Раптово пішов з життя головний редактор газети "Вісник Олешшя" Борис Прищепа

Такого редактора у нас більше не буде. Кажуть: незамінних нема. Це не так. Незамінні є – і це Борис Прищепа, наш колега, головний редактор «Вісника Олешшя».

Але це сталося. Цю страшну звістку нам принесли в другій половині дня у вівторок, 24 травня, коли верстався свіжий номер газети. Ми ніяк не могли повірити, що це правда. На його робочому столі залишились незаверстані матеріали для газети, яку він вів до останнього дня, мужньо долаючи тяжку хворобу. Це в його характері – усе тримати в собі, ні на що не скаржитись і нікого зайве не нервувати.

Здається ось-ось він своїм неспішним, але твердим кроком знову пройде коридором редакції спершу в свій робочий кабінет, а затим – у комп’ютерну, і у свіжому номері, що лише верстається, з’явиться його яскрава «Колонка головного редактора» та завжди іронічний «Євген Кайдаш».

Ми пробуємо вести його коронні теми, але це вже не так, як він умів робити.

Які слова ще підібрати, аби передати біль втрати? Він так багато встиг зробити!

Борис Прищепа був не просто відмінним  - надзвичайним журналістом, публіцистом, письменником. Він завжди говорив нам, своїм колегам, що нема малих і великих газет, є газети цікаві й нецікаві, і робив свій малоформатний «Вісник Олешшя»  газетою цікавою. Про це скажуть читачі.

Він ніколи відкрито не прагнув першості, але завжди був першим! Перший в Україні лауреат Державної премії імені Івана Франка в галузі інформаційної публіцистики за нарис «Кінбурнська коса». Перший лауреат Херсонської обласної премії імені Івана Гайдая. Перший серед редакторів районних газет нагороджений орденом Трудової Слави III ступеня. Перший в області володар Золотої медалі української журналістики.

Кажуть, до пройденого життєвого шляху кожної людини підбирають той епіграф, який вона заслужила. До життєвого шляху Бориса Прищепи підібрати такий епіграф непросто. Такою багатогранною була ця людина.

Народився у полум’ї війни, тяжке повоєнне дитинство. Мостив дороги в степах. Служив на Далекому Сході, займався боксом. Став журналістом, закінчивши Львівський університет. Боляче сприйняв розвал Радянського Союзу. Але з таким же болем сприйняв і новітню Україну. Він ніколи не кривив душею і завжди говорив правду в очі. Таким, звісно, у житті буває нелегко.

Дехто говорить, що у нього був важкий характер.  Але щоб бути правдолюбом, боротися із злом по-іншому не можна.

З ним судилися і програвали суди, бо його аргументи були вагомішими, вважали за удачу, коли підписували мирову. А коли не реагували на критику, як це прийнято сьогодні, він говорив одне: головне, що люди знають правду!

Він пішов від нас назавжди. Та залишиться його добра, натхненна і потрібна праця.

Такого редактора у нас більше не буде.

Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Бориса Онуфрійовича.