Розслідування “справ Майдану”: профанація, чи винуватців таки покарають?

Державне Бюро Розслідувань продовжує щомісяця звітувати про розслідування «справ Майдану», тобто злочинів під час масових протестів 2013 – 2014 років.

Таку традицію започаткувала в лютому 2020-го тодішня тимчасово виконувачка обов’язки директора Державного бюро розслідувань Ірина Венедіктова під час зустрічі із представниками громадських організацій «Родина Героїв Небесної Сотні» та «Нескорений Майдан – 18.02». 

На той час слідчі ДБР вели 49 відповідних кримінальних проваджень, ще дві «справи Майдану» - щодо викрадення та вбивства журналіста Василя Сергієнка та колишнього слідчого міліції, який незаконно затримував учасників мітингів, уже скерували до суду.

Наразі, згідно зі звітом за листопад 2021-го, у провадженні перебуває 85 справ. 

У листопаді трьом новим особам повідомлено про підозру в злочинах, чотири обвинувальних акти скеровано до суду, та ще у трьох провадженнях завершено досудове слідство.  

Зокрема, завершено досудове розслідування щодо злочинів вищих посадових осіб під час масових акцій протесту в центрі Києва з 18 до 20 лютого 2014 року, коли загинуло 76 громадян та понад 800 отримали тілесні ушкодження. Розслідування тривало 8 років, зібрано понад 1,5 тисячі томів доказів. Прізвища фігурантів ДБР “традиційно” не вказує, лише посади. Втім, хто ці особи - встановити не важко.

Отже, у справі фігурують тодішні:

• екс президент України (Віктор Янукович);

• Міністр оборони України (Павло Лебедєв, наразі президент Регіональної громадської організації сприяння соціально-економічному розвитку Севастополя «Ми - Севастопольці», займається реалізацією соціальних програм на підтримку ветеранів та пенсіонерів, обдарованої молоді, людей, які потрапили до складної життєвої ситуації);

• Голова Служби безпеки України (Олександр Якименко, неофіційно переховується на території РФ, офіційно - перебуває у розшуку СБУ) та його перший заступник – керівник Антитерористичного центру (Володимир Тоцький);

• Міністр внутрішніх справ України (Віталій Захарченко, у лютому цього року під час інтерв'ю на російському телебаченні заявив, що непідконтрольні Україні території Донецької та Луганської областей треба об'єднати, а сам він не проти стати «президентом» нової квазідержави) та його заступник (Віктор Ратушняк, перебуває у розшуку);

• начальник Головного управління – командувач внутрішніх військ МВС України (Станіслав Шуляк, після втечі, за даними СБУ, активно сприяв утворенню іноземних диверсійно-терористичних груп на території Луганської та Донецької областей, зокрема, займався мобілізацією найманців на території Ростовської області в Росії);

• тимчасово виконувач обов’язків начальника Головного управління МВС України в м. Києві (Валерій Мазан, отримав російське громадянство, переховується на території  окупованого Криму);

• заступник начальника Головного управління – начальник міліції громадської безпеки ГУМВС України в м. Києві (Петро Федчук, перебуває у розшуку, був помічений у Москві під час матчу Росія – Аргентина);

• командир підрозділу міліції особливого призначення «Беркут», підпорядкованого головному управлінню Міністерства внутрішніх справ у  Києві (Сергій Кусюк, після втечі до Росії - полковник Росгвардії РФ, під час мирної акції за допуск незалежних кандидатів до виборів у Московську міську думу 3 серпня 2019 року керував розгоном демонстрантів, постраждали  учасники акції і випадкові перехожі).

Матеріали справи передадуть до суду після того, як захисники фігурантів ознайомляться з документами. 

Переліченим високопосадовцям інкримінують цілу низку злочинів: перешкоджання організації та проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, терористичні акти, залякування людей, вбивства та замахи на вбивства, перевищення влади та службових повноважень із застосуванням зброї тощо. Їм загрожує довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. 

Та чи буде реальний результат від такої титанічної роботи слідчих?

Після того, як справу передають до суду, слідчі вже ніяк не впливають на долю матеріалів. По суті, вирок залежить від якості зібраних доказів, позиції процесуального керівництва - представників Офісу Генерального прокурора, аргументів захисників звинувачених та - неупередженості служителів Феміди.

І ось декілька прикладів того, що ми маємо за результатами попередніх “Майданівських справ”.

Віктора Януковича ще 24 січня 2019 року визнано винним, щоправда, за іншими статтями Кримінального Кодексу - у державній зраді, посібництві у веденні агресивної війни, втраті Криму. Та засуджено на 13 років позбавлення волі. Проте остаточний вердикт на теренах держави за цією справою винесено лише 6 грудня 2021 року. Захист Президента-втікача намагався оскаржити вирок перших інстанцій, але Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив скаргу без задоволення. 

