Підтримати нас

Не тимчасові переселенці: 4 роки життя внутрішньо переміщених осіб в Україні

25 серпня 2018 05:34
834
Поширити:

Відколи 2014 року Росія анексувала Крим і розпочалася війна на Донбасі, Україна зазнає наймасовішої внутрішньої міграції з часів аварії на Чорнобильській атомній станції 1986 року.

За даними Міністерства соціальної політики України в березні 2018 року в країні було зареєстровано близько 1,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО), передаэ сайт ТВА.

Попри продовження війни, окупації та загрози для життя, кількість зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб скорочувалась протягом останніх двох років, водночас, уряд і громадські організації зазначають постійну і дедалі інтенсивнішу двосторонню міграцію. Це не дає нам можливості мати точнішу статистику щодо кількості мігрантів, але дозволяє отримати інформацію про ті проблеми, на які вони наражаються.

Житло – перша проблема для ВПО, яка постає перед ними, щойно вони залишають свої домівки. 2014 року, коли перша хвиля міграції хлинула в сусідні з Донбасом регіони, місцева влада і суспільство намагалися розвʼязати проблему, тимчасово поселяючи мігрантів у лікарнях, літніх таборах, санаторіях тощо. Переконання, що хвиля внутрішньої міграції – тимчасове явище, виявилось трагічно хибним. Отож дехто з поселених в тимчасових притулках, мешкають там місяці, ба й роки.

2014 року той самий уряд ухвалив постанову про надання державної допомоги на оренду житла та житлово-комунальні витрати, і вона досі чинна. Однак її отримують менше 15% зареєстрованих ВПО.

Один зі шляхів розвʼязання житлової проблеми ВПО – будівництво компактних поселень і міст переходу. Такі проекти раніше втілювались у Грузії та в Азербайджані, а також і в Україні після 2014 року, та вони надто часто виявлялись задорогими і непопулярними. Ізольоване від інших поселень розташування ускладнює соціальну інтеграцію, працевлаштування, надання медичних і освітніх послуг.

«Під час першої хвилі міграції у нас було багато дзвінків від людей, які шукали тимчасове житло, і від тих, хто був готовий його надати. Тепер у нас дуже мало таких запитів. Зараз люди вже більш-менш поінформовані про національні програми для переселенців – тобто, про відсутність, насправді, таких програм, – розповідає «UkraineWorld» Ольга Гвоздьова, координатор громадської організації «Донбас SOS», – це стало головною причиною повернення додому.

В інтервʼю «UkraineWorld» голова Представництва в Україні Міжнародної організації з міграції доктор Томас Лотар Вайс поділився останніми даними, які вони зібрали: «Станом на березень поточного року в понад половини ВПО (54%) ледь вистачає грошей на придбання їжі на щоденній основі. Середньомісячний дохід на одного ВПО становить нині 2239 грн. (85 доларів США), трохи менше, ніж у грудні 2017 р. – 2446 грн. (93 долари). Це менше за прожитковий мінімум – 3215 (122 долари) на місяць – розрахований Міністерством соціальної політики України. Також поміж найгостріших пробем ВПО назвали умови життя (20%), а саме, брак житлової площі, теплоізоляції, опалення тощо, високу орендну плату (15%) та великі комунальні платежі (15%).

Ситуація ще більше ускладнюється через гендерний і віковий склад громади ВПО. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців відношення чоловіків і жінок поміж ВПО у світі загалом приблизно рівне. Натомість в Україні суттєва перевага жінок – 62% ВПО. Навіть більше, тільки близько 24% ВПО – працездатні дорослі (з них понад 70% – жінки), 59% ВПО – пенсіонери, 13% – діти і 4% людей з інвалідністю. Через переселення понад половина жінок, які раніше працювали, стали безробітними. Вони також належать до найвразливішої частини робочої сили, за даними Українського інституту соціальних досліджень, і часто мають несприятливі умови праці та нижчу заробітну плату.

