Пішов та не повернувся або як шукають безвісти зниклих

Для багатьох херсонців настала сумна дата. Погожої літньої днини, 20 червня, молодий хлопець Борис Пасічний вийшов зі своєї квартири на вулиці Комунарів і додому більше не повернувся. Цей випадок трапився 11 років тому. 

Друзі згадують Бориса як яскраву неповторну особистість. Знімав короткометражні фільми, які потрапляли на кінофестивалі, працював у рекламному агентстві, захоплювався фотографією, був актором.

Борис Пасічний знімається у черговому проєкті

За рік до  зникнення почав організовувати концерти електронної музики, запрошував до Херсона виступати діджеїв з інших міст України. Зазвичай такі заходи відбувалися або на теплоходах, які курсували Дніпром, або на дикій природі просто неба. Для місцевої молоді такі вечірки були ковтком свіжого повітря, можливістю цікаво провести час у компанії ровесників. Квитки коштували недорого – усі гроші йшли на технічні витрати, оплату роботи діджеїв та їх перевезення.

Зник Борис якраз тоді, коли хотів організувати чергову вечірку. У суботу він поїхав до селища Геологів, аби домовитися з місцевими жителями про проведення там концерту. Друг висадив його на перехресті вулиць Нафтовиків та Робочої, далі він пішов один...

З родичів у Бориса залишилася лише бабуся, батьки померли. Спочатку від раку померла мама хлопця, через кілька років пішов з життя і батько. Але шукали Бориса всім містом – у свої 25 років він мав силу-силенну друзів та кохану дівчину.

Найближчі люди розповідають, що він мав непростий характер: з одного боку Борис був веселою, харизматичною людиною, любив пожартувати і над собою, і над друзями. Водночас він був дуже принциповим та справедливим, завжди казав в очі людям все, що він про них думає, деякі знайомі його через це недолюблювали. Але все одно всі його поважали.

Пошуки проводили слідчі Корабельного відділу поліції. Кілька днів прочісували місцевість, де його бачили востаннє – від мікрорайону Шуменський до селищ Геологів та Зимівника (колишнє Куйбишево). До пошуків долучили кінологів з собакою.

Його дівчина Юлія пригадує, що пошукова група знайшла ймовірне місце, де він міг зупинитися на привал. У районі печер виявили сліди від багаття, у попелі знайшли обгорілі речі, які могли належати Борисові, всілякі дрібнички з рюкзака.

Друзі та знайомі теж часу не гаяли – розклеювали по місту оголошення про зникнення Бориса з його світлиною та описом зовнішності. Роздавали просто перехожим на вулиці.

Десь через кілька тижнів кілька людей повідомили його дівчині та бабусі, що вони бачили Бориса у місті. Шукати почали в тих районах, на які вказали нові свідки. Однак так й не знайшли. Потім знайомий розповів, що бачив його на вулиці Суворова. Після цієї звістки Юлія почала щовечора сидіти на лавочці, виглядаючи коханого або прогулюватися вздовж вулиці.

У відчаї дівчина та бабуся Борі зверталися навіть до екстрасенсів. Ті казали, що він втратив память, й потрапив до села на Херсонщині, де йому надала притулок одинока жіночка. Шукали по селах. Але й ці  пошуки успіху не дали.

Друзі та близькі вірили, що він живий, бо тіла не знайшли. Щодня виникали нові й нові версії, де міг бути Борис, і що з ним трапилося. Хтось вважав, мовляв, хлопець зник з власного бажання, можливо, у нього була депресія. Тож він вирішив змінити своє життя у такий дивний спосіб. Але Юлія казала, що в їх стосунках було все чудово і молоді люди планували побратися.

Окрім того, Борис був власником двох квартир, які у спадок залишилися від батьків. В одній з квартир неподалік від річкового порту він мешкав разом з дівчиною. Інша в мікрорайоні Шуменський стояла порожньою. Навряд чи парубок наважився б податися світами, залишивши напризволяще нерухомість. Хоча через неординарну вдачу хлопця цей варіант не відкидали.

Була й інша версія – подейкують, у тому районі, де його бачили востаннє, він міг випадково зіштовхнутися з бандою лиходіїв, яка на нього й напала. Але цій версії теж немає підтвердження.

Вже минуло більше ніж 10 років, і хоча справу досі не закрили, про цей випадок почали забувати. Юлія давно переїхала до іншої країни. Тільки друзі час від часу згадують свого друга Бориса Пасічного. Півтора року тому вони організували виставку фотографій його авторства у виставковій залі Національної спілки художників України в Херсоні.

