Що в Україні відбувається на ринку землі та якою повинна бути земельна реформа

Напередодні виборів політики раптом згадали про економіку і розповідають нам про різні варіанти прориву і нового курсу. Часто згадують аграрний сектор, адже справді Україна може посісти гідне місце на світовому ринку продуктів харчування.

І наші підприємці вже демонструють значні успіхи. І як завжди дуже ризикують. Грошима, а деколи й життям. Ринок землі ще не відкрили, а він вже має ознаки дикого.

Про ринок землі говорять не перший рік, але постійно продовжують мораторій. Одні кажуть що потрібно негайно дозволити продаж сільськогосподарських земель, інші ж говорять що рідну землю продавати ні в якому разі не можна. Ці два підходи однаково безвідповідальні і шкодять селянам – власникам паїв, фермерам та державі.

Яка ситуація здебільшого зараз? Людина здає часто свій пай без офіційного договору оренди, за готівку. Фермер без легального договору може в будь-який момент позбавитись права на оренду, то ж вирощує там рапс чи соняшник, від яких земля виснажується. Держава не отримує податків, бо ринок в тіні, та ще й родючість земель знижується. І власники ділянок, і фермери, і держава в мінусі. А саме власники паїв та фермери повинні стати цільовою аудиторією земельної реформи, в їх інтересах повинна діяти держава.

Є ряд кричущих проблем, на які не можна закривати очі. Перше – невеликим фермерам потрібно надати час та створити умови для відкриття ринку землі. Якщо відкрити ринок і не дати часу до цього підготуватися, фермер може втратити цю землю разом з насадженнями, адже невідомо, чи матиме такий фермер права її переважної купівлі та за якою ціною.

На відміну від великих агрохолдингів, дрібні фермери не мають структурованої бухгалтерії, не вміють писати бізнес-плани для банків, а отже не зможуть отримати кредити під адекватні відсоткові ставки чи залучити фінансування для придбання землі та засобів виробництва. Потрібно підготувати і банківський сектор, запровадити спеціальні програми кредитування для фермерів з низько відсотковими ставками. Тоді зможуть купити ті, хто на ній безпосередньо працює, а не представники олігархічних структур або великі агрохолдинги.

Друге – правоохоронна система не працює. Державні реєстратори, правоохоронці та судді, формують систему, яка захищає і прикриває учасників корумпованих схем, а не потерпілих – пайовиків та фермерів. Практично неможливо через суд розірвати кабальні договори на 50 років, які начебто підписали власники ділянок.

Договори оренди перепродаються від одної юридичної особи іншій, а власники паїв про це не знають. Людям не віддають орендну плату, якщо не підпишуть договори на 30 років і так далі. Це ж справжнє кріпацтво, коли тебе практично перепродають від одного пана до іншого, не ставлячи до відома або змушують підписати кабальний договір лиш би отримати своє.

Але те, що творять з фермерами – на голову не налазить. Бандитські 90-і повертаються. Навіть з’явився новий термін – "агрорейдерство". За лічені дні, а деколи і за кілька годин фермер може втратити все: землю, техніку, врожай. Так, в Одеській області вивезли врожай на 1 мільйон доларів, на Вінниччині вирішення конфлікту між двома агрофірмами закінчилось стріляниною, затримали 40 людей, на Одещині навколо збору врожаю сталася масова бійка за участю 120 осіб.

На Одещині навколо збору врожаю сталася масова бійка за участю 120 осіб

Це список можна продовжувати, силові сценарії із застосуванням зброї, найманців та кровопролиттям стають буденністю. Сільськогосподарський бізнес став прибутковим, але держава не може захистити сумлінних підприємців та власників земельних ділянок.

Дивна ситуація – ринку землі в нас немає, а рейдерство є. І як в такій ситуації підприємець може планувати свою діяльність? Він не знає що буде завтра. Він може втратити урожай, а значить не зможе заплати орендну плату власникам паїв, обробити та засіяти землю наступного року.

Закономірно, що ніхто не займається відновленням родючості землі. Адже якщо ти не господар і не впевнений, що завтра працюватимеш на цій землі, то який сенс інвестувати гроші? Простіше засіяти рапс чи соняшник, які виснажують землю. І показник родючості земель падає.

Ще кілька років такої вакханалії і нам вже не потрібно буде переживати за наші чорноземи – їх просто не стане. І це 3я проблема – родючість земель, яку ми втрачаємо. Зазначу, що без налагодженої роботи всіх органів правопорядку ці кроки не будуть мати ніякого значення і можуть призвести до погіршення ситуації.

По-перше – реформу проводити потрібно в інтересах власників землі та фермерів. Про великі агрохолдинги держава вже подбала, коли роздала їм дотації, прийшов час подбати і про людей.

Щоб захистити власників паїв – до відкриття ринку повинне відбутись наповнення та виправлення даних в земельному кадастрі та Реєстрі прав на нерухоме майно. Потрібно підготувати банківську систему та запровадити програми пільгового кредитування малих фермерських господарств, які мають менше 100 гектар в обробці.

По-друге Має бути зрозумілою ситуація з державними землями, які сьогодні є у власності чи користуванні державних підприємств, у військових частинах, в Академії наук. Треба перевірити скільки цієї землі передано в оренду, кому та за якою вартістю, скільки доходу приносить в Держбюджет

До речі, Світовий банк пропонує почати відкриття ринку сільськогосподарської землі в Україні в тестовому режимі саме з початку продажу на конкурсних засадах саме невеликих наділів землі державної власності. При цьому розробити механізм фінансування фермерів, які бажають придбати таку землю під державні гарантії. Це покаже певні тенденції продажу землі та сформує її ринкову ціну, щоб не можна було її штучно занижувати та в подальшому скуплять за безцінь.

По-третє, для безпеки України, особливо враховуючи фактор російської агресії та її спроб не тільки фізично, а й економічно колонізувати нашу країну, нам потрібно обмежити продаж землі іноземним громадянам та іноземним компаніям.

По-четверте, щоб стимулювати розвиток малого і середнього фермерства, сімейних господарств, варто на перших етапах відкриття ринку обмежити продаж землі фізичним особам, членам фермерських господарств. Інакше сільськогосподарську землю можуть скупити ті, хто має фінанси і ми не зможемо відродити українське село. Власники землі залишаться кріпаками, села продовжать вмирати, молодь буде виїжджати в міста або в Європу в пошуках роботи.

Україна має рухатись до цивілізованого світу і відкрити ринок землі, як це вже зробили майже всі країни світу, окрім Конго, Північної Кореї, Венесуели, Таджикистану та Куби. Механічне продовження мораторію щороку – це шлях до бідності і тіньової економіки.

Потрібна прорахована на роки вперед, поетапна модель земельної реформи із детальним розрахунком фінансових наслідків для власників паїв, держави, для аграрного сектору, а також з законодавчими механізмами доступу малих та середніх фермерів до фінансування. Все потрібно ретельно зважити і поступово, а не одразу, відкривати ринок землі. Тоді щасливі і багаті українці зможуть працювати на власній землі, а не виїжджати в пошуках кращої долі.