Безробіття залишається найболючішим моментом для ВПО. За даними Київського міжнародного інституту соціології, на початку 2018 року 60% мігрантів були безробітними проти 30% 2015 року. Національна моніторингова система дає трохиінші результати: наразі працюють близько 50% ВПО проти 35% 2016 року. За свідченнями Міжнародної організації з міграції, станом на березень 2018 року частка безробітних поміж ВПО становила 48%. Варто зауважити, що близько 70% працездатних ВПО мають вищу освіту.

До категорії внутрішньо переміщених осіб належать близько 3% українців – це найбільша група ВПО в Європі. Але в останні два роки кількість зареєстрованих ВПО і людей, які звертаються по соціальну допомогу, зменшилась. Частково це пояснюється тим, що люди влаштувалися на нових місцях і не поновлюють свій статус ВПО, є також проблема в отриманні та підтвердженні статусу ВПО. Але інший фактор – брак фінансової мотивації робити це. Субсидія працездатної особи становить 442 гривні (17 доларів), на пенсіонерів і дітей – 884 гривні (33 долари), але не більше 2400 гривень (91 долар) на сімʼю. І поновлювати статус ВПО треба щопівроку. Без цього жодна особа з тимчасово окупованих територій не може розраховувати на соціальну допомогу. Ще й більше, соціальні працівники відвідують нові місця проживання, щоб переконатися, що людина – справжній мігрант. «Отримання або поновлення ідентифікаційних документів, соціальних пільг та пенсій – основні питання, які нам ставлять на гарячій лінії не тільки ВПО, але й мешканці неконтрольованих зон, – пояснює Ольга Гвоздьова. – Система верифікації та формальності в банківській сфері та соціальних службах змушують багатьох вимушених переселенців почуватися «небажаними».

ВПО не тільки мігрують з і до зони воєнних дій, вони також прагнуть осісти якнайближче до своїх домівок, у тому ж чи в сусідньому регіоні. Ба й більше, за опитуванням Міжнародної організації з міграції, 78% ВПО, які повернулися на непідконтрольні уряду України території, планують залишатися там наступні три місяці, і тільки 8% збираються повернутися на підконтрольну територію. «І це попри те, що тільки 39% ВПО, які повернулися, почуваються в безпеці, на непідконтрольних територіях проти 70% на підконтрольній територіїї, – зауважує доктор Вайс. – Більшість респондентів (64%) назвали причиною повернення володіння нерухомістю, де можна жити, не сплачуючи оренду. Друга найчастіше повторювана причина (43%) – сімейні обставини».

Визнання того, що ВПО – не тимчасова проблема, а незворотний фактор змін для всього українського суспільства є ключем до розвʼязання цих численних проблем. «Вимушені переселенці докладають своїх знань, досвіду та ідей до життя нових громад, – каже доктор Вайс. – Ми бачили поміж ВПО чимало яскравих особистостей, які проявили стійкість і завзяття у розвитку своєї справи на новому місці, попри всі труднощі, на які вони наражаються. Ми просто допомагаємо їм – надаємо додаткові ресурси, навчаємо – але саме завдяки своїй цілеспрямованості наші бенефіціари досягають результатів, які вражають. Наприклад, одна з наших бенефіціарів, Вікторія переїхала з Донецької області до Луцька, відновила місцевий рибний завод і зараз в неї працює 11 працівників! Інший ВПО і наш грантоотримувач, Валерій, тримає власне тепличне господарство в селі на Волині. Його обрали місцевим депутатом, він бере участь в очищенні місцевого озера і знайомить місцеву громаду з кримськими традиціями».

Війна, кліматичні зміни та пошуки ліпшого життя в мегаполісах змушують одних людей залишати свої домівки, а інших – будувати стіни, щоб захистити своє стабільне затишне життя. Але людські потоки не можна відкинути назад. Тільки розширюючи простір безпеки і можливостей для якомога більшої кількості людей можна скоротити площу наметів, відчаю і втрат.

Підтримати нас можна тут https://base.monobank.ua/
Поширити:
ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
ОСТАННІ НОВИНИ