Юрій Зозуля, начальник управління патрульної поліції Києва: Патрульних менше помічають на вулицях? Бо вони там, де можливі злочини

Завдяки такій насиченій біографії Зозуля часто стає об'єктом уваги журналістів, яку не завжди можна назвати доброзичливою, але його це не дуже бентежить.  

В інтерв'ю Укрінформу Юрій Зозуля розповів про специфіку злочинів у різних районах столиці, своє перше чергування, роботу патрульних над помилками та улюблених оперних композиторів.

ФАКТИ, ЯК МІНІМУМ, ЗЛІСНОЇ НЕПОКОРИ МИ ФІКСУЄМО РЕГУЛЯРНО

- Останнім часом і в Україні, і в Києві почастішали збройні напади на поліцейських. Чи не страшно вам виходити на чергуванн,я і чи почуваються поліцейські достатньо захищеними законом?

- Стосовно патрульних дійсно вчиняються різні неправомірні дії,  які часто загрожують життю, але поліцейська робота досить ризикована. Патрульні, можливо, уявляли її собі дещо по-іншому, однак усі розуміли, що вона буде небезпечною.

Щодо нападів, то факти злісної непокори ми фіксуємо регулярно. Проте я не акцентував би увагу на тому, що її вирішення лежить лише у площині законодавства. У плані забезпечення прав поліцейських воно в нас справді шкутильгає, але, на мою думку, це більше культурно-ментальна проблема.  

- Гаразд, тоді чи готові поліцейські долати цю непокору і захищати й себе, і закон?

- Безумовно! Але тут теж є дві складові. Всі поліцейські проходили однакову підготовку, і за власним відчуттям я можу сказати, що тих знань і навичок, які нам дали, абсолютно достатньо, щоб розпочати службу поліцейського.

З іншого боку, ніколи не можна сказати, що поліцейський уже підготовлений на 100 відсотків. Він має постійно вдосконалюватися, а кожний випадок нападу - чи хтось з кулаками налетів, чи зі зброєю - ми розглядаємо,  намагаємось моделювати ситуації на їх основі і готувати до них патрульних. 

- Як ви оцінюєте вогневу підготовку ваших підлеглих? Скільки їм треба тренуватися, щоб почуватися достатньо підготовленими?

- У нас регулярно проходять заняття з тактичної, фізичної і вогневої підготовки. Але це питання досить індивідуальне. Я згадую наші підготовчі курси - хтось бере в руки пістолет, стріляє, і в нього все одразу виходить, хоча раніше людина ніколи зброї не тримала. А комусь треба стріляти й стріляти, щоб навчитися.

Коли ми аналізуємо відео з якихось нештатних ситуацій, інструктори з тактики, вогневої підготовки дають оцінку діям патрульних у їхній присутності. Після цього їх разом можуть направити у зал, де інструктор змоделює ситуацію і покаже патрульним, як вони мали діяти. А якщо ми бачимо, що якісь помилки повторюються у більшості патрульних, то конкретно таку модель додаємо до загального плану тренувань.

Я багато спілкувався з американськими колегами, які розповідали, що хтось із їхніх патрульних може пропрацювати 10 років і жодного разу не вийняти з кобури пістолет. А хтось може вже у перший місяць роботи потрапити у суперпередрягу. 

-  Ви особисто часто виймали пістолет з кобури?

- Доводилося. Здебільшого це були ситуації, пов'язані саме з нападом на мене і моїх напарників.

- У випадку з «шаленим» BMW, на вашу думку, трагедія сталася через недостатню вогневу підготовку патрульного С.Олійника чи психологічний стрес? 

- Нині я не можу давати оцінку ситуації - її дадуть прокуратура і суд. Скажу лише, що прицільно стріляти на ходу з автомобіля вкрай важко. Результати балістичної експертизи покажуть, куди велися постріли. Ми цю ситуацію всебічно розглянули, адже це не просто бійка на вулиці - вона має в собі дуже багато складових: і переслідування, і координація дій і, безумовно, вогнева підготовка - і зробили висновки. З усіма патрульними провели бесіди. 

- А як ви ставитеся до застосування поліцейським зброї - це крайній засіб чи, як казав відомий гангстер, добрим словом і пістолетом можна добитися значно більшого, аніж одним лише добрим словом?

