Віктор Гандзюк. Смерть, задвинута в стіл президента

Вони мають намір битися до кінця. Захищаючи пам'ять Каті. Утверджуючи свою Батьківщину. 

Коли поруч зі мною перед камерою стояв батько Каті Гандзюк, я зрозуміла, що, незважаючи на всю мішуру студійних приготувань, яка помітно дратували його, грим, чай з безглуздою цукеркою та інші банальності, цей чоловік витримає все. 

Було відчуття, що не піде він і тоді, коли після тридцяти хвилин спілкування ми обоє усвідомили: розмова критично не клеїться. Він вибачився й попросив перерви. Перекурив і зосередився. Бо необхідність говорити про доньку — голосно…тихо… зовсім пошепки... промовляти свої кодові слова-провідники, через які його Катя майже повертається, — виявилася сильнішою за чергове зовнішнє вторгнення в душу. І ця, хай звукова, абстрактна, та все ж присутність його дитини поруч полегшує його біль. Допомагає утримувати рівновагу. 

Тому все, що ви будете читати й дивитися далі, — це про ще одну зустріч Батька і Доньки. А також про те, що злочин проти сім'ї Гандзюк триває. Що його ймовірні замовники — місцеві херсонські феодали — залишаються на свободі, а багатотонна плита нашої держави — продовжує тиснути як на батька Каті Гандзюк, так і на всіх громадян, котрі опираються Системі. Тиснути — лицемірством прокурорів, саботажем суддів, маніпуляціями поліції, темними вікнами Офісу президента піл час акції проти нападів на активістів у "Ніч на Банковій". Прицільним струменем води з брандспойта, нарешті, яким уже під ранок, до приходу Володимира Олександровича на роботу, клерки змили з асфальту Банкової пряме запитання: "Хто наступна Гандзюк?" Схоже запитання Зеленському було зручно ставити своєму опонентові Порошенку під час виборів, але у високому кріслі — воно чомусь почало дратувати тепер уже й "найчеснішого президента". 

…Катин чоловік одразу після її похорону пішов воювати на Донбас. Батько разом із групою небайдужих людей — відкрили, по суті, другий, антифеодальний фронт усередині країни. Їхні армії виснажені і, на жаль, нечисленні. Та, схоже, вони мають намір битися до кінця. Захищаючи пам'ять Каті. Утверджуючи свою Батьківщину. І ми можемо або приєднатися, або — продовжувати мовчати. А отже — допомагати системі кругової поруки в кожному місті, в кожному містечку України безкарно змивати кров найкращих людей із асфальту.

— Вікторе, якщо повернутися в те літо… Ви тоді — і ви тепер: наскільки це різні люди?

— Абсолютно різні. Тоді я був просто хірург, що оперує, щасливий батько, законослухняний громадянин… Людина, котра зазвичай не брала участі в заходах протестного типу, ніколи не ходила на мітинги… Хоча завжди й підтримував позицію доньки. Тепер Каті немає. А я став громадським активістом, беру участь у численних мітингах та акціях, ходжу по судах… Життя розділилося на "до" і "після". Спочатку після нападу на Катю — 31 липня. А потім після її кончини — четвертого листопада. 

— Що ви зараз розумієте про цей світ?

— Що він раптом може спорожніти. Що можна стати рішучішим, але при цьому — більше зневіреним. Я пізнав горе… людську підлість, байдужість. 

— Яким було ваше життя "до"? Ви ростили Катю, бачили її щодня. Як вона почувалася у своєму місті? В цьому середовищі? 

— Катя була не тільки відомою активісткою в Херсоні, а й чиновницею досить високого рангу. Вона була радником мера, а також керуючою справами міського виконкому. Катя завжди займала активну проукраїнську позицію. Ще з юних літ вона пішла в політику, була наймолодшим депутатом обласної та міської рад. Вона дуже гостро відчувала несправедливість. Я завжди розумів, що це може бути небезпечно для неї. 

— Звідки в ній таке раннє бажання впливати на своє оточення?

— Вона з дитинства була такою.

— Її категоричність і різкість — теж із дитинства? Ви не казали їй, мовляв, Катю, може, треба боротися якось м'якше, обережніше?

