«Я почав перекладати фільми, не знаючи англійської мови»

Олекса Негребецький, відомий перекладач та режисер дубляжу. Один з перших, хто почав перекладати телевізійні фільми та серіали українською мовою.

Творчий підхід до перекладу та почуття гумору принесли йому прихильність глядачів, навіть тих, хто спочатку чомусь не сприймав фільмів в українському перекладі (до 2006 року фільми для кінотеатрів дублювали тільки російською).

Загальне глядацьке визнання отримали переклади мультфільмів «Тачки», «Шрек», «Мадаґаскар», «Смурфики», телесеріалу «Альф» для телеканалу ICTV, переклади фільмів «Тор», «Трансформери», «Шалений Макс: дорога гніву» тощо. Загалом в активі Негребецького понад сотня фільмів дубльованих, кількасот фільмів, озвучених на 2-4 голоси, десятки серіалів, документальних фільмів та науково-популярних програм, з десяток п’єс і стільки ж перекладених художніх книжок.

В інтерв’ю для редакції rabota.ua Олекса розповів про особливості художнього перекладу та дубляжу фільмів, «чорні» будні перекладача, професійні хитрощі, нелюбов до редакторів та чи потрібні запозичення в українській мові.

– Олексо, ви один з небагатьох перекладачів у нашій країні, чиє ім’я відоме не тільки в професійних колах. Але ви – біолог за фахом. Що вас змусило перекваліфікуватися на перекладача і як вдалося досягти в цій сфері серйозних успіхів, не маючи профільної освіти?

– Справді, до 1990-го року я ніяк не стикався з художнім перекладом. Працював у Інституті ботаніки, у Центрі радіологічного контролю Гідрометцентру. Але на початку 90-х пішов у революційну журналістику – працював у інформцентрі Руху, в газеті «Голос», яка, на жаль, закрилася, і я залишився без роботи.

Знайомі «по блату» влаштували мене у щойно створену Міжнародну комерційну телерадіокомпанію, яку тепер називають ICTV. Я працював там з 1992 по 1995 рік, і ми її ставили на ноги буквально з нуля.

Спочатку був літературним редактором. Але в той час дуже важко було знайти в Києві хороших перекладачів, а потреба в перекладі була велика, то я потихеньку й сам став перекладати.

– Хіба тоді мало було випускників інязу?

– Там не вчили художнього перекладу з англійської на українську мову. Тоді їхні випускники вміли перекладати тільки російською.

Але річ навіть не в тому. Мало кому давався художній переклад. Ситуація з перекладачами була просто катастрофічна. Часто з набору ніяк не пов’язаних між собою слів та шматків речень, які подавав перекладач, редакторові доводилося творити цілком новий текст, доволі далекий від оригіналу. Тому я вирішив спробувати перекладати сам, тим більше, що зарплата перекладача вища, аніж зарплата редактора.

– Тобто ви почали перекладати, не володіючи англійською мовою?

– Я колись давно таки прочитав був самовчитель з англійської мови, тож трошечки-трошечки орієнтувався. Але загалом рівень був не дуже високий. Моя методика була проста: береш текст, береш словник і перекладаєш.

– У вас, мабуть, є природний хист до мов, бо не кожна людина так змогла б. До речі, вам доводилося бувати в англомовних країнах, спілкуватися з носіями мови?

– На жаль, ніколи й ніде я не був, хоч, звісно, хотілось би зануритися в мовне середовище. Спілкувався з шотландцями, з американцями, але дуже мало.

Тепер у нас усі ніби як знають англійську, багато подорожують за кордон, і стали дуже прискіпливі до перекладу: «А, він кричить “О no!”, а ви переклали “Ой-ой”». Але люди просто не розуміють, що в художньому перекладі не завжди можна перекладати саме так, як написано.

Перекладати треба твір, а не кожне слово. Треба враховувати контекст. А в перекладі фільмів ще треба враховувати, чи вимовить це актор. Ось нещодавно редагував один текст і там було «адже лише». По-перше, живі люди так не говорять, а, по-друге, хіба ж це можна вимовити?

Існує проблема, що люди не відчувають різниці між канцелярським текстом, художнім і живим побутовим мовленням, однак вважають себе знавцями, «експертами», лізуть зі своїми непроханими порадами та оцінками. А попроси такого щось перекласти самому – і маємо пшик.

Звісно ж, художній переклад – це творчість. Але так само це й тяжкий конвеєр, де перекладач часто мусить вставати з-за комп’ютера о третій годині ночі.

