свої райони міста, і конкуренти туди зайти не можуть. Це є те, що називається (і в нас, і в інших країнах) природною монополією. (Виняток тут може становити електро- — і газопостачання, де функції виробництва й транспортування можна розділити, не вплинувши на якість товару, але закон цих послуг саме й не стосується.) То чи може мешканець насправді вибрати собі виконавця послуг? Запитання риторичне. Це ще одна цинічна казка авторів закону, хоча стосовно обслуговування будинків та прибудинкових територій усе не так очевидно.
Відповідь на це запитання така ж сама, як у старому анекдоті: чим відрізняються два кадебісти? Та нічим!
Автори вважають своїм великим досягненням відхід від примітивного утримання будинків, прибудинкових територій і споруд до… управління будинком! Це, на їхню думку, нова послуга, яка включає:
"— утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрібудинкових приміщень і прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрібудинкових систем (крім обслуговування внутрібудинкових систем, які використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;
— купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;
— поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку".
Даруйте, а де ж тут управління? Де оцінка ситуації, прогноз, планування, ухвалення рішення, його здійснення, контроль тощо — все те, що становить, власне, управління?
Його немає. Ба більше, цей перелік повністю повторює той, який входив до попередньої послуги обслуговування! Звичне шило замінили на банальне мило — обслуговування будинків, прибудинкових територій і споруд просто перейменували на "управління"!
Але різниця все-таки є! Відчуваєте конотацію? Обслуговувати — це бути знизу, а управляти — бути зверху. Тепер замість ЖЕКу, який, за ідеєю, має працювати на жителів, буде "управитель", і ніби як жителі тепер працюватимуть на нього. У чому це виявляється? А ось у чому: якщо досі тарифи на обслуговування будинків визначали місцеві органи влади (які завжди озиралися на майбутні вибори), то тепер добренький законодавець постановив, що плата за управління визначатиметься "на рівні конкурсних пропозицій", бо сам управитель визначатиметься на конкурсі.
Звісно, впровадити ринкові відносини з цієї послуги — мета блага, але чи спрацює закон, який обмежується самою декларацією? Так-сяк, та досі місцева влада контролювала розмір квартплати, однак тепер мудрий законодавець відсунув усіх місцевих мерів міст і сіл, залишивши жителів сам на сам із невідомими управителями в "ринкових умовах".
Як це працюватиме в наших реаліях, легко здогадатися. Три депутати міської ради (вони ж афілійовані з трьома керуючими компаніями) поділили місто на три частини, кожен подався на конкурси в усі три райони, і за результатами трьох конкурсів кожен отримав свій (наперед обумовлений) шмат.
Правда, тут автори закону кажуть — якщо жителі незадоволені виконавцем послуг, вони мають право його замінити. Мати-то мають, але в результаті їх усе одно, вибачте, надурять.
Що стосується комунальних послуг, де працюють природні монополісти, — то тут заміни неможливі: інших немає, а що стосується послуг управління — для заміни треба провести загальні збори жителів, що зробити практично нереально.
Пригадується, приблизно той самий авторський колектив Законом "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" відпускав українцям один рік на створення об'єднань власників багатоквартирних будинків, і де вони? В Україні досі менше чверті будинків організовані в ОСББ, у Києві — взагалі менше 10%. Очікувати, що народ на зборах обиратиме собі управителя — ілюзія, вірити в це — дурість, а обіцяти — цинізм.
Навіщо писали цей та інші закони про ЖКГ?
Можливо, для того, щоб установити відповідальність виконавців послуг за їх якість і кількість? Якщо мешканець не заплатив вчасно, то йому нараховуватиметься пеня, символічна — 0,01% (одна десятитисячна від суми боргу), але все-таки! І встановлюється вона автоматично, незважаючи на обставини. А ось якщо виконавець не догрів батареї або не дав гарячої води? Ніякої пені чи штрафу йому не буде!
Чи можна справді забезпечити ефективний контроль над якістю і кількістю комунальних послуг? Звісно, для цього необхідно тотально, на 100% оснастити всі квартири лічильниками. Зараз є лічильники тепла, які можна ставити на кожну батарею, навіть при вертикальному розведенні, так звані розподільники. Вони працюють у країнах колишнього СРСР і колишнього соцтабору. Чому не в нас? Та просто в Україні їх досі не сертифікували. Зрозуміло, кому вони невигідні, й можна здогадуватися, чому автори всіх останніх законів стосовно ЖКГ вдають, буцім не знають про їх існування.
Під час підготовки законопроекту до другого читання я на робочій групі пропонував включити норму про обов'язкове встановлення лічильників усіх комунальних послуг у кожній квартирі й покласти цей обов'язок на виконавців послуг. Нічого оригінального в цій ідеї немає. Ще в 1996 р. Кабінет міністрів України прийняв постанову, згідно з якою до 2007 р. увесь житловий фонд країни, і новий, і той, що є, має бути забезпечений лічильниками. На робочій групі пообіцяли, що внесуть таку вимогу в інший закон. І справді, ті ж самі автори в Законі "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" заклали таку вимогу. І щодо квартирних, і щодо загальнобудинкових. Однак, якщо стосовно останніх прописано механізм реалізації, порядок встановлення, хто платить і навіть штрафні санкції за невстановлення загальнобудинкового лічильника, — то щодо квартирних нічого цього немає! Пуста декларація, яку на практиці ніхто й не збирається реалізовувати!