— Вона була доброю людиною й дуже турботливою донькою. Але вкрай не любила двоякості й невизначеності. І тут вона справді була дуже категоричною та різкою. Я це теж бачив. Але, знаючи її з дитинства, особливо не міг впливати на це. 

— Вона ділилася з вами якимись речами, що коїлися навколо неї? У якій атмосфері ви жили останнім часом? 

— Ми відчували тривогу. Але вона завжди казала: "Тату, в мене така робота". 

— З одного боку, вона була активісткою й боролося з обласною владою, з іншого — вона сама була в міській владі. І на неї тиснули різні громадські течії. Ось ця вилка… Коли я дивилася відео з таким собі паном Стремоусовим (один із підручних "активістів" сумнозвісного нардепа Киви, що з'явився в політиці завдяки протекції міністра МВС Авакова й одразу після нападу звинуватив Катю Гандзюк у корупції. — І.В.), то це були дуже образливі речі… Якийсь дорослий булінг… Як Катя це витримувала? 

— Ви не найкращі ролики дивилися.

— Але ними забитий весь Ютуб, і лінія Кива/Стремоусов як версія серед інших перевірялася на початку розслідування. 

— Це один із відомих херсонських провокаторів. Їй справді доводилося з ним зіштовхуватися, проте вона адекватно реагувала на такі речі. Але, взагалі, не можна сказати, що на неї тиснули. Тиснути на Катю було дуже важко, а то й неможливо. Насправді на сьогодні версія — одна. Всі знають — чому. І всі знають — хто. Я маю на увазі і правоохоронців, і президента…

— Ви перебуваєте всередині цього процесу з самого початку. Ви проходите цей шлях як батько. Зараз ви дійшли до певної точки. Як дійшли? До якої точки? І що далі?

— Катя була дуже незручною людиною для певного кола осіб у Херсоні. По-перше, з нею неможливо було домовитися. По-друге, вона, як я вже сказав, була чиновницею високого рангу. По-третє, вона дуже потужно й швидко росла. Як особистість, як держслужбовець, як активістка, як політичний діяч. Її незручність день у день посилювалася. Вона не давала їм красти. А планів на це в місцевої влади було достатньо. Мангер планував залишитися головою обласної ради. Гордєєв (колишній голова Херсонської обласної державної адміністрації. — І.В.) хотів балотуватися на мера. Рищук (колишній заступник голови Херсонської обласної державної адміністрації. — І.В.)планував стати народним депутатом. При цьому ніхто з них не мав наміру випускати з рук регіон. І моя донька абсолютно не вкладалася в розписаний ними пасьянс. Вони розуміли: доки Катя буде в Херсоні займатися політикою, отримати потрібний розклад їм навряд чи вдасться. Тому вони пішли на цей злочин.

— Перші сутички з Мангером у Каті почалися після того, як вийшов її фільм про його корупційну діяльність? 

— Перші сутички почалися, коли Мангер прийшов у Херсон. Катя тоді входила до "Батьківщини", а Мангер купив у Тимошенко обласну організацію. Невдовзі він її й очолив. Він був досить проросійським. Катя тоді зразу ж вийшла з партії. Наступним етапом були вибори мера, коли на посаду претендував нинішній мер і Мангер, а Катя була в команді Ніколаєнка. І вона чимало зробила для того, щоб Мангер програв. Тобто все перебування Мангера в Херсоні — це історія протистояння Мангера й Каті. 

— Коли за нею почали стежити? 

— На її думку, зразу після її статті про Антощука (колишній начальник Управління захисту економіки Нацполіції в Херсонській області. — І.В.). 

— Яка коштувала йому крісла?

— Так. І вона помітила, що останніми днями за нею дуже активно стежили. Однак вона вже настільки звикла до стеження, що зарахувала це просто до якогось чергового витка активності правоохоронців.

— Як вона ставилася до всіх цих людей? Ким їх вважала — опонентами? Ворогами? Політичними конкурентами? Вона, взагалі, чекала чогось такого…нелюдського?

— Вона ніколи не вважала їх якимись нелюдами. Вона ставилася до них як до людей, котрі займаються корупцією, ведуть політичні ігри, але мають людське в душі. 

