Українцям не слід сподіватися на ще дешевший бензин

Минуло зовсім трохи часу і з’явилася необхідність говорити вже про загрози самій глобалізації й економічну безпеку всього світу, адже зменшення попиту на товари та послуги через суворий всесвітній карантин призвели до криз одразу в кількох важливих сферах.

Укрінформ розпитав Ставицького про те, що ж буде далі з нафтовими війнами, «зеленими» електростанціями і світовою торгівлею?

- Пане Андрію, пам’ятаєте квітневу ситуацію, коли нафтою торгували за від’ємною ціною? Президент США заявив, що це явище короткострокове. Як ви оцінюєте його?

- Ситуація дійсно тимчасова, пов’язана з тим, що швидко закрити свердловини неможливо, а щоб не було вибуху, треба нафту кудись відкачувати. Консервувати свердловину – це кілька днів роботи і загалом операція дорога. Тому деякі компанії – підкреслюю, деякі в деяких регіонах – продавали нафту за від’ємною ціною, бо це було вигідніше, ніж отримати вибух на свердловині або законсервувати її без відповідної технології.

А на ринку нафти ще в березні почалася криза, пов’язана з суттєвим скороченням попиту через коронавірус та деякі інші, менш важливі, економічні обставини. Більшість країн почали вводити карантин, заборонили авіаційні та інші пасажирські перевезення. Скорочення пересування в Перу, наприклад, становило до 80% – люди майже припинили їздити, в середньому по світу – 30-40%. У Києві скорочення відбулося на 20-30%. Але транспортна сфера забирає близько 51-52% всієї нафти і, відповідно, дуже просів попит на нафту. Оскільки кожна країна хотіла продавати її, а покупців стало менше, треба було укласти певні угоди. В березні ця картельна угода між РФ, Саудівською Аравією та країнами ОПЕК провалилася, розпочалася криза, ціни почали обвалюватися. В квітні вдалося досягти певної домовленості між СА і РФ, наразі вона не повністю виконується, але певне регулювання є.

Внаслідок угоди відбулося скорочення видобутку, а через низькі ціни – суттєве закриття свердловин сланцевого видобутку нафти в США. Порівняно з початком березня, на сьогодні закрито практично третину цих свердловин. Видобуток значно зменшився в усьому світі, але нинішні ціни вже досить стабільні – 25-35 доларів за барель марки Brent.

Можна очікувати, що в найближчі місяці буде поступове, не вибухове, зростання ціни на нафту. Чим більше країн виходитимуть з карантину – тим помітніше зростатиме попит на нафту. Але драматичного зростання не станеться, ціни до рівня станом на початок року в найближчі місяці не дійдуть однозначно.

- Чому домовленість між країнами-видобувачами нафти не до кінця виконується? Ще є предмет торгу? 

- Всі країни пильнують свої інтереси. Інтереси США в тому, щоб забезпечити себе повністю нафтою, а цінам – стабільність. Інтереси Саудівської Аравії – видобувати якомога більше нафти і продавати, бо собівартість там досить низька, а країна через геополітичні мотиви втрутилася у війну в Ємені і їй потрібні гроші. Росії, звісно, теж треба продавати нафту, і, якщо буде скорочення видобутку нафти, головне її завдання – добитися, щоб це відбулося не за рахунок її потужностей.

Через ці конфлікти інтересів домовитися не вдавалось. У квітні СА почала настільки активно демпінгувати, що почала продавати нафту з поставками в майбутньому навіть трішки в збиток собі. Але, коли видобувачі все-таки домовилися, сланцевий видобуток в США настільки сильно впав (я б сказав – на третину), що країни змогли знайти баланс, аби забезпечити ціну на рівні 30 доларів. І знову таки, ціна не всіх влаштовує. РФ не влаштовує, бо у них в бюджеті закладено 42-45 доларів за барель і бюджет не буде виконано, хоч це й не дуже критично для росіян. СА теж не у захваті, але через низьку собівартість вони ще й в плюсі лишаються.

А США через ціну 30 доларів доведеться закривати сланцеву індустрію, а це – купа безробітних і неможливість забезпечувати себе нафтою. Через сланцеву нафту Америка в останні роки стала чистим експортером, а якщо зараз закриваються родовища, то вона не зможе підтримувати цей баланс.

