Переселенка Анна Бабкова хотіла повернутись в окупований Суходільськ. У Вінниці, де мешкає, не змогла знайти роботу із стабільною хорошою зарплатою.
"Вирішила вернутись додому, бо моя квартира вціліла. Її не пограбували і не розбомбили. Тільки пилюкою припала і павутинням обросла. Батьківський будинок теж вцілів. Та коли взялась шукати роботу, то в Суходільську з цим гірше, ніж у Вінниці. За тиждень не змогла знайти роботу перукаря. Вільних місць в салонах не знайшлось. Вдома стригти, то не мій варіант", - розповідає Gazeta.ua Анна Бабкова.
В окупованому місті змінилась атмосфера. Люди стали беземоційними, зауважує жінка.
"Усюди люди злі і невдоволені. У місті не відчувається життя. Все розвалене. Так, як було раніше, вже не буде. На моїй вулиці померли за рік 4 сусіди від раку. Це злякало. Я повернулась у Вінницю, де люди більш привітні попри важке життя. Вечорами з дітьми залюбки гуляють містом", - каже Анна Бабкова.
Найважче для переселенців — пережити перший рік у чужій місцевості.
"Вирішили переїхати на Вінниччину, де маємо родичів. Тяжко було перших 2 роки. Треба було налагоджувати життя. Ледь за два тижні орендували квартиру. Тільки чують, що з Донбасу, кидають слухавку. А з роботою, то взагалі біда. Хотіла влаштуватися за фахом — перукарем, але треба мати свої інструменти. Вони коштують більше 5 тисяч гривень. Усі свої лишила вдома. Завдяки цій роботі гарно заробляла. Під кожні чобітки купувала нову сумку. Під кожну шубку - нові чобітки. Ніколи не задумувалася: купити обновку чи щось поїсти. Зараз навпаки".