— Скандал, пов'язаний із вивезенням лісу, згадує і слідство, і активісти. Катя тоді заявила, що двоє місцевих угруповань, Мангера й Цегельника, борються за контроль над потоками. Це справді була стартова точка злочину?

— У її роботі це був просто ще один етап. А в нападі — так, я вважаю це каталізатором. Ця ситуація певною мірою прискорила події, але не була головною їх причиною.

— Головна причина — в кошмарі, що коїться на місцях?

— Так. Кошмар коїться на місцях, у центрі, у всій правоохоронній системі.. Якщо оцінити на сьогодні ситуацію з розслідуванням, можна сказати, що ні організатори, ні замовники вбивства моєї доньки не покарані. Покарані тільки виконавці, причому дуже умовно. За замовне вбивство з обтяжуючими обставинами, скоєне особливо жорстоким способом, вони отримали мінімальні строки — від трьох до шести років. Я як людина, як батько скажу, що ці люди більше не мають права перебувати в суспільстві і мусять бути ізольованими. Довічно. 

— Назвіть ще раз їхні прізвища. 

— Торбін, один з організаторів, Грабчук, який вилив на Катю кислоту, Васянович, Вишневський і Горбунов. 

— Уточніть, будь ласка, чому їм дали такі маленькі строки?

— Вони пішли на угоду зі слідством, і їм перекваліфікували статтю із замовного вбивства на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті. Однак усі ці маніпуляції з перекваліфікацією статті відбулися абсолютно безпідставно. Якщо зробити невеличкий екскурс у медицину, а точніше — в комбустіологію, тобто таке поняття, як індекс Франко. Згідно з яким кількість глибоких опіків множиться на три, поверхневих — на один і підсумовується. Якщо ця цифра становить 30, то опікова хвороба зазвичай не розвивається, 31–60 — прогноз відносно сприятливий, 61–90 — сумнівний, понад 91– несприятливий, і людина, швидше за все, помре. У Каті цей індекс був — 117.

Але прокурори статтю все одно змінили І коли ми на засіданні парламентської ТСК запитали в одного з прокурорів, на чому базувалося їхнє рішення, однією з підстав він назвав "свідчення злочинців, що вони не хотіли вбивати". Але хіба є хоч один злочинець, який скаже, що хотів убити? З такою різницею в термінах покарання… Ще одним "важливим" аргументом стало те, що злочинці "не розуміли, що така кількість кислоти може призвести до смерті". Ну, можливо, виконавці погано вчилися в школі й не знали хімії. Однак якщо взяти замовників, то я впевнений: пан Мангер напевно знав, що літр кислоти — це смертельна доза для людини. Хотіли б залякати — обійшлися б стома грамами. Безумовно, вони йшли на вбивство... на показову страту, щоб усі інші боялися й пам'ятали.

— Хто відповідає за те, що це сталося?

— Безумовно, Генеральна прокуратура.

— Тобто пан Луценко, який весь рік, за його заявами, "тримав ситуацію під своїм особистим контролем", — брехав?

— Брехав. 

— Ви думаєте, все це хтось лобіював і оплачував? 

— Мені важко говорити без доказів, що це точно було, але якийсь інтерес точно був.

— Ходімо далі. До замовників.

— Між виконавцями і замовниками ще є посередники, які стали безпосередніми організаторами злочину. Цих людей — двоє. Павловський і Левін. 

— Почнімо з Павловського. 

— Про Павловського я вперше почув 31 липня від Каті. Вона була в дуже тяжкому стані, але в момент, коли їй стало трохи легше і мені дозволили з нею поговорити, вона назвала це прізвище й сказала: "Тату, це бандит. Я з ним ніколи не контактувала й не мала конфліктів, але я знаю, що він цього причетний". 

— Уточнімо, що цей "бандит" на той момент був помічником народного депутата від БПП Миколи Паламарчука, а також одним із ключових людей у Херсоні. "Смотрящим", чи як ще його назвати… 

— Людина, котра перебуває в постійному діалозі з правоохоронними органами.

— У фільмі Анни Бабінець "Гандзюк. Системне вбивство" журналісти досить скрупульозно простежили телефонні діалоги Павловського як із виконавцями, так і з замовниками. 