Хоча ці сумні події сталися вже давно, журналісти «Вгору» поцікавилися в поліції, як правоохоронці наразі розшукують зниклих, можливо, мають у своєму арсеналі нові методи?

Прокоментував ситуацію начальник відділу розшуку злочинців і зниклих громадян управління карного розшуку, підполковник поліції Андрій Рижньов. Цю посаду правоохоронець обіймає з 2016 року, а загалом у розшуковій роботі працює вже 14 років.

За словами Андрія Рижньова, процедура розшуку людей не зазнала значних змін після реформи поліції. Але дещо все ж таки змінилося: ті методи, які раніше застосовували рідко, тепер більш поширені та досконалі.

Загальнопошукові орієнтування

— У першу чергу  удосконалилася система орієнтування як особистого складу, так і самих громадян,— повідомив правоохоронець. — В нас ввели планшетну систему, за якою тепер працюють патрульні та інші. Групи швидкого реагування  отримують усі орієнтування стосовно зниклих громадян. Зараз цей процес відбувається набагато швидше та оперативніше. Поліцейський працює на лінії, на викликах, наприклад, трапляється підозріла особа, або хтось, хто не може нічого про себе розповісти, - він одразу дивиться у планшеті, які останнім часом орієнтування проходили. Виїжджаючи на патруль, поліцейський вже з ними ознайомлений, — розповідає фахівець.

Орієнтування — це перш за все та інформація, яка допомагає ідентифікувати людину. Ким є зникла особа, за яких обставин вона пропала, прикмети викладені в дохідливій для громадян манері. Наприклад, це може бути у вигляді плакату.

Сила фейсбука

Андрій Рижньов додає:

-Також ми активно почали використовувати соціальні мережі. Тільки-но зробили публікацію на сторінці поліції - вже купа репостів по різних групах — це дуже зручно. Особливо, якщо мова йде про неповнолітніх або молодь — ефективність пошуку людини дуже висока. Громадяни бачачи репости непокояться, уважніше придивляються до перехожих, телефонують до поліції та розповідають, що вони зустрічали схожу людину. Звичайно, ми перевіряємо усю отриману інформацію і багато надходить неправдивої. Але користь від соцмереж поки що перевищує недоліки, — пояснює Андрій Рижньов

Також, за словами начальника відділу розшуку, прості громадяни охоче співпрацюють із поліцією і неабияк допомагають : «Зараз у всіх є мобільні телефони. Завдяки різним месенжерам, паблікам та чатам люди ще краще самоорганізовуються і створюють пошукові групи”.

Крім того, правоохоронці моніторять сторінки у соцмережах зниклого — хто є його друзі, у яких групах він перебував, з ким він контактував і у кого може зупинитися. Можливо, хтось останнім часом його кудись запрошував або навпаки, надсилав погрози.

Відпрацювання засобів зв'язку

— Щоправда, законотворець нас дуже обмежує в цьому плані: отримати інформацію про телефонні зв’язки зниклої особи ми можемо тільки з дозволу суду. Слідчий з відповідним клопотанням звертається до суду, аби отримати ухвалу про доступ до цієї інформації. Тільки тоді можемо вже працювати з телефонами. Оперативність через це дуже знижується. Якщо це райцентр,  на отримання дозволу там йде 1-2 доби. Але якщо брати обласний центр -  це може тривати навіть тиждень. І тут проблема не в роботі слідчого або оперативника, якщо треба вони можуть швидко підготувати усі потрібні документи та надіслати їх до суду. Тут все загальмовується на стадії судового розгляду. Поки клопотання дійде до судді, поки він його розгляне, поки слідчі отримують дозвіл —  губимо дорогоцінний час. Навантаження на суддів велике – особливо, якщо це Херсонський міський суд, тут взагалі величезний обсяг роботи, — з сумом констатує підполковник поліції.

Не тільки тести на батьківство

Андрій Рижньов продовжує:

- Останні кілька років ми активно застосовуємо тести ДНК, використовуємо генно-молекулярні експертизи. Це стосується випадків, коли  не можемо знайти людину у найближчі години або дні, і підозрюємо, що вона стала жертвою злочину або нещасного випадку. Людина може бути мертвою, або хворою. ДНК-профіль зниклої людини найчастіше ми не можемо отримати, бо людини нема. Тому відбираємо біологічні зразки у кровних родичів — кров, слину. Найкраще брати кров — буквально пару грамів. Якщо беремо кров у родичів, вони повинні дати дозвіл на обробку своїх персональних даних, оскільки є закон про їх захист. У більшості випадків родичі дають дозвіл. Були одиничні випадки, коли відмовлялися. Інколи люди не хочуть розкривати свої сімейні таємниці. Крім того,  наші співробітники вже достатньо навчені та знають, що під час обшуку треба відібрати зубну щітку, спідню білизну, якщо залишилася, шапку або гребінець (але часто таких речей просто немає). З цього можна вивести ДНК-профіль людини. Ця інформація надходить у централізований банк даних, що спрощує пошук серед невпізнаних трупів чи невідомих пацієнтів. Скоріш за все, коли зник Борис Пасічний, цей тест не робили, — припускає фахівець.