- Як поліцейський я, безумовно, ставлюсь до застосування зброї абсолютно нормально - це спецзасіб, який є у кожного патрульного, і він  уповноважений її застосувати у визначених законодавством межах. 

- Керівництво патрульної поліції часто говорить про високу довіру населення до поліції, водночас зі сторони складається враження, що громадяни поводяться з патрульними дедалі нахабніше. Чи потрібно, на ваш погляд, карати громадян за грубість з поліцейськими? Якщо так, то яким має бути це покарання?

- Почнемо з того, що ми не є каральним органом, але відповідальність за образу поліцейського, на мою думку, має бути більш значущою, ніж зараз. У нас трапляються випадки, коли на поліцейського накидаються і завдають тілесних ушкоджень, а суд виносить рішення оголосити нападнику усне зауваження.

- Ви відстежуєте ці рішення?

- Авжеж! У нас є служба моніторингу, яка це відслідковує, плюс самі патрульні ходять свідчити в суди у справах щодо хуліганських дій стосовно них або нападу чи злісної непокори поліцейському. Ми з ними проводимо роботу, як представляти себе в суді, як аргументувати свою точку зору, і  зараз дійсно можна сказати, що законодавство в Україні не дуже захищає поліцейського. 

- Яким було найсуворіше покарання за образу правоохоронця?

- Адмінарешт на 10 діб за напад на поліцейського - його вдарили по обличчю, розірвали формений одяг, тобто чинили активний спротив. Бувають випадки, коли суд присуджує громадські роботи, але дуже часто, на жаль, нападникам просто оголошують усні зауваження.

БАЧИТИ ТРУП У РЕАЛЬНОМУ ЖИТТІ КОМУСЬ ЗНАЧНО СТРАШНІШЕ, НІЖ У КІНО

- Після запуску патрульної поліції їхні автівки досить часто потрапляли на очі киянам, проте зараз здається, що їх поменшало. Це справді так?

- Патрульних дійсно стало трохи менше, тому що відбувся певний відсів - дехто звільнився сам, декого звільнили з огляду на дисципліну, дехто перевівся на службу в інші міста. 

У Києві некомплект становить близько 10 відсотків. Це не є критичним. Я, відверто кажучи, очікував, що він буде більшим, тому що, не секрет, що не всі отримали те, чого хотіли. 

Коли люди заповнювали он-лайн анкету в поліцію, хтось, можливо, бачив себе прикольним шерифом, який ходитиме по вулицях в окулярах, і все буде класно, як у кіно. А потім вони зіткнулися з тим, що на них кашляє туберкульозний безхатько, і не всі це витримують. Хтось, коли бачив труп у детективах чи фільмах жахів, думав, що це не дуже страшно, а зіткнувшись з цим у реальному житті, зрозумів, що, як правило, він виглядає значно страшніше, ніж на екрані. Хтось переоцінив свої можливості роботи за графіком. І коли люди зіткнулися з такими питаннями, дехто прийняв рішення піти з поліції. Це абсолютно нормально.

А стосовно того, що на вулицях поменшало патрулів, то візуально, можливо, це дійсно так виглядає. Зрозуміло, що патрульна поліція за визначенням має бути постійно в русі, шукати правопорушення і реагувати на них. Але це вже питання досвіду самих поліцейських. Попервах його не було, тож усі були на дорогах, а зараз патрульні вже можуть працювати більш сфокусовано на якихось проблемах. Вони більше патрулюють дворові території,  у нас є певна аналітика щодо місць, де відбувається певна концентрація злочинів. 

Тому поліцейські менше патрулюють  по основних дорогах міста, а кожен у себе в квадраті розуміє, куди йому варто спрямувати увагу. 

- Тобто кількість машин лишилася тією ж?

- Ні, вона трошки зменшилася, бо, як ви знаєте, у нас було декілька ДТП. Але автопарк відновлюється, ми ремонтуємося плюс доповнюємо його іншими автомобілями. 

- На вашу думку, Києву достатньо 2 тис. патрульних чи їхню кількість варто було б збільшити?

