Виборча реформа: не панацея, але пігулка від сказу

Після Революції Гідності всі промайданівські політики домовилися проводити реформи, зокрема вирішили таки змінити виборчу систему. Цю домовленість зафіксували в коаліційній угоді, підписаній за результатами парламентських виборів.

Через три роки про ці домовленості теперішні провладні політики говорять пошепки. На щастя, про це продовжує голосно говорити громадянське суспільство та деякі опозиційні партії, як-от "Самопоміч".

Пропорційна система виборів з відкритими списками: панацея чи чергова фікція?

Українська політична система має доволі велику історію функціонування різноманітних виборчих систем: від чистої "мажоритарки" до суто партійних виборів. Зараз діє так звана змішана пропорційно-мажоритарна система, коли половину складу парламенту обираємо за партійними списками, а іншу половину – у мажоритарних округах.

Скажу парадоксальну річ: жодна з виборчих систем є ні доброю, ні поганою. Наприклад, мажоритарка діє у Великобританії та США і, зрозуміло, діє доволі успішно. Жорсткі пропорційні списки застосовують у таких розвинутих країнах, як Іспанія та Ізраїль. Тому багато, якщо не все, залежить від конкретних суспільно-політичних реалій, в яких застосовується та чи інша виборча система.

Кожна з виборчих систем має "плюси" й "мінуси"

За пропорційної системи виборів суспільство політично структуроване, коаліцію та уряд формують відповідно до результатів виборів, є чітка політична відповідальність за стан справ у країні, та й переманити чи підкупити депутатів складніше. Тепер про недолік. Все ж таки депутати є відірваними від конкретних територій та залежними від партійних лідерів.

Натомість мажоритарна система забезпечує зв'язок депутата з конкретним округом, дає змогу краще розуміти проблеми звичайних людей, що потребують вирішення на законодавчому рівні.

Недоліки: здебільшого мажоритарний депутат мислить не стільки інтересами країни, як свого виборчого округу. Зазвичай, він стає залежним від уряду, оскільки має зобов’язання щодо фінансування видатків на своєму окрузі. До того ж нівелюється політична відповідальність (коаліція як така "розмивається"). І найважливіше - перемогти на мажоритарному окрузі спроможний лише фінансово забезпечений кандидат, який володіє або власними масштабними ресурсами, або мусить узалежнитися від якогось "донора". Просто достойні та розумні кандидати на мажоритарці не мають шансів.

Україна не унікальна. Багато країн проходило чи навіть проходить через те, що й ми. І саме така практика спроб і змін дала один з рецептів, котрий дозволяє мінімізувати негативи кожної з виборчих систем. І назва йому – пропорційна система з відкритими списками.

У чому ж її суть:

• Депутати обираються від політичних партій, але кандидати проходять відбір з прив'язкою до певних округів. Це забезпечує політичну структуризацію, але відбір та подальша робота кожного депутата детермінована приналежністю до конкретної території.
• Округи формуються значно крупніші (у проекті Виборчого кодексу – 27 регіонів замість 225 округів), що унеможливлює повальне "гречкосійство" та підкуп. Погодьтеся, засіяти "гречкою" цілу область набагато складніше, ніж один дрібний округ.
• З кожної території (регіону) буде обиратися не один депутат, а визначена їхня кількість (залежно від кількості населення), що може суттєво змінити акценти виборчої кампанії. Учасники перегонів будуть зацікавлені займатися не знищенням конкурентів, а власною роботою над кращими показниками своєї партії та себе як кандидата.
• Партії будуть зацікавлені в тому, щоби добирати достойних та репутаційних кандидатів у відповідних регіонах. Оскільки "темні конячки" та "гречкосії" будуть тягнути вниз партію на всеукраїнському рівні.
• Виборці матимуть змогу обирати не лише партію, а й конкретного кандидата з пропонованого партією переліку. Відповідно, те, хто пройде в конкретному регіоні, залежатиме від кількості голосів за всю партію та кількості голосів за конкретного кандидата.

Звичайно, ця система також не панацея. За теперішнього рівня правової культури та неспроможності правоохоронної системи – зловживання будуть. Адже, як і будь-яка інша, ця система не позбавлена недоліків.

Зокрема на початковому етапі для багатьох українців вона може бути заскладною та незрозумілою, що спричинить певне невдоволення.

Та водночас на теперішньому етапі суспільного розвитку нам критично важливо мінімізувати вплив фінансового та адміністративного ресурсу на результат виборів. Це свого роду "пігулка від сказу", яким заразили наш політикум "олігархічні перевертні".

Переконаний, на виборах мають змагатися ідеї та програми, а не гроші та влада.