Педофіли та їхні жертви: хто в зоні ризику і як уникнути біди

Україною прокотилася хвиля насильства над дітьми. Вбивство і спроба зґвалтування 11-річної Даші Лук'яненко стали найгучнішою справою. Слідом за цим поліція почала постійно повідомляти про страшні випадки в різних регіонах країни. Батьки побоюються випускати дітей без нагляду на вулиці.

Тривога за своїх дітей зрозуміла. Однак нерідко випадки насильства відбуваються і в самих сім'ях, більшість із яких просто намагаються приховати. Чому так відбувається, як захистити дитину, що зробити, щоб уникнути біди, і хто вони такі — ці педофіли? Про все це OBOZREVATEL поговорив із лікарем-психотерапевтом Олексієм Шевцовим.

— Олексію Георгійовичу, чому діти стають жертвами педофілів? Чому їм так довіряють і навіть не завжди розповідають, що трапилося?

— Щоб відповісти на це питання, потрібно звернутися до причин — чому це відбувається. Є проста цифра: 80% батьків не люблять своїх чад. Тому що народити дитину — це не є прояв любові до неї, це біологічний процес.

А ось під час усього процесу виховання, поки дитина живе з батьками, вони зобов'язані виявляти любов до неї. Так, саме зобов'язані! У такий спосіб навчати дитину любити себе та інших. І тільки 20% батьків насправді передають свою любов дітям. Решта цього не роблять.

До батьківської любові не відносяться такі дії як нагодувати, напоїти, укласти спати, влаштувати в дорогий садок, престижну школу або відправити вчитися за кордон. Потім купити квартиру й три авто. Багато батьків вважають, що це і є прояв любові, але це не так. Насправді, рано чи пізно такі діти стають жертвами чого-небудь, зокрема — педофілів.

Наприклад, якщо батьки б'ють своїх дітей, причому достатньо раз ударити дитину, щоб у неї залишилася психічна травма на все життя. Такі батьки не тільки словесно ображають своїх дітей, але й контролюють кожен їхній крок, не дозволяють їм самостійно розвиватися, а навпаки стримують їхню самостійність. Вони балують своїх дітей, і думають, що без розуму люблять їх. Але це не так. Балувати й любити — це різні речі.

Головний аспект виховання — це особистий приклад. Якщо тато, наприклад, не демонструє, як він любить маму, якщо дитина цього не бачить, то у неї формується щось інше. Якщо мама показує, що тато поганий, але в голові дитини тато не може бути поганим. Тому вона починає шукати якогось іншого чоловіка, який би виступав у ролі "доброго тата", і серед кандидатів на цю роль зустрічаються й педофіли.

І основна причина цього в тому, що батьки насправді не люблять дитину. Якщо батьки дитину люблять, то вони повинні перебувати з нею у контакті, в такому випадку дитина довіряє їм. Але оскільки 80% не люблять дітей, то й вони не довіряють таким батькам. Дитина починає шукати, кому б їй довіритися. І тут знову вона може зустріти педофіла.

А ось педофіли діють по-іншому. Вони вкладають у дитину всю душу, любов. Думають, як до неї підійти, доторкнутися, запропонувати кудись піти разом. Проявляють справжню любов і турботу. Це те, що дитина не отримала від своїх батьків. Вона або отримувала від них одні потиличники, або її обсипали подарунками, аби відчепилася. Кривдили, надмірно контролювали. Натомість справжньої любові дитина не отримала. Але дитяча психіка потребує цього.

Так, коли дитина вдень або ввечері гуляє на вулиці й хтось підходить до неї, починає ласкаво розмовляти, то психіка не розрізняє знайома це особа чи ні, дитина запросто йде на контакт. Тому що потребує прояву любові, із задоволенням її отримує, але виявляється, що це — педофіл.

— Чому близькі люди стають педофілами? Адже останнім часом ми часто чуємо про подібні випадки: батько, вітчим, хрещений, друг сім'ї.

— Роль батька або дідуся в сім'ях не пов'язана з такою великою любов'ю, як жіноча. Знаєте, коли ми говоримо — любов, то вона повинна йти від матері. Чоловік же усвідомлює, що у нього є дитина, коли тій виповнюється 1-1,5 року. А поки вона маленька, то батькові ще незрозуміло, що це його дитина, і навіть страшно взяти в руки.