За словами Андрія Рижньова, тестування ДНК почали використовувати десь років 10-12. Але найбільш активно - після анексії Криму Російською Федерацію й початку війни на сході країни. Оскільки багато людей вважалися зниклими безвісти. 

- Доки злочин не розкрито і нікого не притягнуто до відповідальності, ця процедура проходить за державний кошт, - пояснює начальник відділу. - Коли вже виявлено людину, яка скоїла злочин,  витрати у порядку цивільного судочинства лягають на її плечі. Зараз жодних фінансових проблем з цим немає. Єдиний мінус, що в нас у Херсонській області немає відповідного обладнання для проведення нано-молекулярних досліджень. Раніше ми доставляли зразки до Миколаєва, тепер  возимо до Запорізької області. Результати є. Це дуже допомагає. Важко працювати в тих випадках, коли справа досить давня. Якщо колись (наприклад, 10 років тому) знайшли труп і одразу не взяли в нього зразки ДНК на експертизу, то зараз, аби це зробити, доведеться проводити ексгумацію. В нас колись був випадок, ми ексгумували труп невідомого чоловіка, він був давно похований. Під час розслідування з’ясували його особу. І нам потрібно було підтвердити, що це саме та людина. Однак ми не змогли вивести ДНК профіль з його тазової кістки. А ще часто трапляється, коли  на кладовищах, де ховають тіла невідомих людей,  нам  дуже важко знайти потрібну могилу. Там все заросло – навіть номерки не можна  розрізнити. Адже за могилами невідомих ніхто не доглядає, — пояснює Андрій Рижньов.

Допомога чотирилапих «правоохоронців»

За словами правоохоронця, будь-які початкові пошукові заходи планують залежно від тієї місцевості, де людина зникла:

— Якщо це трапилося на природі, у сільській місцевості, тоді одразу беремо з собою собаку, щоб він або знайшов зниклу особу, або задав напрямок. Це потрібно зробити якомога швидше, тому що слід може загубитися. Чим більше часу минуло, тим важче собаці працювати. У випадку з Пасічним, справді, правоохоронці звернулися до послуг кінологів та їх чотирилапих підопічних. Але це було вже після кількох днів після зникнення, вочевидь тому це не спрацювало. Хороший натренований пес може і через 12 годин взяти слід, але краще діяти у перші 4-5 годин після того, як людина зникла. А в місті працювати з собакою-пошуковцем немає сенсу. На багатолюдних вулицях усі запахи перемішуються і швидко зникають, колеса машин та  транспорту майже відразу знищують сліди,— впевнений начальник відділу розшуку.

Детектор брехні

Також останні 10 років поліція активно застосовує поліграф або детектор брехні. Психофізіологічне дослідження, яке можна провести за допомогою детектора брехні, дуже допомагає у розкритті тяжких злочинів. Правоохоронець додає:

—Так, наприклад, всі пам’ятають гучну справу в жовтні-листопаді минулого року в справі вбитого Олександра Кондалова. Спочатку родичі заявили про зникнення хлопця. Коли ми з’ясували, що останнім його бачив друг Тарасенко, то запідозрили, що цей свідок може щось недоговорювати. Перевірили його на поліграфі й виявили, що він каже неправду. Потім ми вже розговорили, він заплутався в свідченнях  й врешті-решт зізнався у вбивстві Кондалова, — пригадав Андрій Рижньов.

Найбільше повідомлень про зникнення надходить до поліції влітку, під час відпусток та канікул. За тиждень реєструють до 70-80 фактів. Як запевняє правоохоронець, кожне повідомлення ретельно перевіряється, навіть якщо людина просто десь пішла погуляти та вимкнула телефон. 