І картельні умови порушуються, бо кожен сподівається, що інший скоротить видобуток більше. Вже домовилися, що всі країни змінюють його квотно, але цього не вистачило і кожна країна намагається змусити іншу знизити видобуток додатково. Американці, наприклад, почали торгуватися з СА, погрожуючи забрати ЗРК Patriot. І це призвело до того, що днями СА погодилася зменшити видобуток ще на мільйон барелів у день. Деякі країни не дотримуються квот через складну соціальну обстановку (Нігерія, Ірак тощо). Тобто, ці угоди фактично рекомендаційні й перемовини будуть продовжуватися.

- У найближчі місяці ринок намагатиметься знайти рівновагу і ми будемо спостерігати гойдалки плюс-мінус кілька доларів за барель?

- Гойдалки будуть, бо є дуже важливий фактор невизначеності – питання скасування карантину в різних країнах. А нафта на 51% – це, нагадаємо, споживання в транспортній сфері. Пасажирські перевезення, що найбільше постраждали, – близько чверті всього ринку нафти. Невідомо, коли люди почнуть пересуватися активно знову, – звідси й пошуки ринком нового балансу і коливання ціни туди-сюди приблизно на 5%. Це нормальна практика, і в рамках цих коливань країни будуть намагатися погодити додаткові квоти зниження або зростання видобутку, залежно від пандемічної ситуації в світі в майбутньому.

- Українців у зв’язку з цим цікавить два питання. Чому у нас не дешевшає паливо так стрімко і суттєво, як барелі нафти, і чи довго триватиме період хоча б такого здешевлення?

- Що стосується бензину, то його ціна в Україні впала приблизно на чверть. Це пов’язано з тим, що у нас досить високі податки і контрактна нафта заходить на ринок не миттєво, а з певним лагом, тому компанії, вбачаючи, що зараз нафта дешева, а далі може подорожчати, просто закладають цей ризик в ціну. Щоб ціна на бензин впала приблизно вдвічі від тих 28-30 грн за літр, що були раніше, треба, аби низькі ціни на нафту трималися хоча б 2-3 місяці. А оскільки зараз очікується відновлення ринку і Brent перестрибне межу 30 доларів, то українцям не слід сподіватися на ще більш дешевий бензин. На ціну буде дуже впливати збільшення попиту через послаблення карантину і відновлення перевезень.

- Ближче до літа на тлі послаблення карантину вона, мабуть, зростатиме?

- На мою думку, по всьому світу зараз буде потроху дорожчати. А в Україні ціна на бензин зростатиме пропорційно до світових цін.

- Чи може ця глобальна ситуація вплинути якось на рішення Європейського Союзу до 2030 року зменшити викиди вуглецю на 40%, радикально відмовляючись від споживання нафтопродуктів?

- Має вплинути, але не радикально. Зміна викидів вуглецю пов’язана з переходом на альтернативні джерела енергії. Вони були завжди дорожчі, ніж звичайні. Поки ця різниця становила близько 50-80% вартості традиційної електроенергії, це було ще припустимо, та коли «зелена» стала дорожчою в рази, як от зараз, коли в Європі ціни на електроенергію впали, процес загальмується. Оскільки директива в ЄС прийнята – її виконуватимуть, просто повільніше. Всі розуміють, що жити на викопних корисних копалинах довго не вийде, як з економічних, так і соціальних причин.

- Що думаєте про «зелено-вугільний парадокс», що склався в Україні? Нещодавно кілька блоків АЕС було вирішено вимкнути, паралельно запустилася ще одна потужна сонячна станція на Київщині. Десь у світі вже було таке, що держава не мала можливості оплачувати альтернативну енергетику і входила в колапс? Як з цього виходили?

