Україна вже має професійну й самосвідому армію

Не так давно колишній офіцер НАТО, а зараз як незалежний експерт з військово-політичних питань Ігор Козак повернувся з України, де разом з волонтерами проїхав всю зону АТО й подивився, чим живуть українські бійці, як доходить до них допомога Заходу, яка конкретна додаткова підтримка буде корисною.

- Ігорю, ваші зусилля на підтримку України, поїздка в зону АТО, ознайомлення з ситуацією – це справа індивідуальна чи колективна?

- Ми разом з однодумцями в Канаді заснували на громадських засадах Фонд "Friends of Ukraine Defense Forces" ("Друзі сил оборони України"). За останні два роки ми зібрали понад 1,1 млн доларів, які використовуються за цільовим призначенням через партнерів в Україні - мережу "Вільні люди". Ми працюємо адресно з конкретними організаціями в Україні й надаємо крім того допомогу сім'ям поранених бійців. Але крім цього спрямовуємо безпосередньо бійцям на передову нелетальну допомогу. Це, в основному, підрозділи Головного управління розвідки, глибинної розвідки, Сил спеціальних операцій.

- Чи можна більш докладно про цілі вашої поїздки до України? Які враження від перебування на передовій?

- Перебування в Україні, й безпосередньо в зоні АТО передбачало кілька цілей. По-перше, потрібно було проконтролювати, куди спрямовується західна допомога, надати звіт Оттаві й Вашингтону. Тобто, йдеться не тільки про допомогу Канади, але й Сполучених Штатів, бо ми також працюємо з членами американського Конгресу й адміністрації США. Крім того, ми дізнавалися, куди йде громадська допомога, чи доходить вона на передову.

По-друге, ми вивчали ситуацію, що насправді діється, оскільки в західній пресі зараз українське питання взагалі не висвітлюється. Натомість російський "дезінформ" працює дуже потужно, говорячи, що все в Україні зникає, розкрадається, пропивається та нічого немає, і тому в українських силах дуже низький бойовий дух. Два тижні я був на передовій, ми проїхали з нашими волонтерами в Україні майже півтори тисячі кілометрів по всіх ключових точках лінії розмежування - Авдіївці, Мар'янці, Красногорівці, Волновасі.

Враження у мене, в принципі, дуже позитивні, оскільки в порівнянні навіть із ситуацією до 2016 року, я вже не кажу про 2014-15 рр., рівень бойової підготовки Українських Збройних Сил - надзвичайно високий. Вони переходять на стандарти НАТО, працюють дуже чітко й професійно. Бойовий дух - на дуже високому рівні, оскільки є розуміння, чому вони там знаходяться. Це насправді вишкіл професійної, самосвідомої української армії, яку називають однією з найбільш потужних у Європі.

- Чи були під час перебування в Україні моменти, які вас викликали у вас стурбованість?

- Турбує мене одне: я поки не бачу політичного розв'язання конфлікту на сході України. Тобто, ця війна затягується, вона, звичайно, вигідна Путіну, Кремлю й Росії. Захід щось робить на цьому напрямі, але того недостатньо, тож політичного рішення досі немає. А люди гинуть щодня. Йдеться і про військових - щодня повідомлення про вбитих та поранених, і про обстріли цивільних об'єктів, які ми бачили на власні очі в Авдіївці, Красногорівці та інших районах. Ми навіть самі потрапляли під вогонь і зняли відео, як російські танки виїжджають на терикони й прямою наводкою ведуть вогонь по житлових комплексах, у тому числі дитсадках, школах. Таке діється всюди (на лінії розмежування - ред.), тому цю проблему потрібно вирішувати на політичному рівні.

Те, що відбулося минулого тижня в Вашингтоні, коли Сенат проголосував за нові, більш потужні санкції проти Росії, я думаю, є кроком у правильному напрямі.

Дискусії про надання Україні летальної зброї - також крок у правильному напрямі. Але я думаю, ми як українська діаспора, повинні більше лобіювати наші західні уряди й парламенти, щоб досягти достатнього політичного тиску на Москву, щоб ця війна зупинилась.

- Ви були на передовій в зоні АТО, бачили українську армію в дії, бачили її перетворення за останні роки. За вашими оцінками, чи наблизились Збройні сили України до стандартів НАТО, і чи можна говорити про готовність країни в політичному плані приєднатися до Альянсу?

- Думаю, що і одне, й друге залежить від політичної волі. Якщо Захід і Україна матимуть таку волю, то всі технічні питання можна вирішити швидко. Ми багато років говоримо про приєднання України до НАТО, проводяться конференції й заходи на цю тему, я й сам їх організовую і беру участь. Це все поступове просування.

Якщо ж брати в історичному контексті, то Захід міг би ще в 1990-х роках запропонувати Україні в обмін на відмову від ядерної зброї не шматочок паперу під назвою «Будапештський меморандум», а повноправне членство в Альянсі. Або, якщо б під час каденції Ющенка на саміті в Бухаресті Україна отримала ПДЧ, я думаю, до цього часу вже всі процеси приєднання вже завершилися би.

Чи готове до цього українське військо, й чи відповідає воно повністю стандартам НАТО? Ні. Чи рухається воно в правильному напрямі - безперечно і має колосальний прогрес. Але я думаю, що це все питання політичної волі. Інших бар'єрів для України я не бачу.

- Наскільки нинішній уряд Канади готовий надалі продовжувати військову підтримку України?

- Думаю, канадський уряд наразі готовий, він надає таку підтримку Україні і знаковим показником є те, що в березні Канада продовжила на три роки достатньо потужну тренувальну місію для українських сил. Ця місія в Яворові розпочалася ще за каденції прем'єр-міністра Гарпера. Зокрема, в 2015 році більшість загиблих в умовах важких бойових дій на сході України не були обізнані в елементарних правилах ведення бою. Вони не знали, як вийти з поля бою, як надати першу медичну допомогу пораненим. Це була найбільша проблема. Для того, щоб її вирішити, ми й започаткували такі тренування.

На сьогодні наша місія забезпечила підготовку близько п'яти тисяч українських бійців, які використовують навички на передовій. Вони тренуються повністю за стандартами НАТО, і це дуже-дуже важливо.

Натомість, ви правильно зауважили щодо поглядів нинішнього керівництва Канади. У лютому-березні цього року стояло питання про те, щоб не продовжувати тренувальної місії в Україні. Новий ліберальний уряд Канади підходив до цього з позиції, що з Росією варто спробувати вести якийсь діалог замість того, щоб діяти жорстко, як за попередньої адміністрації консервативного прем'єра Гарпера. Але все ж, українська діаспора в Канаді досить наполегливо попрацювала з новим урядом. І завдяки тому, що новим міністром закордонних справ була призначена Христя Фріланд, яка має українське коріння, нам вдалося це питання пролобіювати.

Я сьогодні можу з упевненістю сказати, що попри всі спроби Росії просувати свої інтереси, поширювати пропаганду чи докладати інших зусиль, Канада має тверду позицію на підтримку Україні і продовжуватиме надавати свою допомогу.