Пошук в інших країнах

Окремою темою карного розшуку є співпраця з посольствами. Херсонський відділ розшуку злочинців і зниклих громадян активно співпрацює з посольствами Польщі, Росії та інших країн. Працівники посольств знаходять громадян України, використовуючи свої канали. За словами Андрія Рижньова ця співпраця дає непогані результати. Наприклад, у Посольстві Польщі в Україні є свій поліцейський представник, він часто допомагає нашій поліції:

— Ми надсилаємо запити з інформацією про обставини зникнення людини, її фото та особливі прикмети і доволі швидко отримуємо відповіді. Щоправда, інколи пошуки трохи затягуються. Була в нас ситуація в Білозерці — пропала мама з дочкою, вони не захотіли жити з родичами та виїхали з країни. Але  рідним молода жінка сказала, що  їдуть до бабусі в Росію. Коли вони не повернулися у зазначений час, чоловік звернувся до поліції. Ми перевірили цю інформацію, побачили, що так, дійсно, вони виїхали, назад не повернулися. Починаємо розшук – дізнаємося, що вони зупинилися там у знайомого цієї жінки. Вона туди цілеспрямовано поїхала, знайшла там своє сімейне щастя і не збиралася повертатися в Україну. З 2015 року Україна та Росія розірвали угоду про обмін кримінальною інформацією, тому співпрацювати з їх правоохоронними органами для розшуку ми можемо тільки використовуючи канали Інтерполу. Це досить довго, для цього потрібно підготувати пакет документів. Але попри всі бюрократичні перепони ми їх розшукали та виявили: жертвами злочину вони не стали, осіли у Воронежі, — повідомляє Андрій Рижньов.

Статистика зниклих за 5 місяців

Також Андрій Рижньов надав нам інформацію про зниклих в області від початку року.

- Усього зафіксовано 827 викликів про зникнення громадян;

- 812 осіб знайшлися впродовж 10-ти днів;

- 90 % від цієї цифри знайшли протягом дня;

- Половина зниклих самі прийшли додому поки їх шукали;

- З 827-ми буквально одиниці стали жертвами злочинів;

- 15 осіб поки що не знайдено.

Серед цих викликів - більш як 200 стосується дітей. Для поліцейських області постійним «головним болем» є Центр соціальної реабілітації для неповнолітніх. Як тільки працівники цього закладу телефонують у поліцію і кажуть, що діти зникли, туди виїжджає наряд. А виявляється,  діти просто собі гуляють неподалік, граються, іноді навіть з дозволу вихователів.  А правоохоронці їх шукають, тому що повинні реагувати на кожен виклик:

- Ми потім спілкуємося з цими підлітками,  вони нам пояснюють, мовляв, попереджали вихователів, що йдуть на кілька годин. Ці діти мають право виходити з центру, вони там не ізольовані від суспільства. Але вихователі, аби «перестрахуватися», викликають поліцію. От у цьому проблема. Звісно, за хибний виклик ніхто людину до відповідальності не притягне. Але все ж таки опергрупа в цей момент могла відпрацьовувати у цьому ж районі інший виклик про грабунок або напад, – нарікає правоохоронець.

Причини зникнення людей

Отже, чому люди зникають? Досвідчений співробітник карного розшуку умовно поділив причини на дві категорії — об’єктивні та суб’єктивні. До об’єктивних можна віднести:

- людина стала жертвою злочину;

- нещасний випадок (аварії, катастрофи);

- зникнення через хворобу (втрата пам’яті або втрата можливості рухатися);

До суб’єктивних належать:

- сімейні конфлікти;

- непогашені кредити;

- сучасні міграційні процеси (працевлаштування, шлюб).

Своєчасний порятунок

За 14-річний досвід роботи у відділі розшуку Андрій Рижньов бачив багато сумних і трагічних випадків, коли людину знаходили вже занадто пізно. Але бувають історії, як то кажуть, з хеппі-ендом, коли завдяки професіоналізму слідчих вдається врятувати зниклого від загибелі. Як, наприклад, у вересні минулого року. 

• До мене звернувся літній чоловік, повідомивши, що вже кілька днів не бачив свою сусідку та подругу. Вони жили в багатоквартирному будинку на вулиці Дзержинського. Він хвилювався, бо жінка теж була вже в поважному віці й трапитися з нею могло що завгодно. На телефонні дзвінки вона не відповідала, хоча телефон працював і лунали гудки. Коли вона була вдома то двері не замикала. Але її квартира була зачинена на ключ. Опитування родичів нічого не дало, вони не знали, де може бути їх родичка. Отримали доступ до телефонних зв'язків зниклої бабусі, виявили, що телефон у її квартирі працює. Зламали замок — увійшли та побачили, що вона лежить непритомна на підлозі вітальні. У жінки стався інсульт. Зателефонувати та покликати на допомогу вона сама не могла, бо була вже дуже слабка. Так пролежала 2-3 дні. Потім лікар сказав: якби вона пролежала так ще кілька годин то померла б. А зараз з нею більш-менш все добре, за нею доглядають родичі та друзі. Хотілося, щоб у нашій практиці траплялося більше таких історій, — поділився Андрій Рижньов.