– Такі великі обсяги роботи?

– І обсяги, і потреба по кілька разів перевіряти значення слів, виловлювати фразеологізми, щоб не пропустити якусь дурницю. Перевіряти цифри, прізвища, назви міст.

Коли фільми перекладаєш, то майже завжди доводиться багато разів переробляти вже виконаний переклад. Не тому, що він неякісний, а тому що переклад фільму переважно робиться, коли ще йдуть зйомки, йде монтаж. Режисер переробляє, перемонтовує фільм – а ми переробляємо вслід за ним. До прикладу, я недавно перекладав послідовно дев’ять варіантів одного фільму. І все заради того, щоб його прем’єра в Україні відбулася в той самий день, що в Америці. До речі, в нас фільми іноді виходять і раніше, ніж у Голлівуді – тоді влаштовують так званий допрем’єрний показ.

Сучасний художній фільм – це скоріше атракціон, а не художній твір, як було колись. Практично не буває вишуканих, ретельно виписаних діалогів. Найчастіше вживані фрази: come on, oh my god, o yes… Але для дубляжу треба не тільки перекласти всі репліки, складні й прості, слід іще обов’язково записати всі смішки, дихання, кректання, зітхання героя так, щоб наш актор зміг це коректно відтворити. Треба записати для кожної репліки, кожного кректання тайм-код, тобто час, коли ця репліка чи кректання з’являються на екрані, бо все-все, всі звуки, все дихання американських акторів стирається, і все це відтворюють наші актори.

Щоб дати акторові такий текст перекладач мусить працювати майже цілодобово. А в кожному новому варіанті того самого фільму голлівудські режисери переставляють фрази, перемонтовують, викидають цілі сцени, і тому доводиться ще раз уважно вже передивлятися, переслухувати, зіставляти, перераховувати всі тайм-коди. Це така марудна, така чорна робота, як класти цеглу. Не зовсім гуманно до такої роботи застосовувати перекладача, який міг би щось краще, щось творче виконувати, але таке життя.

– Художню літературу перекладати легше, аніж фільми?

– З одного боку, легше. У перекладі літератури я не обмежений так званим ліпсинком – це коли слова перекладу повинні вкладатися в рухи губів голлівудського актора на екрані. Заради ліпсинку часом доводиться відходити від точного змісту реплік героя. Скажімо, герой каже fifteen, а я не можу зробити «п’ятнадцять», бо на звук f губи так сильно не змикаються, як на «п», а на «п’я» рот розкривається інакше, ніж на fif. Тому я хитрую і роблю «шістнадцять», якщо цифра не має принципового значення.

Ще я в книжці не обмежений довжиною речення, можу зробити його довше чи коротше, аби точно передати думку. Незрозуміле слово, яке вживає актор на екрані, я ніяк не можу пояснити в його перекладеній репліці. А в книжці – можу зробити зноску і розтлумачити, що мав на увазі автор. У голлівудських фільмах люблять робити посилання на свої серіали 60-х років, і спробуй здогадатися, про що йдеться, спробуй пояснити це для нашого глядача. У той же час до фільмів майже завжди додається сценарій, де є пояснення тих чи тих слів, фраз, явищ, щоб перекладачеві було легше і він не помилився.

Утім, переклад фільму – дуже специфічна робота. У процесі беруть участь усі сенсори. Одне око на екрані, друге перескакує з англійського тексту на український, вуха прислухаються до кожного звуку з колонок чи навушників, пальці намацують букви на клавіатурі, голосом я проговорюю разом з акторами їхні репліки, перевіряю, чи їхній «come oooooon» вкладається в губи. Якщо подивитися збоку, то відкривається картина такої собі не дуже нормальної людини (сміється). А книжку перекладаєш і паралельно можеш музику слухати.

– Для такої праці з високою концентрацією уваги мабуть що потрібне усамітнення.

– Так, у моїй роботі люди заважають. Зазвичай я замикаюся і нікого не пускаю. Я часто працюю режисером дубляжу своїх же перекладів і дуже прискіпливо до цього ставлюся. Коли з моїм перекладом працюють інші режисери дубляжу, я серджуся, бо вони нерідко не відчувають слова і ставлять їх як попало. До прикладу: актор каже коротке слово yes, а туди лягає два наші слова. Чомусь.

– З якими телеканалами зараз працюєте?

– Я тепер більше працюю зі студіями, які дублюють фільми для кінотеатрів, але з якими – не скажу, бо дав безліч підписок про нерозголошення комерційної таємниці, і вже сам не збагну, що таємниця, а що ні.

