Загалом дует має декілька сотень робіт.
Автори проекту Interesni Kazki – це Володимир Манжос та Олексій Бордусов. Їм не потрібні мольберти і полотна. Тут масштаби значно крутіші – гігантські стіни, підйомні платформи і літри фарби. У їхніх роботах помітні віяння Франца Кафки та Сальвадора Далі. Хлопці придумали для своїх картин власні терміни: твори – це параноя, а персонажі – штрихи.
Зізнаються, у кожній роботі 60 % імпровізації. У кінці самі дивуються результату і тому змісту, який зашифрували. Хлопці зустрілись у школі графіті. Придивлялись один до одного, а потім вирішили попрацювати разом.
Малювати шрифти більше не хотілось, натхненням стали графітчики з Бразилії. Власний стиль відшліфовували на бетонних стінах на набережній Дніпра чи закинутих будинках Києва.
Робіт вже так багато, що навіть у індійському місті на березі океану можна наткнутись на лелеку з українським прапором, або у Маямі — на дивні, такі впізнавані для нас герої.
Майстри розповідають, що зараз їх усе частіше запрошують на фестивалі закордон. Вони й не проти, бо там жодних дозволів від влади вибивати не потрібно. Показуєш власникові будинку свій ескіз і, якщо йому подобається – негайно починаєш розмішувати фарби. Жодної бюрократії. Так було в Мексиці. Те ж саме і в Індії.
У США стріт-арт майстри піднімають престиж неблагополучних районів. А стріт-арт-фестивалі зазвичай мають комерційний інтерес. Обирають район із дешевою нерухомістю, а майстри графіті роблять свою справу. Така історія трапилась із промисловим районом «Сохо» у Нью-Йорку, який завдяки графіті став одним із найдорожчих. А у травні 2014 року міжнародний журнал The Huffington Post вніс «Інтересні казки» до переліку 25 найцікавіших стріт-арт проектів світу.
Кияни Ваон і Аек не надто люблять малювати на замовлення. В останні роки зізнаються, що їхні клієнти повністю їм довіряють і просять їх бути креативними. Останні роботи в українців замовили в Маямі. Називається «Флора України».
Попри свій успіх безкоштовно розмальовують стіни біля лікарень та дитячих садків. Їхні роботи коштують десятки тисяч доларів, але в Україні вони малюють для душі.
У їхніх картинах ніколи не знайдете очевидного змісту. Це навмисно. Українці змішують сюрреалістичні картини з символізмом, так щоб кожен зрозумів по-своєму. Бо їхнє мистецтво — це свобода. І такої ж свободи думок вони очікують від кожного перехожого.