- Станом на зараз, я вважаю, що 2 тис. трохи замало, тож я б збільшив. Наскільки, я не готовий сказати, але навіть за той період, що ми працюємо, мешканців столиці значно побільшало. Це видно навіть по кількості автомобілів з некиївською реєстрацією на дорогах. І кількість викликів залишається стабільно високою. Зараз один екіпаж патрульної поліції за зміну опрацьовує до 20 викликів - це досить велике навантаження. 

- Чи змінився характер цих викликів за майже рік роботи?

- Ні. Є, безумовно, певні сезонні сплески деяких видів злочинів. Наприклад, пограбування частіше трапляються влітку. Метою грабіжників часто є золоті прикраси на жінках - ланцюжки, хрестики. Взимку, коли люди вдягнуті, зірвати їх з шиї практично неможливо, а влітку це зробити набагато легше. Натомість взимку ми маємо більше викликів, пов'язаних з домашнім насильством. Приміром, якщо певні люди влітку вживають алкоголь на вулиці, то це здебільшого переростає у хуліганство, а взимку, коли вони п'ють удома, - то у домашнє насильство. 

- Які райони у столиці найбільш криміногенно небезпечні?

- Насправді так не можна сказати. У кожного району є своя специфіка злочинів.

Приміром, у густонаселених спальних районах частіше щось крадуть з автомобілів, бо вони зазвичай припарковані у темних місцях, досить хаотично, і навіть проходячи повз них, ви можете не побачити, що хтось сидить навприсядки і колупається у замку. У місцях, де є продаж алкоголю у нічний  час, часто трапляються пограбування: мешканець району після роботи хильне одну-дві чарки з друзями і п'яний повертається додому, а йому хтось дає по голові і забирає сумку, рюкзак, гаманець. 

У центрі міста, безумовно, найбільше ДТП, тому що тут зосереджені адмінбудівлі, бізнес, дуже багато машин, усі кудись поспішають, місто сплановане давно, до того ж, не всі дотримуються правил. 

- Ви можете підтвердити, що кількість злочинів у столиці зросла?

- Ми констатуємо значну кількість саме звернень про злочини, - їх стало у десятки разів більше, тому що раніше люди не дзвонили у 102, бо не вірили, що хтось їм допоможе. Але зросла чи ні фактична кількість злочинів, ще рано говорити. 

- У соцмережах пишуть, що кількість викрадень автомобілів у Києві збільшується загрозливими темпами. Це справді так?

- Вона справді зросла. Але нещодавно завдяки і патрульній поліції, і ефективній роботі оперативного блоку головного управління Нацполіції в Києві було затримано кілька груп викрадачів. 

Але відповідальність за злочинність не варто покладати тільки на поліцію - я не кажу про патрульних, а на поліцію в цілому, - бо тут дуже велика кількість складових. Поліція працює вже з наслідками впливу різних чинників, у тому числі й соціально-економічних. 

- Частина київських патрульних незабаром пересяде на велосипеди. Що це дасть? 

- Практика велопатрулів досить поширена у всьому світі. Це екологічно, сучасно, окрім того, в Києві велика кількість паркових зон, куди не скрізь можна доїхати автомобілем. До того ж, іноді поліцейських звинувачують, що вони довго їдуть на місце ДТП. Але ж ми пересуваємося на машинах, а не гелікоптерах, тому й по затору, який створюється через це ДТП, доїхати до нього буває вкрай складно. На велосипеді це вдасться зробити значно швидше, оформити і прибрати ці автомобілі. 

- Скільки велосипедів потрібно для велопатрулювання у Києві?

- Близько ста. Велосипеди нам закуповує місто, це відбувається за патронатом мера, незабаром ми почнемо підготовку велопатрулів з використанням канадського досвіду. 

НА РЕЗОНАНСНІ ЗЛОЧИНИ Я ОБОВ'ЯЗКОВО ВИЇЖДЖАЮ САМ 

- Ваша робота на чолі патрульної поліції Києва кабінетна, чи ви теж патрулюєте?

- Я б не назвав її кабінетною, тому що спіймати мене у кабінеті досить важко.  Безумовно, робота керівника переважно менеджерська, але я намагаюсь по можливості максимально часу проводити на вулиці й також виїжджаю на патрулювання.

- Це інспекторські поїздки?