Тому ставлення батька до дитини якесь не таке. Особливо, якщо молодий батько психологічно травмований у дитинстві своєю матір'ю, спостерігав сімейні скандали. У такому випадку він перекручує цю любов, ніби домагається цього сексуального контакту. В підсвідомості секс — це вершина любові. І це не ніжні дотики й слова, а одразу ближче до сексу. Ось так спрацьовує чоловіча психіка.

Зараз шлюби часто створюються "по зальоту", тому чоловік може просто не любити дружину й дитину. Щось у нього з'явилося на світ, але навіщо йому це треба. У нього немає батьківської любові, він бачить приємну, красиву дівчинку, а їй, наприклад, уже 10 років, і думає: ну вона ж нікому не скаже, що я з нею робитиму. І ось упевненість у тому, що ніхто нічого не дізнається, штовхає його на такий вчинок.

Або чоловік хотів хлопчика, а народилася дівчинка. І на підсвідомому рівні спрацьовує механізм помсти. Мовляв, ти не хлопчик, а дівчинка, то отримай за повною програмою, я тебе зґвалтую. Це такі фокуси підсвідомості, чоловік відчуває, що донька йому подобається як жінка.

— На що повинні звернути увагу батьки, щоб зрозуміти, що з їхньою дитиною щось трапилося?

— Їм варто звернути увагу на відсутність контакту з дитиною. Я вже сказав, що жертвами ґвалтівників стають частіше діти, у яких немає контакту з батьками. А дитина ще більше замикається і віддаляється. Навіть остання ниточка контакту раптом обривається.

— А в маленької дитини?

— Такі дітки можуть часто плакати, тому що вони не розуміють, що таке секс, насильство, біль. Просто плачуть, тому що їм боляче. Ось такі жертви насильства приходять до мене на прийом, і я з допомогою гіпнозу занурююся у їхню підсвідомість. Так, уже дорослі люди смутно згадують, що в дитинстві відбувалося щось таке. І було боляче, неприємно. Тому що у таких маленьких дітей дотик до статевих органів не викликає жодних приємних відчуттів. Вони можуть тільки страждати й плакати.

— Як навчити дитину, щоб вона не стала жертвою педофіла на вулиці. Зазвичай мами кажуть, що вчать своїх дітей із чужими дядьками нікуди не ходити, цукерок не брати і т. п. Але ось вона взяла й пішла, бо хтось пообіцяв показати кошенят. Що робити?

— Слово вчити тут не може бути ключовим, тому що вчити — це розповідати. А маленькі діти до підліткового віку можуть тільки копіювати дії і поведінку інших людей, в основному своїх батьків. Якщо мама розповідає якісь розумні, правильні, гарні, високо інтелектуальні речі, то у дитини це ніколи не перетвориться у модель поведінки.

Якщо ж вона говоритиме, що якщо до тебе підійдуть дорослі дядьки і пропонуватимуть цукерки чи кликатимуть показати щось цікаве, — не ходи з ним. То цій дівчинці стає дуже цікаво, що ж там за незвичайна цукерка? Мама наголошує: не ходи, тобі буде погано, треба буде тебе рятувати і викликати поліцію. Але дівчинка думає, мовляв, та нехай, все це нісенітниця. А що це за кошенятко там у дядька? Мама такими розповідями лише розпалює цікавість. Виходить, що вона сама підштовхує доньку до зустрічі з педофілом.

Якщо мама свариться з татом і показує, що тато поганий, то донька починає шукати серед інших чоловіків "гарного тата". І коли підходить чоловік і починає пригощати її цукерками, говорити ласкаві слова й показувати кошенят, вона, звичайно, з ним іде. Їй же тата не вистачає, він же поганий, вона ж мамі вірить.

І як би мама не говорила, що "я іноді сварюся з татом, тато кричить, але тато у тебе все одно хороший". Все одно ці слова, що тато добрий, на одній чаші ваг, а на іншій — скандали й істерики, бійки. І ця чаша ваг переважує. Розмови неефективні, дитина вірить тому, що бачить. Батьки кажуть правильно, а роблять усе по-іншому. У такий спосіб провокують своїх дітей на зустріч із педофілами.

— Тобто, вся справа в особистому прикладі?

— Звичайно. Будь-які моделі конфліктів, відсутність взаєморозуміння, косі погляди між батьками, вони можуть сприяти нормальному ставленню хлопчика або дівчинки до педофіла. Тому що дитині потрібен спокій, ласка, любов, а не концерти з істериками. І коли в такій спокійній обстановці, на природі влітку, на дитячому майданчику, на лавочці хтось підсідає, починає "муркотіти", то дитина думає, як добре. Ось так це відбувається.