А про літературу можу розказати. Якраз недавно перекладав книжку з серії «Наука в коміксах». Вона якраз про найцікавіше і завжди актуальне — про секс. Книжка написана з гумором, малюнки в ній смішні, і вона є в книгарнях. Тепер перекладаю «Філософію в коміксах».

Тому, як я кажу, перекладач мусить бути людиною «кросвордичних» знань, бо сьогодні перекладаєш про секс, завтра про філософські погляди Геракліта, а післязавтра – про орбітальні станції.

– Чи вам доводилося стикатися зі словами, які неможливо перекласти? Може саме так в мову приходять неологізми – нові неперекладені слова з інших мов, коли перекладач не знаходить еквівалент в рідній мові?

– Так, є слова, які неможливо перекласти. Наприклад, в американців багата юридична термінологія, самих тільки назв для адвокатської професії казна-скільки: lawyer; attorney; barrister; solicitor; barrister-at-law; advocate; counsellor; man of law; jurist; procurator; counsellor-at-law; vakeel; squire; utter barrister; man of law; associate; associate; litigator; vakil; practising lawyer; defense lawyer . Як це все можливо адекватно перекласти?! Англійська мова зі зрозумілих історичних причин значно виробленіша, розвиненіша, чіткіша, ніж українська.

Але українська теж не стоїть на місці, розвивається, зокрема й через запозичення. Однак я вважаю, що неологізми та запозичення в мові треба використовувати з розумом. Усі ці «коучинги», «коворкінги», «фудвотчінги» – то вже занадто. Люди часто вживають запозичення, не знаючи їхнього значення. Та й українську мову знають погано, бо мало читають.

А з орфоепією, тобто з вимовою, взагалі проблема. Я навесні ділився знаннями про українську орфоепію з групкою зацікавлених людей, переважно журналістів, яким це потрібно для професійного розвитку, то ми з ними проходили шкільну програму з української мови за 1-4 клас. Тобто в школі це мають вивчати, в університетах мають вивчати, в театральному інституті мають вивчати, але якось так виходить, що вся наука пролітає повз «реципієнта».

– Чи були випадки, що ви відмовлялися від замовлення?

– Так, коли вже, як кажуть, «не влазило», не було куди. Як от зараз: у мене 11 проектів іде одночасно – фільм, дві книжки, два серіали, п’єса і ще дещо. Часом дуже не хочеться працювати. Справді, дуже важко. І коли робота неприємна, коли вона ідейно чужа — теж не беруся.

– Як ви себе налаштовуєте на роботу, коли не хочеться працювати?

– Є строки чи, як тепер кажуть, дедлайни, і це найголовніше. Мусиш укладатися. Узагалі робота виконується за час, який на неї відведено. Якщо на роботу дають два дні, то роблю за два дні, а якщо домовилися на п’ять місяців, то робота, звісно, розтягується на п’ять місяців.

– Як ви переключаєтеся з одного проекту на інший?

– Коли перекладаєш фільм, то важко перейти на книжку, і навпаки, тому що зовсім інша тематика, лексика, стилістика. Мені треба одне щось закінчити, щоб братися за інше. Не можу дві роботи робити одночасно, хоча іноді доводиться.

– Чи доводилося вам перекладати вірші, можливо, для відпочинку, адже поетичний переклад – це чиста творчість?

– Так, це справді творчість, але переклад віршів займає набагато більше часу, ніж будь-що інше. Раніше я робив такі переклади, а тепер, коли у фільмі є, скажімо, пісня, то я краще попрошу, щоб її переклав хтось інший. Чисто з меркантильних інтересів: часу на переклад, укладання в музику піде дуже багато, а гроші ті ж самі, як за переклад звичайного діалогу. То нехай інша людина заробить якусь копійку.

Ще пам’ятаю один випадок, коли перекладав пісню в мультфільмі «Шрек». Довго над нею працював, потім ще зробив back translation – зворотній переклад на англійську для затвердження в Голлівуді. Мені сказали, що моя пісня про кохання, а потрібно, щоб була саме про нещасне кохання. Довелося переробляти і в українській версії, потім знову в англійській. Ніби вийшло про нещасне кохання, і вийшло непогано, але коли я подивився цей мультфільм у кінотеатрі, то виявилося, що пісня звучить десь на третьому плані. Слів практично не чути, бо поверх співу розмовляють Шрек з віслюком. А стільки було вкладено зусиль!

