Він поспішав жити для власної душі

Вчора не стало Єгора Єгоровича Толкунова… Художника і людини зі світлою душею, захопленого творчістю, якої так прагнув і задля  якої подолав чимало перешкод.

Кілька років тому я мала щасливу можливість поспілкуватися з митцем – писала про нього статтю. Мене тоді вразили його слова:“Варто мені один день не попрацювати, і я почуваюся хворим, виникає пронизлива думка про даремно прожитий день, тому дуже не хочеться втрачати дорогоцінний час, відпущений мені долею. Адже найбільше щастя – це творча праця, коли займаєшся улюбленою справою і робиш це для власної душі.” І він дійсно поспішав: працював багато і наполегливо, набирався вражень – саме тоді повернувся з Туреччини, де був вражений красою двохтисячолітнього міста Мардіна, із захопленням розповідав про Венецію. Його картини – ніби  одухотворена розповідь про мандри місцями, що вразили тоді художника.

Уже тоді він писав ікони, багато думав і робив для власної душі – це було його потребою, необхідною, як повітря.

Незадовго до нашої зустрічі в Херсоні відбулася його персональна виставка, присвячена Свято-Успенському монастирю. Вона справляла на диво умиротворююче враження, адже духовність художника будила духовність кожного, хто дивився на його полотна, примушувала замислитися і про сенс власного життя, і про правильність обраного шляху.

Єгор Толкунов пройшов свій земний шлях достойно – і як людина, і як митець. Світла йому пам’ять…