Втім, ще раніше російські медіа почали стверджувати - Європейський суд з прав людини, куди Янукович ще шість років тому направив скаргу, з високою ймовірністю може скасувати рішення українських судів. Аргумент цілком у стилі російської політики гібридної війни: “Питання в тому, як ЄСПЛ оцінюватиме події на «майдані», чи оцінюватиме їх з точки зору законності, чи він визнає, що деякі процеси можуть відбуватися поза нормами законодавства, і що надалі революцію можна якось легалізувати. Якщо це справді станеться, це остаточно підірве довіру до ЄСПЛ”. 

Інша справа стосується подій під час акцій протесту на Майдані у Києві.  Звинувачений - бізнесмен Андрій Миколайович Березовий з Житомирщини. 

Згідно з вироком, оприлюдненим у Єдиному реєстру судових рішень, до злочину його залучив, цитуємо: “Особа 2, наближений до чинного тоді керівництва держави, зокрема, особисто до тодішнього Міністра внутрішніх справ України”. 

За матеріалами справи, “особа 2” залучив кілька підлеглих та залежних від нього осіб, зокрема, й Андрія Березового, до викрадення для “допиту” та  ліквідації Ігоря Луценка та Юрія Вербицького. 

Андрій Березовий, зі свого боку, теж залучив поплічників, керував їх діями, сам брав участь у катуванні викрадених чоловіків та “стояв на стремені” - слідкував, щоб не було сторонніх свідків злочину. 

Ігор Луценко до Майдану працював консультантом Міжнародного центру перспективних досліджень, редактором журналу «Компаньйон», редактором розділу «Великі гроші» журналу «Влада грошей», редактором розділу «Бізнес» журналу «Кореспондент», головним редактором «Економічної правди» в інтернет-виданні «Українська правда». Під час Євромайдану став заступником коменданта протестного табору в Києві. 

Львів’янин Юрій Вербицький був сейсмологом, кандидатом наук, але теж не залишився осторонь і приїхав до Києва підтримати Євромайдан. Під час протистояння на вулиці Грушевського (ці події також називають «Криваве водохреще» або «Вогнехреще») Юрій отримав травму ока. Ігор Луценко привіз його до офтальмологічного відділення Жовтневої лікарні. І саме у цей час з десяток “тітушок” увірвалися до лікарні, скрутили чоловіків, витягнули на вулицю, кинули в чорний мікроавтобус та повезли катувати. 

Адже завдання у виконавців замовлення “Особи 2” було чітким: викрасти, катувати, поки не дізнаються, хто організатори акцій протесту, їх плани і джерела фінансування, а потім вбити для залякування інших.

Ігорю Луценку дивом вдалося вижити. Тіло Юрія Вербицького знайшли на околицях села Гнідин Бориспільського району - через  тортури та травми він втратив свідомість й загинув від переохолодження в лісі, де його викинули помирати.

За співучасть у злочині Андрію Березовому “світило” до десяти років позбавлення волі (ч. 3 ст. 146 Кримінального Кодексу - Незаконне позбавлення волі або викрадення людини, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки). Проте пан Березовий пішов на угоду з прокуратурою. Визнав свою вину, а навзаєм залишився на свободі (5 років позбавлення волі зі звільненням відбування покарання з іспитовим строком 3 роки). Та отримав назад арештоване майно - земельні ділянки, маєток, квартиру і кафетерій.

Інший “свіжий” вирок стосується вже не столиці, а регіонів, де також відбувалися Євромайдани. Слідчу суддю Охтирського міськрайонного суду Сумської області Галину Корольову звинувачували в порушенні суддівської етики, винесенні низки свідомо неправосудних ухвал та прийняття свідомо незаконних рішень.

Справа стосується подій 26 та 27 січня 2014 року.  Біля будівлі та у вестибюлі Сумської облради проходила мирна акція протесту.  Працівники правоохоронних та судових органів області отримали усну вказівку від свого керівництва та прокуратури затримати й арештувати протестувальників.

Слідчі Сумського міського відділу УМВС відкрили кримінальні провадження за фактом нібито захоплення групою невстановлених осіб першого поверху Сумської облради. А суддя Галина Корольова, попри відсутність достатніх доказів, виносила ухвали про запобіжні заходи затриманим як у вигляді особистих зобов'язань, так і у вигляді арешту.

Втім, 19 жовтня 2021 року Богодухівський районний суд Харківської області визнав колегу невинуватою.

А тим часом Галина Корольова зі слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області стала головою Ковпаківського районного суду м. Суми.