— Більше того, є інформація, що за кілька днів до злочину в офісі Павловського відбулася "нарада", на якій відкрито обговорювався майбутній напад. Показово, що в день нападу Павловський із Торбіним активно формували собі алібі, фотографуючись на риболовлі і, по-моєму, виставляючи фото з датою й часом у Фейсбук. Потім Павловський став приватним гостем на моїй сторінці Фейсбуку. Є одна опція, яка дозволяє бачити, у тому числі, й непрошених "гостей". Однак Павловського до Катиної смерті ніхто не чіпав. І тільки після громадських акцій ініціативи "Хто замовив Катю Гандзюк?" його заарештували.

— Тобто ми можемо говорити про те, що активісти в цій справі завжди випереджали слідство?

— Безумовно, вони не тільки вели власне розслідування, яке завжди було на кілька кроків попереду слідства, а й своїми публічними акціями просто примушували слідство рухатися вперед. 

— І те, що на першому етапі поліція заарештувала абсолютно "ліву" людину, — теж вияснили й довели активісти. 

— Так. Непричетність Новікова вияснила журналістка Мар'яна П'єцух. Але все-таки повернімося до Павловського. Його кілька місяців тримали в СІЗО, однак ми нічого не знали про те, що там відбувається. Нам відповідали, що він дає свідчення і…дуже хворіє. 

— На той момент справа перебувала вже в юрисдикції СБУ?

— Так. Але весь процесуальний нагляд, звісно, був у Генпрокуратури. Однак уже влітку Павловського відпустили під домашній арешт. На той момент вийшов уже названий вами фільм "Слідство.інфо", в якому історія участі Павловського була ретельно вивчена. І слідчі нам обіцяли врахувати результати журналістського розслідування.

— Врахували?

— За їхньою версією, очевидно, так. Змінили Павловському статтю, перекваліфікувавши його з організатора в громадянина, котрий випадково дізнався про злочин і не сповістив про це в правоохоронні органи. І буцімто він про це дізнався вже напередодні перших арештів, коли Торбін з Васяновичем прийшли до нього просити грошей, аби втекти. Ну й заодно повідомили, що це вони напали на Катю. Оскільки ж через кілька годин після їхньої зустрічі цих виконавців було заарештовано на автовокзалі, за логікою слідчих, мовчання Павловського не завадило восторжествувати справедливості. У результаті зміни статті Павловському я, як батько Каті, вже не потерпілий. Павловський мені шкоди ніякої не заподіяв. А все, що розслідували про роль Павловського журналісти, слідство просто зігнорувало. Більше того, Павловського відпустили під домашній арешт на прохання навіть не його адвокатів, а — прокурорів. А потім прокурори "забули" продовжити домашній арешт. І тепер у Павловського немає ніяких зобов'язань.

— А навіщо суд перенесли в Одесу?

— Бо Павловський зараз там живе, нібито лікується й почувається в безпеці. Він справді перебуває в повній безпеці на одеських стадіонах, у ресторанах і чомусь взагалі не ходить на суди. Тоді як наш адвокат їздить в Одесу з Києва, а я — з Херсона. Павловський не приходив на засідання вже тричі — і це тільки в Одесі. А в Києві до суду на допит він уже п'ятий місяць не з'являється. То через свої хвороби, то через відсутність адвокатів. Засідання переносять і переносять. 

— Але ж у нас вже влада змінилася. Хто відповідальний за ці метаморфози з Павловським? 

— Статтю змінили ще при Луценку. Кілька днів тому замінили слідчу групу у справі в Генеральній прокуратурі. Тепер там немає пана Парового і пані Калити… Але лишився пан Боян, який ніякої принципової позиції обвинувача ніколи не виявляв. Та й у справу особливо не заглиблюється. Зате після останнього скасованого судового засідання він довго пояснював пресі, що ніякого зволікання у справі з Павловським немає, що людина просто дуже хвора і має право на лікування.

— Ось зараз, у цій точці створення нової групи в Генпрокуратурі, у вас є хоч якась надія на справедливість? На те, що новий генпрокурор Рябошапка, що новий президент Зеленський, із яким, до речі, ви зустрічалися особисто, зроблять усе, аби покарати всіх винних?

— Не впевнений.

— Чому? 

— Тоді треба починати з президента. 