- Ні, у жодному разі! Контролем якості роботи поліцейських у нас займається служба моніторингу, з мого боку про якийсь контроль не йдеться, хоча патрульні, можливо, думають інакше. 

Безумовно, я звертаю увагу на якісь помилки, але виключно для того, щоб порадити, як зробити краще. Буває, що просто допомагаю патрульним когось затримати і доставити у відділок.

А щодо буденного патрулювання, то це виглядає приблизно так: я приїжджаю на базу, займаюсь адміністративними справами, проводжу зустрічі, наради, працюю з документами, тому що паперової роботи у начальника теж дуже багато, потім, коли бачу, що звільнилося трохи часу, їду патрулювати. Найчастіше це виходить уночі. 

Система така ж, як у всіх: у мене є планшет, я заходжу під своїм акаунтом, диспетчер бачить мене на карті й так само, як іншим, скидає мені завдання. 

А коли в місті трапляються резонансні злочини, я обов'язково виїжджаю туди сам.

- На місце розстрілу бізнесмена біля готелю «Дружба» на початку квітня ви теж виїздили?

- Там був мій заступник, я у цей момент якраз відпрацьовував по орієнтуванню - шукав по місту автомобіль і організовував перекриття доріг для його затримання.

- Доводилося чути думку, що «патрульні-картинки» виїжджають на місце резонансних злочинів, щоб просто потім викликати туди оперативників, які при цьому отримують вдвічі меншу зарплату. Що ви робите на місці злочину? 

- У патрульних справді немає функції оперативно-розшукової діяльності. Коли трапляється будь-який кримінальний злочин, патрульні відпрацьовують його по гарячих слідах і намагаються затримати грабіжника або вбивцю - наздогнати, перевірити територію, виявити і затримати. Якщо це не вдається, тоді вже проводяться слідчі дії і дійсно викликається слідчо-оперативна група, яка збирає всі матеріали і веде розслідування й пошук не по гарячих слідах, а іншими методами. 

- Тобто ви намагаєтеся взяти «гарячий» слід?

- І досить ефективно беремо: патрульні кожного дня розкривають пограбування, іноді звалтування і навіть убивства. 

У нас були випадки, коли ми отримували виклики про умисні вбивства із застосуванням холодної і вогнепальної зброї і затримували вбивць саме по гарячих слідах. Це надзвичайно важко, тому що треба дуже швидко орієнтуватися, добре знати місцевість, причому не тільки свій квадрат, а й прилеглі до нього, розуміти, чим керуватиметься злочинець під час втечі, куди він може піти, знати найближчі станції метро чи автостанції, якщо він на автомобілі, як він уникатиме заторів, де є більш тихі сектори, до яких менше уваги. Це все треба знати і швидко аналізувати, бо тільки так можна когось спіймати по гарячих слідах.

- Ви пам'ятаєте своє перше чергування?

- Так, дуже добре! Я почав свою службу в патрульній поліції на посаді командира 1-ї роти в Голосіївському районі. У мене під час першого чергування був пам'ятний виклик - зараз я вже розумію, що цей випадок був абсолютно не складний, але тоді у мене виникла ціла купа запитань.

А зараз патрульні стали набагато досвідченішими і дзвонять мені, коли ситуація дійсно резонансна або коли потрібно прийняти якісь складні рішення. 

МИ ПРИЙШЛИ В ПОЛІЦІЮ ЗМІНЮВАТИ КРАЇНУ І СЕБЕ 

- Однією з гострих проблем столиці є незаконні паркування. Чи достатньо у Києві евакуаторів для боротьби з ними?

- Справа не в кількості евакуаторів, а в можливості їх використовувати. Патрульний не може просто під'їхати і сказати: «Оцей автомобіль заважає, його треба прибрати!». Це регламентується правилами дорожнього руху і нормами Кодексу про адміністративні правопорушення, які, на жаль, досить розмиті, тобто їх можна трактувати по-різному. 

За законом сьогодні патруль може евакуювати автомобіль, який істотно перешкоджає руху. Але що таке «істотно»? Кожний громадянин може звернутися до суду і витлумачити там своє розуміння істотного перешкоджання рухові. Тому, я вважаю, що ситуації, коли автомобіль створює значні ускладнення для дорожнього руху, мають бути чітко прописані.