- Так, це було майже в усіх країнах Європи, це було в Чилі. Коли держава була зацікавлена в розвитку альтернативних джерел електроенергії, вона пропонувала так званий “зелений” тариф, що був значно вищим за ринковий: аби бізнесу було вигідно вкладати гроші у відновлювальні джерела енергії, потрібна хороша ціна кіловата. Так це працювало в усіх розвинутих країнах світу. Але, коли альтернативні джерела починали видавати співставну з загальною генерацією частку (зазвичай це 7-8%), то держава змінювала умови і починала говорити про ринкове ціноутворення на ринку енергоносіїв. Це призводило до того, що змінювалися власники «зелених» електростанцій, змінювалися правила надання послуг. Всі пам’ятають, що в Чилі деякий час ціна на електроенергію була взагалі нульовою. Більше того, зараз в Європі у деякі години вона й тепер від’ємна, бо ціну пропонує ринок, і якщо у певні непікові години електроенергії забагато – ти, виробник, доплачуєш за те, що її постачаєш. Звісно, це буває рідко, але трапляється.

В Україні, дійсно, почали генерувати відносно багато альтернативної електроенергії, порівняно з загальним обсягом. Єдиний вихід – переходити до ринкового ціноутворення, як і інші країни, і проблема вирішиться сама собою.

- Якщо сьогодні зелений тариф становить 5 грн за кіловат, то на скільки б він мав зменшитися для нормального балансу? 

- Напевне, він мав би зменшитися, але зараз це питання не економічне, а політичне – наскільки готова країна відмовитися від своїх обіцянок інвесторам. Вони заходили на ринок під певні обіцянки, розраховували на прибуток. Ми ж не знаємо, які саме умови прописувалися для кожного конкретного інвестора. Комусь буде вигідно продавати електроенергію і по 2 грн, і по 2,5, комусь підійде тариф 3 грн. Треба, щоб профільне міністерство дійшло висновку, якою має бути “ціна відсікання”, щоб принаймні 80% альтернативної енергетики зберегти, але при цьому перейти на ринкове ціноутворення.

- Днями з’явилася новина, що цього року ціни для споживача таки не зміняться. Держава вже заборгувала електростанціям за попередні поставки електроенергії. Хто ж за все заплатить? 

- Поки що все це покривається за рахунок прибутків АЕС, бо собівартість кіловата у них дуже низька, порівняно з ринковим тарифом. Але чим більше будуть розвиватися відновлювальні джерела енергії, тим більшим буде тиск на систему і стимул до переходу до ринкового ціноутворення. Іншого шляху немає. 

- Повернімося до поточного глобального. Якими, на ваш погляд, можуть бути геополітичні, геоекономічні наслідки тривалого всесвітнього карантину?

- Тут можливі кілька варіантів. Перший: якщо країни житимуть в очікуванні інших пандемій, це буде удар по всім глобалізаційним процесам. Ймовірно, зменшуватиметься роль Китаю у світі – ми вже бачили, як під час пандемії закривалися заводи, порушувалися ланцюги поставок і це призводило до дуже суттєвих проблем в забезпеченні товарами. Можливо, це призведе до того, що частина країн будуть виробляти певні товари у себе і на КНР чекає певне ослаблення позицій.

Суттєво зміниться роль логістики в світі. До пандемії значна частина перевезень відбувалася пасажирськими літаками, без них перевезення фактично завмерли. Логістику почнуть переосмислювати: як реалізувати, як гарантувати постійність зв’язків, як гарантувати, що всі замовлення будуть виконані.

Другий варіант відбудеться, якщо пандемія матиме другу хвилю, що досить ймовірно. Тоді країни, які розраховували на туризм, будуть втрачати своє значення, не отримавши відповідних прибутків. Удару зазнають і Туреччина з Єгиптом, й Італія.

Є ризик, що вони спробують переорієнтувати економіку так, аби не надто залежати від певних секторів, будуть порушені засади глобалізації. Країни стануть більш компактними у певному сенсі, зменшаться масштаби торгівлі. Люди рідше перетинатимуть кордони і, можливо, максимально переведуть якісь сфери життя в онлайн.

Жарти жартами, але якщо раніше можна було провести на засіданні три години і нічого з нього не винести, то зараз в Zoom воно займає всього 40 хвилин і далі обрізається, тож такі речі проходять набагато ефективніше.

Існує і третій варіант – якщо пандемія закінчиться досить скоро та почнеться відновлення економіки. Але в будь-якому випадку це буде вже не стара економіка 2019 року, а значно змінена та реструктуризована.