— Почніть. Він же ролик записував із закликом до Порошенка дати відповідь на запитання "Хто замовив Катю Гандзюк?".

— Я почну з самого Порошенка. Колись на засіданні ТСК я публічно назвав імена трьох можливих замовників. Мангер. Рищук. Гордєєв. Але, на жаль, Гордєєв і Рищук виявилися членами партії президента Порошенка. Відповідальні за організацію та проведення його виборчої кампанії в Херсонській області. Я не говоритиму, що й на якій вазі в цій ситуації зважують політики. Більше того, після моїх заяв стосовно цих людей навіть було проведено певні слідчі дії та обшуки. Вони навіть писали мені лист у Фейсбук, просили зустрітися. Але я ні з ким не мав наміру зустрічатися й написав пост, у якому попросив більше мене не турбувати, бо ні з ким і ні про не домовлятимусь. І ці люди зникли з мого життя. Але невдовзі з'явився Петро Олексійович, який захотів зі мною зустрітися. І наша зустріч відбулася в Одесі. 

— Коли?

— У лютому. Тоді саме почався процес над Мангером. Ми говорили близько години. Я нагадав йому, що він позиціює себе як проєвропейський президент. Тому навряд чи слід забувати, що треба розслідувати роль його однопартійців — Гордєєва й Рищука — в цій історії. Що ми з ним — не судді й не прокурори, і тому необхідне чесне розслідування. Але він сказав, що наразі жодних доказів проти них немає. А якщо тільки вони з'являться, то він неодмінно очистить свою партію. 

Але докази є на всіх. І на Мангера, і на Гордєєва, і на Рищука. Однак коли справа потрапила до Генпрокуратури, не без участі Порошенка докази зі справи щодо його однопартійців були вилучені. 

— По суті, лінія Гордєєва—Рищука завдяки Петру Порошенку взагалі лишилася не розробленою?

— Так. Потім, після першого туру президентських виборів, Порошенко багато їздив регіонами й активно виступав на телеканалах. І тут уже включився майбутній президент Зеленський, який порадив своєму опонентові не ходити по телеканалах, а розслідувати справу Каті Гандзюк. 

— Його ніхто не просив говорити це?

— Ні. І це зразу якось вселило надію. А потім у червні наша ініціатива провела одну з найбільших після Майдану акцій із вимогою покарати замовників убивства Каті, а також розслідувати численні напади на громадських активістів у регіонах. Проте, на жаль, уже новий президент Зеленський ніяк не відреагував на цю акцію. І тоді я вирішив написати йому лист. Він мені відповів, і ми зустрілися. 

— Це теж була особиста зустріч?

— Я був з адвокатом та ще кількома активістами. З боку президента був присутній на той момент в.о. голови СБУ Баканов і, звісно, голова ОП Богдан. 

— Про що ви говорили?

— Ми вирішили, що ця розмова залишиться між нами, але її квінтесенція така: президент сприятиме розслідуванню, усуне всі проблеми, які йому заважають. І буде визначена людина, що координуватиме дії слідства й відповідатиме за результат. 

— І?

— Зустріч відбулася 24 червня, і після цього — мовчанка. Більше того, через три тижні після нашої зустрічі справу стосовно Мангера й Левіна, виділену в окреме провадження, було зупинено. А за кілька днів до цього було інтерв'ю Зеленського, коли він їхав в автомобілі й відповідав на запитання. І на запитання журналіста, як іде розслідування справи Каті Гандзюк, він сказав: "Я зрозумів одне — політичної волі мало". 

— Кошмар. 

— Це був перший дзвіночок. На час нашої літньої розмови він ще не мав повної влади, як тепер. І він тоді про це обмовився, пообіцявши після парламентських виборів та призначення нового генерального прокурора сприяти розслідуванню вже зовсім в інших масштабах, ніж ті, що були йому доступні в липні. Ну ось ніби і все. Ми недавно провели акцію "Ніч на Банковій. Знову"…

— …я була там. Перед порожніми темними вікнами офісу президента.

— Справді, ніякої реакції досі. Наче цієї акції взагалі не було. Ну хоч хтось же міг до нас вийти?.. Зеленський зараз поводиться так само, як інші політики. Він абсолютно не реагує на думку громади. Абсолютно. Як і його попередник. 