Схоже, до речі, було в Законі "Про забезпечення комерційного обліку природного газу": на облгази покладався обов'язок поставити лічильник газу в кожну квартиру до 2018 р., і кошти на це закладалися в тариф. Однак нинішнього року хтось хитромудрий замінив норму про квартирні лічильники на вимогу обов'язкового встановлення загальнобудинкових лічильників і придумав відповідну схему розподілу платежів. Здогадуєтеся, яку? "Колгоспну", платити за себе й "за того хлопця".
"Узаконюємо незаконні нарахування!"
Двома словами пояснимо, що це за схема. Наприклад, при розрахунках плати за воду, (гарячу, холодну — немає значення) тим, у кого були лічильники, нараховували за лічильниками, потім віднімали їх показники від показників загальнобудинкового й розкидали залишок по квартирах, де лічильників не було. Наче все правильно, але диявол, як завжди, у деталях! Якщо траплялася аварія (або банальні крадіжки на квартирних лічильниках), то платив за збитки не водоканал, не ЖЕК, не злодій, зрештою, — платили простодушні мешканці, в яких не було лічильників.
В одному київському будинку, наприклад, після прориву магістральної труби в підвалі жителі третини будинку три місяці отримували платіжки з… 10 кубами споживання холодної води! Це, звісно, було незаконно, бо в Києві тоді діяв норматив споживання — 5,5 куба за відсутності лічильника, і не більше! І таких будинків по всій країні безліч.
Сьогодні Верховна Рада цю схему узаконила! Тепер із нормативами споживання (без лічильників) треба розпрощатися — і для газу, і для води, і для тепла, саме це "узаконив" Закон "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання". Але й це не все. Припустімо, в будинку 100% квартир будуть із лічильниками, на кого тоді списувати втрати, прориви та крадіжки? Мудрий законодавець ухвалив — на всіх жителів будинку! Хоча за стан внутрішньобудинкової мережі несе відповідальність або ЖЕК, або новоявлений "управитель", або, нарешті, постачальник послуги, бо, за відомим законом №1198, із ним у жителів — прямі договори, так би мовити, "до крану". Очевидно, саме вони мають покривати збитки від втрат у мережах і витягувати на світ божий дрібних злодюжок.
З іншого боку, уявляєте подив обивателя, коли він бачить на своєму лічильнику одне, а в платіжці — зовсім інше? Уже зараз таких випадків безліч, і ви, звісно, здогадуєтеся, яку суму сплачує мешканець.
У результаті, нагромаджується заборгованість і взагалі вбивається стимул до ефективного споживання, — навіщо заощаджувати, якщо тобі все одно накрутять? Зате водоканали й ЖЕКи можуть не нервувати, — всі їхні збитки оплатить "будинковий колгосп"!
Як і у випадку з добровільно-примусовим створенням ОСББ (благополучно проваленим), мешканці впродовж року "зобов'язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин із виконавцями комунальних послуг". Тут два варіанти — або кожен укладає прямий договір і платить абонплату, або від їхнього імені укладає договір управитель, тоді абонплату не платять, а платять "комісію управителеві", інакше кажучи — як не вмер Данило, то болячка задавила. У кожному разі, треба провести загальні збори мешканців за невстановленими поки що правилами. Скільки має бути "за" — 50, 75 чи 100%?
А якщо в будинку не створено ОСББ, загальні збори не відбулися й управителя не обрали? Тоді за мешканців це має зробити виконавчий орган місцевої ради. Однак тут є нюанси!
Перший нюанс: у п. 6 перехідних положень закону сказано, що цей орган зобов'язаний зробити вибір після "отримання протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку з проханням призначити управителя". Постає запитання: а якщо таких зборів не буде? Або рішення не приймуть? Тоді управителя ніхто й ніколи не призначить? Що так? Законодавці перехитрили самі себе й перекреслили головне в законі — впровадження інституту управителя з усіма наслідками, які випливають із цього?
Другий нюанс: п. 6 у тексті законопроекту є, а в порівняльній таблиці його немає! Можливо, в останній момент автори помітили свій ляп і хутенько перетасували колоду? Що ж, зрештою, проголосували?
Хай там як, усе це свідчить про рівень артистів, пардон — законотворців, а народу, в кожному разі, не легше…
За що насправді проголосувала Верховна Рада, невідомо їй самій, але якщо проголосувала за призначення "управителів" згори (виконкомами місцевих рад), то народ віддадуть у кріпацтво "управителям", яких жителі багатоквартирних будинків не зможуть позбутися… НІ-КО-ЛИ!
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
-preview.webp)
