Українські лінгвісти закликають обережніше ставитися до вживання фемінітивів

Останнім часом вживання в розмовній та письмовій мові фемінітивів (інша форма терміну зветься "фемінатив") - одна з найцікавіших тенденцій у лінгвістиці. Ставлення до цього процесу як у обивателів, так і вчених доволі неоднозначне.

Але перш ніж продовжити, звернемося до лінгвістів і встановимо значення цього популярного нині філологічного терміну.

Як стверджує кандидатка філологічних наук, радниця Міністерства освіти і науки Олена Масалітіна, фемінітиви - це іменники жіночого роду, які мають дві групи за значеннями.

Перша група - іменники, які називають жінок за різними характеристиками: родинними зв'язками, національністю, професією, посадою. Друга -   іменники, які називають самок тварин. І, якщо вживання таких слів, як "вовчиця", "ведмедиця" або "олениця"  суперечок не викликає, то фемінітиви з першої групи часто-густо стають предметом жвавих дискусій.

Як відомо, у 2019 році Міносвіти затвердило новий правопис. Окрім іншого, цей документ передбачає певні нормативні правила вживання фемінітивів.

Після цього в ЗМІ та в соцмережах відзначається бурхливий процес утворення фемінітивних неологізмів. Проте чи завжди поява таких нових форм є виправданою?

Деякі українські лінгвісти зазначають, що до вживання фемінітивів необхідно підходити з певною часткою обережності. Так, у грудні 2021 року на сайті Інституту мовознавства імені Олександра Потебні Національної академії наук України оприлюднено замітку “Про фемінітиви у сучасній українській мові”, де вказується, що з погляду лінгвістики “механічне тиражування фемінітивів не позбавлене ризиків”.

Мовознавці наводять два приклади, коли вживання фемінітивів може сприйматися як своєрідне насильство над мовою.

По-перше, у сприйнятті органічного носія української мови тиражування фемінітивів призводить до створення таких штучних слів, як “математикиня”, “вождиця”, “мерка” та подібних. По-друге, коли йдеться про загальні терміни, а не про конкретний гендерний маркер, традиційно вживається іменник чоловічого роду (так званий маскулінатив). Наприклад, ми "вчимося на стоматолога", "звертаємось до адвоката" та "обираємо президента". А, припустимо, у виразі “вона є однією з кандидаток на посаду міністра” нам зовсім не зрозуміло, чи всі претенденти на цю посаду - жінки (останнім часом дуже поширеним прийомом стало вживати в таких випадках - зазвичай через слеш - обидва терміни - і фемінітив, і маскулінатив).

Фахівці Інституту наголошують, що насправді новий “Український правопис” не санкціонує широкого тиражування фемінітивів. Так, у пункті 4 параграфа 32 зазначені лише мовні засоби, за допомогою яких в українській мові впродовж багатьох десятиліть, а то й віків, утворюються слова типу “співачка”, “радниця”, “кравчиня”, “поетеса”. Таким чином, правопис показує те, що вже склалося в українській мові, але не дає рекомендацій щодо створення фемінітивів-неологізмів.

У зв'язку з цим кандидат філологічних наук Олександр Скопненко у своєму блозі на ресурсі BBC.Ukraine пише, що вживання фемінітивів в українській мові ще остаточно не нормоване.

Водночас кандидатка філологічних наук, доцент кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Марія Брус в інтерв'ю для “Радіо Свобода” стверджує, що у справі вживання фемінітивів-неологізмів в українській мові важливі системність та послідовність.