— Те, що він залишив Авакова міністром МВС, — це хіба не маркер? Як відомо, поліція завалила початковий етап розслідування справи. 

— Безумовно, це недобрий сигнал. Ми ж повірили йому… І всі молоді люди, які були зі мною, теж повірили. Він мені сказав, щоб я не хвилювався, що все буде гаразд. Але… у нього зараз, я так скажу, такі ж ганебні дії, як і в його попередника. 

— Ви маєте право так сказати. Повернімося до організаторів. Зрозуміло, що справа Павловського зависла на м'якій статті, де строк покарання — який?

— Від кількох місяців до трьох років. Думаю, він отримає мінімальний строк і зможе спокійно вийти прямо із зали суду, після заліку відсидженого ним у СІЗО. Більше того, він теж підписав угоду зі слідством. Без нашої згоди, бо прокуратура виключила зі справи всіх потерпілих. Їхня команда адвокатів затягує справу. Граючи на поступовій втраті суспільного інтересу до процесу. Дедалі менше журналістів приходить на суд…

— Фільм "Системне вбивство" викладено на Ютубі. Там усього 10 тисяч переглядів. 

— Я завжди кажу, що причина того, що відбувається з нами, — це корумпованість влади й криміналу із залученням туди правоохоронців, прокурорів, працівників СБУ, суддів. Але є ще один чинник — це байдужість наших громадян. Моя хата скраю. Катя вміла організовувати громадські вуличні акції, і вона завжди казала, що 20 тисяч осіб — це така критична маса людей, які вже можуть впливати на ситуацію. Яку неможливо просто так розігнати й проігнорувати. На жаль, у нас і десяти тисяч ніколи не збиралося… Я цього не приховую. І не знаю, чому люди такі байдужі до цього.

— Левін?

— Це серійний убивця, кілер, якому було висунуто обвинувачення в 15 вбивствах. Він сидів у СІЗО, а потім, у результаті якихось збігів поправок Лозового та закону Савченко, вийшов на свободу. І, уявіть собі, всього через три місяці стає помічником депутата обласної ради та радником голови обласної ради Мангера. Коли почалися арешти, ми вже знали це ім'я. І Катя знала. Але його ніхто не тривожив, а потім він спокійно виїхав, щойно почалися затримання виконавців. У медіа й у слідства є такі — я думаю, небезпідставні — дані, що його попередив очільник поліції області Меріков. Який за це через місяць отримав генерала від Порошенка. Левін за кордоном. Завжди на зв'язку з адвокатами Мангера. Дає інтерв'ю. Про нього, взагалі, надовго забули й тільки навесні цього року раптом згадали, оголосивши в міжнародний розшук. Але я маю такі дані, що особливо його ніхто не шукає. 

— Тобто ми можемо провести прямий зв'язок від виконавців через організаторів — Павловського й Левіна — до можливих замовників? 

— На жаль, нам ніхто не давав читати справу Павловського, щоб ми могли зрозуміти, чи визначило цей зв'язок офіційне слідство. 

— Але пан Луценко неодноразово публічно заявляв про його роль. Тому ми можемо про це говорити, незважаючи на те, як він себе повів потім. 

— На сьогодні все офіційне слідство замкнулося на Левіні, якого немає в Україні. У результаті, справу Левіна/Мангера виділено в особливе провадження. І розслідування призупинили. 

— Отже, ми добралися до Мангера. Йому було висунуто обвинувачення. 

— Була підозра в замовленні вбивства. Його заарештували з правом внесення застави й одразу ж відпустили під особисте зобов'язання. І через відсутність Левіна справа не розслідується. Слідство призупинили, не подовживши терміни розслідування Мангеру. При цьому юридично все оформлено так, що в будь-який момент спливе термін можливості притягнення його до відповідальності. Тобто якщо справу буде відновлено за рішенням суду, то термін уже вважатиметься таким, що сплив. І притягнути Мангера до відповідальності буде неможливо. Його адвокати регулярно подають скарги, щоб цього добитися.

— Це що, в нас такі всесильні місцеві феодали, проти яких не можуть піти ні новий президент, ні новий генпрокурор? Що, взагалі, з нами відбувається, Вікторе?