- Багато киян скаржаться на досить інтенсивний рух автівок на Андріївському узвозі, який оголошений пішохідною вулицею. Це ваша зона відповідальності?

- Частково так. Чому частково? Безумовно, якщо автомобіль їде під знак про заборону руху, то це має каратися адміністративним штрафом. Але там є житлові будинки, під'їзд до яких для мешканців обмежити неможливо. 

У Львові, де я до цього ніс службу, центр міста закритий для транспорту, окрім авто людей, які там мешкають, або тих, хто має спеціальні перепустки. Там стоять боларди (автоматичні пристрої для обмеження в'їзду транспортних засобів. - Ред.), висять відеокамери, які сканують номери автомобілів. Тобто зона є пішохідною, а заїжджати в неї можуть лише авто, які є в переліку. Я вважаю, що це найбільш цивілізоване рішення. 

- Яке найпоширеніше порушення на дорогах у Києві? 

- Я б сказав, що основна проблема - це відсутність культури і недотримання елементарних правил поведінки. Саме через це в місті трапляється велика кількість ДТП. А  найнебезпечнішим, безумовно, є порушення швидкісного режиму.

- Я чула, що ви за три роки заплатили сім штрафів за перевищення швидкості.

- Це було ще до поліції! Ну так, один випадок був, коли я уже працював у поліції (усміхається).

- Кількість штрафів свідчить про вашу незаконослухняність чи незначне покарання?

- Чесно кажучи, я тут не готовий вам відповісти. У мене неодноразово питали про мої штрафи, і я завжди відповідав, що ще півтора року тому я собі навіть не уявляв, що працюватиму в поліції. У мене, як у абсолютної більшості нинішніх поліцейських, раніше було зовсім інше життя! І громадянам треба зважати на те, що ми прийшли в поліцію міняти країну і змінювати себе. 

- В одному з інтерв'ю на запитання, чому ви прийшли у поліцію, ви відповіли: «Я ідейний!» Ви можете сформулювати цю ідею? 

- Ще будучи цивільною особою і працюючи у сфері інвестицій, я розумів, що з точки зору інвестування в нашу країну однією з найбільших є проблема захисту активів іноземних інвесторів в Україні. Моя ідея була така: щоб країна почала розвиватися в усіх напрямках, в першу чергу треба створити нормальну правоохоронну систему, щоб кожний громадянин - чи то бабуся, чи бізнесмен - почувався захищеним як на вулиці, так і  в своїй діяльності. На той момент створювалася патрульна поліція, і я для себе відчув, що можна почати робити з «нуля». 

Це був такий стартап державного масштабу, і люди, які в нього повірили, можна сказати, певною мірою всі ідейні.

- Цей стартап розпочинали Ека Згуладзе, яка нещодавно пішла у відставку, і Хатія Деканоїдзе. На ваш погляд, чи достатньо для нас того, що вони вже зробили, аби у разі чого самостійно рухатися далі?

- Абсолютно! Як мені вбачається, вони є ідейними натхненниками всієї реформи, і саме вони задали той темп і той дух, який має бути в поліції. Стосовно того, чи мали вони на меті завжди цим займатися в Україні, я не знаю. 

Я вважаю, що найважливіше, - це початок, а найважчим є перший крок. Зробити його коштувало величезних зусиль! Я це можу сказати як особа, яка спостерігала процес усередині, але все одно зі сторони, починаючи від навчання, перших днів роботи і всіх подальших. Я бачив, скільки зусиль і свого часу і Ека, і Хатія цьому приділяють. Це насправді були титанічні зусилля!

 Ще рік тому під час спілкування у колі друзів я часто чув, що, мовляв, хіба ми не могли нікого знайти в Україні, хто б усе це запустив? І я їм відверто казав, що у нас є багато реформаторів, але серед них я не побачив жодної настільки ж наполегливої, відданої і інтелектуально розвинутої людини, як Ека і Хатія і, в принципі, вся команда, яка продовжує працювати над реформою. Ми говоримо лише про двох осіб, але  за лаштунками реформи поліції стоїть ціла команда людей, які продовжують працювати не покладаючи рук і для кожного наступного маленького кроку вкладають титанічні зусилля. 

