Переселенка розповіла, як знайшла спосіб виїхати до Словенії

Найлегший спосіб отримати роботу за кордоном для українських вчених - це постдок позиції - тимчасові ставки в зарубіжних вузах і науково-дослідних установах. Їх займають молоді науковці зі ступенем кандидата наук. Після захисту зазвичай має пройти не більше 5 років.

Для цього відсилають листи професорам закордонних вузів. Про це розповідає 32-річна Олена Плехова. Із чоловіком Олексієм і двома синами – 4-річним Іллею і 7-річним Андрієм із початком воєнних подій на Донбасі, переїхали жити з Макіївки до Словенії, повідомляє dnews.dn.

"Ще до початку війни чоловік активно шукав постдок. Мріяли хоча б трохи пожити за кордоном. Знайомі підказали програму обміну, яка пропонувала гроші для постдока. Вибір вузів був невеликий, і одним з них у списку значився університет у Новій Гориці в Словенії. Результати відбору обіцяли в травні 2014 року. У червні 2014 ми були змушені поїхали в тривалу відпустку в Полтавську область. Жили в старому будинку без зручностей, навіть без води. Готували на електроплитці і багатті. А з початком холодів чоловік, у якого хотіли орендувати житло, безплатно пустив пожити в будинок, що залишився після його батьків".

За словами Олени Плехової, коли чоловік отримав підтвердження про отримання роботи в Словенії, вона з дітьми повернулася у Макіївку. Через три місяці виїхали у Київ та почали робити візу.

"Грошей у нас не було, і отримати навіть туристичну візу було проблематично. При подачі документів на візу я доклала ще й довідку переселенця і, звичайно ж, отримала відмову у візі. Через тиждень після відмови я повторно подала документи. Професор мого чоловіка, знаючи про ситуацію, зробила нам з дітьми виклик. Цікаво, що з посольства дзвонили їй особисто і попереджали про небезпеку "біженців". Але це ні крапельки не похитнуло її впевненості", – розповіла Олена.

Після переїзду Олена подала документи для вступу до аспірантури в університеті Нової Гориці.

"Уже із Словенії ми родиною вилетіли у турецьку столицю, де чоловік також отримав тимчасову роботу. Через чотири місяці сама повернулася в Словенію, бо пройшла за конкурсом до аспірантури. Чоловік залишився з дітьми в Анкарі: вони ходили в садок і вже почали говорити турецькою мовою. Забрати дітей з собою не могла. За законом, возз'єднання з сім'єю можливе тільки через рік після перебування в Словенії. Але університет мені видав папір про те, що я дуже цінний кадр і мені дозволили забрати сім'ю передчасно".

Старший син жінки Андрій зараз навчається у другому класі, займається карате і ходить в музичну школу по класу гітари. Молодший Ілля відвідує садок.

"Діти вільно говорять словенською мовою, і я точно знаю, що у дітей немає жодної мовної проблеми. Ні зі словенською, ні з турецькою, а тим більше з українською та російською. Словенія дуже маленька країна, всього-то 2 мільйони жителів. Донецька область і то більша. І при цьому в Словенії вісім діалектів мови. Деякі регіони насилу розуміють одне одного, але при цьому немає мовної проблеми", - каже Олена Плехова.