Щорічно можна забезпечувати житлом від 3 до 5 тисяч переселенців - експерт

Держава досі не запропонувала жодної програми, яка допомогла б вирішити житлову проблему переселенців. Їх зараз офіційно зареєстровано майже півтори мільйони. 66% живуть в орендованих помешканнях, 22% - у родичів, 9% - у колективних центрах. Ті, хто змогли купити собі житло, займають 1%. 

Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповідає голова Всеукраїнської асоціації переселенців 32-річний Руслан Калінін.

- Зараз питання житла актуальніше, ніж три з половиною роки тому. Коли почався військовий конфлікт і хлинула хвиля переселенців, більшість не знімали житло, а старалися виїхати до родичів чи друзів. Потім почався реабілітаційний період. Люди почали шукати житло і роботу. Частина повернулася на Донбас, інші облаштувалися на нових місцях. Лише зараз вони задумалися про власне житло, - розповідає Руслан Калінін.

- Який перший крок у вирішенні житлової проблеми?

- Для початку потрібно зрозуміти, яка насправді в Україні кількість переселенців. Для цього запустити електронний реєстр, де буде інформація про роботу, житло, необхідність в отриманні медикаментів, дитячих товарів тощо. Також варто провести перереєстрацію. Видати пластикові посвідчення, які будуть виконувати функцію соціальної карточки. Наприклад, великі мережі магазинів і сервіси даватимуть власникам цих карт знижку. Переселенці зможуть економити на продуктах, медикаментах без фінансових витрат з боку держави.

Так, по-перше, ми побачимо реальну кількість переселенців. Впевнений, вона буде меншою, ніж зараз. Деякі отримували довідки не заради виплат. А, наприклад, щоб піти в лікарню. Після цього могли поїхати на окуповану територію або закордон. У Донецькій та Луганській областях поширений "пенсійний туризм". Коли люди, щоб отримувати пенсії, прописуються у родичів на українській території. Але, насправді, місце проживання не змінюють.

По-друге, зрозуміємо потреби ВПО. У нас є категорії соціально незахищених переселенців - самотні матері, багатодітні сім'ї. Вони не мають грошей навіть на найнижчу кредитну ставку. Таким житло потрібно купувати, - каже Руслан Калінін. - Найкраще скористатися прикладом Грузії, де кожній сім'ї присвоюється коефіцієнт вразливості. Тобто кожна родина має отримати певну кількість балів залежно від складу сім'ї, наявності дитини, члена родини з інвалідністю, або такого, який загинув чи служить в АТО. Залежно від цих балів визначається, яка житлова програма необхідна для конкретної родини — іпотека чи безкоштовна квартира.

- Чи може вирішити проблему нещодавно запущена програма "Доступне житло"?

- Це перша вдала і потрібна програма, яку прийняли. За нею держава компенсує 50 відсотків вартості житла, придбаного переселенцем. Мінус у тому, що не всі мають кошти навіть на часткову оплату житла. За умовами програми, переселенець повинен внести 50 відсотків вартості квартири за 15 днів. Інакше черга перейде далі. Тому, коли дійде до справи, багато людей відсіються.

Також потрібно буде переглянути розподілення коштів. Зараз гроші на програму по областях розділяють за квотним принципом — залежно від кількості переселенців. Лідером по зареєстрованим ВПО є Донецька та Луганська області. Тому на Донецьку область виділені понад 6 мільйона гривень, а на Київську - лише 3 мільйона гривень.

- Як активно переселенці долучаються до програми?

- Зараз виник великий ажіотаж по деяких областях. У Києві подали понад 3 тисячі заявок на участь у програмі. При цьому у Донецькій області зареєструвалися лише 3 сім'ї. Одні не хочуть купувати там квартири через наближеність до військових дій. Для інших - не дуже вигідні умови купівлі. Наприклад, у Слов'янську можна придбати квартиру у новобудові за 9 тисяч гривень за квадратний метр. А вартість вторинного житла - 6 тисяч гривень за квадратний метр. Відповідно, переселенцю простіше купити квартиру уже з ремонтом, ніж у новобудові. При цьому в другому випадку доведеться прочекати до року, поки її збудують, а потім за свої гроші зробити ремонт.

- Яка реальна кількість переселенців може розраховувати на відшкодування?

У бюджеті на теперішній і наступний рік закладені 130 мільйонів гривень. На ці кошти можна забезпечити житлом до 350 сімей. Якщо долучаться місцеві обласні бюджети, то вдвічі більше. Наша Асоціація проситиме виділення на програму "Доступне житло" 1 мільярда гривень.

- Що робити з тими, хто не може скористатися програмою?

Потрібно надати можливість приватизувати житло переселенцям, які мешкають у державних гуртожитках. Таких, за нашими підрахунками, до 5 тисяч. Для малозабезпечених - придбати житло за рахунок держави.

- Розкажіть про досвід Грузії, де проблему вирішили за допомогою модульних містечок? Чи можливо скористатися цим в Україні?

- Модульні містечка в Україні - це по суті провальний проект. У нас їх близько семи. Я був у кількох, особливо запам'яталося поселення у Кривому Розі. Це містечко знаходиться за межами міста. На території дуже погана інфраструктура. Є одна школа, але не має роботи. Люди, які там живуть - неблагополучні або багатодітні сім'ї, які не можуть або не хочуть платити за оренду житла. Багато циган, процвітає алкоголізм і наркоманія, були випадки педофілії. Люди живуть відокремлено і не інтегруються в громаду.

Будинки у грузинських модульних містечках даються у власність переселенців, чого не має в Україні.

Я також був у такому містечку в Грузії. Будинки там, хоч і передбачені як тимчасові, зроблені не з модулів, а з цегли. На відміну від українських, грузинські помешкання даються у власність переселенців. Вони можуть робити з ними все, що завгодно. Наприклад, добудувати ще одну кімнату, або продати і купити житло в іншому місті. У найбільшому такому місті живе понад 7 тисяч людей. У ньому є школа, два дитсадки, пивний і паперовий заводи, банк. Переселенців стимулюють займатися дрібним бізнесом. Залучають міжнародні організації, які видають їм міні-гранти. Таким чином там на 50 відсотків вирішене питання безробіття.

- Де взяти кошти на житлові програми?

- Ми пропонуємо переглянути виплати для переселенців. Держава щорічно витрачає на це 118 мільйонів доларів. Цим заганяє себе в кут, бо не вкладає ці гроші в реальний сектор економіки і не вирішує житлову проблему. Самі переселенці не можуть на ці виплати навіть орендувати квартиру. Варто виплачувати кошти лише найбільш нужденним: одиноким матерям, людям з інвалідністю. Натомість, урізати їх для — 30 відсотків, які є платоспроможними. Зможемо вивільнити біля 1 мільярду гривень для житлових програм. 50 відсотків цієї суми пустити на фінансування програми "Доступне житло", ще 50 відсотків на придбання квартир для малозабезпечених. Таким чином щорічно забезпечимо від 3 до 5 тисяч людей житлом.

Тих, кому буде видана квартира, потрібно позбавити статусу переселенця. Вони фактично стають місцевими жителями і втрачають соціальні виплати. Це також зекономить певну частину коштів, яку можна пустити в загальний бюджет житлових програм.

Необхідно залучати закордонні донорські кошти. Але у держави має бути єдина стратегія вирішення проблем. Спонсори не готові фінансувати повітря. У Грузії, після того як розробили концепцію допомоги, за рахунок пожертв запустили 90 відсотків житлових програм. У нас фактично не запустили жодної.