— Мені, взагалі, важко про це розмірковувати. Така в нас держава. Коли напали на Катю, я усвідомив усесильність феодальних кланів на місцях. Але минув уже рік. Рік наших протестів. Цією справою цікавляться десятки тисяч людей в Україні й за кордоном. Посли США, Франції, Канади… Однак це жодним чином не впливає на перебіг розслідування. Тепер я бачу, що ми живемо в державі, яка не в змозі виконати свою головну функцію — забезпечити безпеку своїх громадян. Нашій державі абсолютно не цікава доля передових людей, активістів, які хочуть, щоб ця держава стала кращою. На них нападають. Їх убивають. А держава, у тому числі й наш новий президент, на це ніяк не реагує. 

Тому абсолютно не дивно, що президент не звертає уваги на справу Гандзюк, а його прес-секретар спокійно відштовхує журналіста. Насправді це ланки одного ланцюга.

І мені здається, що людям має бути страшно. Особливо тим, у кого є діти. Вони виростають, хочуть розвиватися, щось будувати у своїй країні, — але потрапляють у таку систему, де це не потрібно, де цього ніхто не цінує. Де можуть убити за пост в Інтернеті. І ніхто на це не відреагує. Від місцевих князьків і до президента країни. Це жахливо. 

— На кого ви спираєтеся зараз? Які люди з вами поруч? Я думаю, вони достойні того, щоб про них говорити вголос. 

— Наступного дня після нападу на Катю почала формуватися ініціатива "Хто замовив Катю Гандзюк?". До неї увійшли її друзі, юристи, журналісти. Катя вміла об'єднувати навколо себе прогресивних людей. І ось вони всі об'єдналися, щоб притягти винних, а потім і захистити її пам'ять. Якби не було цих молодих людей, то сів би невинний Новіков — і все. Тому що виконавцям були дані дуже високі гарантії захисту. Вони відкрито стежили. Я бачив, як Грабчук стояв під будинком. Я впізнав його на суді. Бачив Васяновича. Вони не ховалися. Тому що нічого не боялися. Я не думаю, що вони були готові взяти 500 доларів, а потім сісти на п'ять років. Тут могли спрацювати тільки гарантії від правоохоронців. 

— Як ви самі психологічно даєте цьому раду? 

— Ну, намагаюся… Багато зробили молоді люди з ініціативи, які підтримували й підтримують мене. Багато зробили херсонські друзі Каті. Я вийшов на роботу. 

— Оперуєте?

— Оперую. Але час не лікує… Він тільки поглиблює відчуття непоправності й незворотності. У перші дні все сприймалося нереально якось... Усе думав, що ще побачу її, що прийде… Я постійно з нею розмовляю. Ми були дуже близькими. Ми жили разом, ділилися всім. Ми були не просто батьком і донькою, ми були друзями… дуже близькими. 

— Вікторе, до нас діти марно не приходять. Навіщо вона — Катя — вам була дана?

— Вона подарувала мені 33 щасливих роки. І я дуже вдячний їй за це. Вона пішла — й не тільки квартира стала порожньою, світ став порожнім. Хочеться хоч якось компенсувати все покаранням винних. Я розумію, звісно, що це нічого не змінює. Моєї доньки немає і вже ніколи не буде. П'ять, десять років, хоч би кого покарали, це нічого кардинально в моєму житті не змінить. Але все-таки хочеться справедливості. Хочеться продовжити її справу. І мене це мотивує ще більше, ніж моя робота. Адже йдеться не тільки про неї. За останні півтора року, ще до нападу на Катю, були напади на активістів. У списку Гандзюк зараз 50 потерпілих. Жодного з цих злочинів не розкрито. Винних не покарано. Але потрібен прецедент. І він може бути у випадку з Катею. Тобто — заарештовані, засуджені, покарані. Тоді буде зрозуміло, що система змінюється. Це може бути маркером, лінією, перейшовши яку ми можемо стати правовою державою. Доки цього не буде, не буде нічого. 

— Ми будемо фейком, відеороликом, фудмаркетом.

— Вони змили вночі напис перед вікнами президента після нашої акції. Але не можна це змити. Ні тихенько, ні вночі… Ніяк.