Та ще й у наших кінотеатрах кіномеханіки часто не дотримуються технічних вимог до звуку – роблять його тихіше, щоб продовжити термін експлуатації динаміків. Через це втрачається добра частина сенсу, вкладеного у фільм режисерами, які його створили, до нашого глядача він просто не доходить через притишений звук.

А щодо віршів – то справа не для відпочинку. Щоб відпочити, я дивлюся фільми, де бігають, стріляють і мало розмовляють.

– Чи маєте учнів, яким передаєте свою майстерність і частину роботи?

– Ні, не маю. Скажу відверто: навіщо плодити конкурентів? Я ще планую років десять попрацювати. Але бачу, що чимало перекладачів використовують фрази чи цілі блоки, які я колись давно придумав.

Пам’ятаю, як на початку 90-х я вагався, чи вставляти в текст слово «дупа», а тепер його всі широко використовують. Те саме зі словами «трясця», «бляха», «дурня» тощо. Звісно, всі ці слова існували в мові й до мене, і тепер, у час практично вседозволеності, важко повірити, що 25 років тому у перекладача чи редактора був певний внутрішній бар’єр, який не дозволяв уживати простацьку, майже вульгарну лексику.

До речі, слово «дурня», з наголосом на останній склад, я запозичив у викладачки, яка вела в нас в університеті семінари з філософії. А тепер воно ледь чи не витиснуло з обігу слова «нісенітниці», «нонсенс», «дурниці».

– Як ви придумуєте нові слова, фрази?

– Та так і придумую. Ходжу по хаті, чухаю потилицю: «Ну як же, як же це перекласти?» Іноді не придумується, на думку не спадає. У тому ж «Шреці» в діалозі між підлітками я ніяк не міг підібрати тупу молодіжну фразу. Дуже довго мучився. А вже на дубляжі хтось із акторів сказав жаргонне слово «по-любому», і воно ідеально підійшло в ту ситуацію! А мені не прийшло в голову.

Або перекладав мультик про тролів, і треба було придумати назву села, в якому вони жили. Серед варіантів була й Тролівка, Трольгород, іще щось. Аж коли дубляж закінчили, раптом одночасно в кількох головах народився варіант – «Тролєщина»! Та було вже пізно… А кілька років тому в іншому мультику мозок спрацював вчасно й підказав назву підземного містечка, де жили миші – Мишгород.

– Чи перевіряють ваші переклади інші фахівці – редактори?

– Я дуже не люблю редакторів, хоч і сам працював редактором. Переважно це такі педантичні, ретельні люди, які все звіряють з підручником. При цьому обрубають і будь-які творчі пориви, бо бояться відступити від правил, норм, вимог правопису.

Вони вважають, що хай краще буде нудно, сіро, банально, зате за правилами. Часом доходить до курйозів. Наприклад, наполягають, щоб завжди використовувати кличний відмінок. Але у фільмах іноземні імена, буває, в кличному відмінку звучать досить кумедно. Уявіть собі «сер Пол» у кличному відмінку (сміється).

– Чи було так, що вашу роботу критикували, не сприймали?

– Так, було. Переклав якось англійську п’єсу, яку свого часу вже переклали росіяни. І мій український переклад театральному режисерові не сподобався. Каже, що коли читав російською, то було смішно, а в моєму перекладі – ні. Але ж п’єса трагічна, там нема з чого сміятися!

Просто світ дуже змінився, публіка змінилася. В театрі, у тих класичних виставах, які йдуть десятиліттями, у сценах, де люди раніше плакали, там тепер публіка регоче. Тому не дивно, що й деякі режисери скотилися до такого рівня. Вставляють у діалоги нецензурні слова – публіка з них регоче, а режисер сприймає цей телячий регіт як критерій успіху.

Словом, я болісно сприйняв ту критику, бо вона була несправедлива. Було прикро, попри те, що гроші за переклад мені заплатили. Просто я впевнений, що то була хороша робота, але розумію, що не всі й не все можуть адекватно сприймати, особливо якщо нема чуття мови і низький рівень загальної культури.

– Яку роль у перекладі грає інтуїтивне відчуття тексту? Чи диплома про філологічну освіту достатньо для перекладача?

– Диплом не робить перекладача, тільки певний склад особистості і практика. Коли працюєш, вишукуєш слова, уточнюєш їхнє значення, то це наче кросворд – потягнув за одну ниточку, шукаєш далі. Як я раніше казав, перекладачеві потрібні «кросвордичні» знання, потрібне вміння відчувати в тексті можливі «міни», можливе підводне каміння. Тільки з практикою приходить майстерність.