— А як допомогти дитині, якщо вона стала жертвою педофіла? Що робити? Забути не вийде, одразу бігти до психолога?

— Тут потрібна професійна допомога навіть не стільки психолога, скільки лікаря психотерапевта. Без цього не можна обійтися. Тому що те, що відбувається в результаті насильства — це патологія, і дитину потрібно лікувати. А психологи — це не медична професія. У нас більшість населення боїться психотерапевтів і психіатрів, тому що думають, що одразу в лікарню запроторять.

Насправді, треба лікувати. Психолог не ставить діагноз і не виявляє симптоми, не лікує їх. Він розмовляє і думає, що дитині стане легше. Але це лише тимчасовий результат. Проблема залишається, і вже в дорослому віці людина відчуває, що їй погано. Більшість батьків взагалі ні до кого не звертаються, думають: вижила, і це добре.

Тільки одиниці йдуть до фахівців, щоб зняти наслідки. Зі свого досвіду можу ще сказати, що багато дітей самі намагаються не розповідати нікому про те, що з ними трапилося. І якщо їм вдасться одразу приховати правду, якщо все пройшло без якихось зовнішніх наслідків, то вони ніколи в житті батькам про це не розкажуть. Але це моральна травма і вона залишається з ними на все життя.

Це насильство тягне за собою інші проблеми, інші діагнози. І ось така людина приходить на прийом, говорить, що не розуміє, що з нею відбувається. Починаю докопуватися до першопричини, з'ясовується, що в дитинстві її зґвалтували. Тоді вже доросла людина починає плакати, і каже, що тепер розуміє — у чому всі її проблеми.

— Хто такі педофіли? Це психічно хворі люди чи ті, хто сам у дитинстві переніс насильство, або ще хтось?

— По-перше, це теж жертви насильства. Ось останній випадок із дівчинкою в Одеській області, яку вбив 22-річний хлопець. З'ясувалося, що його батько також сидів за зґвалтування. А це як естафетна паличка передається у спадок.

Те, що у батька була така схильність, те, що вона проявиться у більш жорсткому варіанті в сина — 100%, це закон генетики. У наступному поколінні стає гірше. По-друге, це недолюблені діти. Вони хотіли батьківської любові, але не отримали її. А психіка влаштовує такий ось "перевертень".

Психіка каже, що ти від батьків не отримав любові, то тепер маєш вирвати її в іншої дитини. Ось так дивно спрацьовує психіка. І така особа у дитини забирає цю любов насильно. Тобто змушує: ти не хочеш мене любити, а я тебе зараз так полюблю, що відмовитися ти не зможеш. Тут спрацьовує насильство.

Або це люди, які бачили скандали з дитинства, і вони вважають звичайною річчю когось бити й ображати.

Ще момент. Від більшості дітей приховані статеві акти батьків. Але оскільки зараз багато людей стають агресивнішими і дратівливішими, то це проявляється у них і в сексі. Такі стосунки стають більш жорсткими, деколи доходить до садомазохізму. Коли мама голосно кричить: "Припини, мені боляче, я вмираю". Але батьки не потурбувалися про те, щоб приховати все це від дитячих очей. І дитина вважає, що це нормально, правильно, так і треба. Ставши дорослою, вона виловлює дівчинку і точно так само з нею поводиться.

Але педофілом ніколи не стане дорослий, якого батьки в дитинстві любили, коли у них у сім'ї були довірчі взаємини. З сім'ї, де панує любов, насильники не виходять.

— Педофілія може бути психічним розладом? Психіатри вважають, що вона не лікується і єдиний вихід це кастрація.

— Є класифікація психічних захворювань, де педофілія теж вважається захворюванням. Але те, про що я говорю, в психіатрії називають психопатією. Це патологічний хворобливий характер, який сформувався у дитини змалку. Захворювання, які виникають на основі сформованого характеру, а характер формується тільки під впливом виховання батьків — це не зовсім хвороба.

Хоча за класифікацією це теж хвороба. Вилікувати її не можна, тому що вона залежить від характеру. Існує хімічна кастрація, це правда. Тому що чоловік від бажання зґвалтувати дівчинку, нікуди не може подітися. Це не прагнення мати секс із жінкою. Це набагато сильніше, він не може таке бажання вгамувати, це патологія.