- Два роки тому в Батумі таксист розповідав мені, як у новорічну ніч хотів пригостити цукеркою патрульного, який його зупинив, але той відмовився, бо, мовляв, це хабар. Як у подібній ситуації вчинив би український патрульний? 

- Коли ми були у США, поліцейські розповідали, що одна мережа заправок - я не пам'ятаю, як вона називається, безкоштовно пригощає поліцейських кавою. Це заправки середньої цінової категорії, розташовані здебільшого у не зовсім благополучних районах міста, і їх власники у такий спосіб підвищують присутність поліцейських на своїх заправках і убезпечують себе від потенційних грабіжників. 

В Україні подібної практики немає, але до таких соціальних кроків ми можемо прийти, коли буде і відповідний рівень довіри, і соціальної відповідальності. 

ВАЛ КРАДІЖОК З АВТІВОК У ЛЬВОВІ МИ ЗУПИНИЛИ

- Ваша кар'єра у патрульній поліції є досить стрімкою. Після призначення очільником патрульної поліції Львова доводилося чути різні версії такого злету.

- Що я друг сина Авакова? (сміється)

- Не тільки цю. Що вам для піару організували постановочні затриманням автівок Суркіса і нардепа Мельничука, аби потім Аваков написав про це перед вашим призначенням.

- Ситуація, наприклад, з Мельничуком доволі банальна - ми дійсно по орієнтуванню шукали автомобіль тієї марки, на якому він у той момент їхав. Перевірка автомобілів, які проходять по орієнтуванню, - це нормальний поліцейський захід, а білий «Лексус» - популярна марка серед викрадачів.  

У той день години за півтори до того ми були на виклику - у дівчини  в «Оушен-Плаза» викрали такий автомобіль, і ми з нею відпрацьовували місце злочину. Потім дивимося з напарником - їде білий «Лексус», давай зупинимо перевіримо. А ще виявилося, що громадянин Мельничук, який був за кермом, не мав посвідчення водія і талона реєстрації. 

А піар було створено тому, що ми живемо в епоху інтернету, і будь-яку події в мережі можна розкрутити дуже гучно.

- А як Аваков взагалі довідався про ваше існування? Чому він призначив у Львів саме вас?

- Я думаю, що це обумовила моя служба у Києві. Я був командиром роти, потім командир батальйону запропонував мені стати його заступником. Я це покладаю все ж таки на якість виконання своїх службових обов'язків. А чим керувався Аваков, обираючи мене, чи з ким у команді він радився, я не знаю. 

- А чому вас так швидко повернули зі Львова і поставили на чолі київської патрульної поліції?

- Це мені теж важко коментувати. Хочеться вірити, що я показав там певні результати.

- ЗМІ повідомляли, що у день приїзду до Львова у вашому автомобілі розбили скло і вкрали рюкзак з двома ноутбуками. Їх знайшли?

- Ні, я досі без ноутбука (сміється). Так прикольно збіглося: приїхав новий начальник патрульної поліції, і йому відразу розбили машину! Я тоді навіть зробив трохи необережну заяву, що це була остання крадіжка з авто у Львові. Хоча оцей вал крадіжок, яких була величезна кількість, ми дійсно зупинили. У нас на той момент уже був, хоч і невеликий, досвід роботи в Києві, ми провели аналіз, зрозуміли, де осередки цих злочинів, направили туди більше патрулів з певною стратегією, і це дало свої результати.  

- У Львові до вас були претензії, що патрульні розмовляють російською мовою, а не державною.  

- Зрозуміло, що згідно із законом поліцейський має спілкуватися державною мовою. Але, скажімо так, цивілізаційно, і це абсолютно європейське бачення, що поліцейський має володіти кількома мовами. 

Я, наприклад, усе життя спілкувався російською, під час подій на Майдані повністю перейшов на українську, а моя родина продовжує спілкуватися російською. 

Це мій вибір, я не хочу його нікому нав'язувати. І так само в роботі поліцейських - я не бачу нічого поганого в тому, що коли людина звертатиметься до патрульного російською, він відповідатиме їй цією мовою. Мені б хотілося, щоб коли до нього будуть звертатися англійською чи німецькою, він теж міг ними спілкуватися.