"Ми не можемо пробачати кров українців" — Сергій Стерненко

На громадського активіста, юриста та блогера з Одеси Сергія Стерненка 24 травня напали двоє чоловіків. Це сталося, коли він повертався додому зі своєю дівчиною. Активіст оборонявся. Одного з нападників Івана Кузнєцова смертельно поранив у живіт. Другий Олександр Ісайкл утік, але наступного дня його затримала поліція.

Сам Сергій Стерненко отримав струс мозку та сильні порізи лівої руки, втратив багато крові. Його прооперували.

"Відкрито три кримінальних провадження. Це "замах на вбивство", де я потерпілий. Ще "умисне заподіяння ушкодження середньої тяжкості" та "умисне вбивство". По останньому провадження я виступаю як підозрюваний. Найімовірніше мене закриють у СІЗО. Всі мої дії були спрямовані на самооборону. Коли побачив, що один з нападників поранений — викликав "швидку", — написав Сергій Стерненко у Facebook 26 травня.

За тиждень до нападу Сергій Стерненко дав інтерв'ю Gazeta.ua. Говорили про сепаратизм в Одесі, блокування концертів артистів, які гастролюють у Росії. А також — про відносини з одеським міським головою Геннадієм Трухановим та попередні замахи на активіста. Нинішній став третім за останні місяці.

Сергій Стерненко - юрист, громадський діяч, блогер. Колишній очільник "Правого сектору" Одещини. Співзасновник громадської організації "Небайдужі" - разом з однодумцями організовують в Одесі проукраїнські заходи. Висвітлюють на відео трансляціях проросійські громадські заходи, знімають на фото людей, які відкрито підтримують Росію. Нагороджений відзнакою Української православної церкви Київського патріархату - медаллю "За жертовність і любов до України".

- Словесний тиск почався ще з Майдану. А реальний почався після протестів проти забудови Літнього театру в Одесі (У грудні 2016 року територію міського парку віддали в оренду на 15 років приватній фірмі, яка планувала спорудити театрально-торгово-розважальний центр. У червні 2017 року компанія отримала декларацію на проведення робіт з будівництва. Одесити вийшли на мітинг і домоглися відміни забудови. Більшість учасників акції були впевнені, що за цим стоїть одеський бізнесмен Володимир Галантернік.). Мене закрили в СІЗО на кілька днів за те, що тоді вів пряму трансляцію з місця подій.
Згодом невідомі перестріли біля будинку. Дали зрозуміти: якщо продовжуватиму громадську діяльність, то будуть проблеми. Погрожували моїм близьким.

Через місяць напали біля будинку з битою, в яку вставили леза. Порізали ногу, мав струс головного мозку, забої. Міг отримати поріз лівого боку живота, але врятував пристрій для куріння IQOS в кишені. Звернувся до поліції, щоб надали засоби захисту або державну охорону. Мені відмовили. За три місяці після нападу не допитали свідка - мою дівчину, яка була поряд.

Через місяць на мене напали біля будинку із битою, в яку вставили леза. Порізали мені ногу, мав струс головного мозку, забої

- Той напад був не єдиний?

- На початку травня знову біля будинку напав чоловік. Пізніше дізнався його ім'я - Абзал Баймукашев. Він вистрілив мені в потилицю із травматичної зброї з відстані 2-3 метри. Нападника мені вдалося затримати. Зараз він у СІЗО. Та сумніваюся, що поліція добереться до замовників.

- Вас хотіли налякати?

- Перший напад - так. Вдруге міг загинути, бо стріляли в голову впритул. Поліція відкрила справу про "замах на умисне вбивство".

- Ви підтримуєте право громадян на вільне володіння зброєю. Які аргументи маєте?

- Люди мають право себе захищати. Найкраще для цього — прийняти закон про цивільну зброю та боєприпаси, цивільну оборону. Тоді вірогідність нападів на людей зменшиться у рази. Злочинці знатимуть, що можуть отримати опір. Смерті бояться всі. Закон знизив би рівень злочинності. Є міф, що коли отримаємо зброю — один одного повбиваємо. Неправда. Злочини якраз скоюють із незареєстрованої зброї.
Виступаю не за вільний обіг зброї, а за обмежений законом.

Про організацію бойкотів артистів, які не визнають окупацію криму

- Для чого бойкотувати артистів, які виступали в Росії?

- Внутрішній окупант — це сукупний образ. Це — діяльність російських спецслужб на території України, олігархат, який контролює українську політику та державу загалом. І артисти, які підтримують дії країни-агресора, або гастролюють на її території, будучи громадянами України.
Росія воює з нами у військовій сфері, економічній, де велика кількість бізнес-установ належать росіянам. І в релігійній та культурній. Намагаються наповнити український культпростір своїм продуктом. Є вислів: "Там где звучит русская песня, там и есть Россия". Пісня — це один з інструментів промивання мізків українців і формування міфу про "один народ".
Після 2014 року маємо величезний прорив у культурній сфері. Цьому сприяли три фактори. Перший — збільшення попиту на український контент після Революції гідності та початку війни. А якщо є попит, то з'являться і пропозиція.

Другий — багатьох російських артистів зараз не пускають в Україну і на вітчизняному медіа-ринку з'явилася ніша, яку заповнили свої виконавці. А до 2014 року Російська Федерація виділяла бюджетні кошти, аби просувати своїх артистів у різних країнах. Ці люди не торгувалися: викладали величезні суми, щоб їхні кліпи, пісні крутили на радіо й телебаченні. Третій фактор — законодавці зобов'язали медіаресурси дотримуватися квот на українське.

- 2 червня в Одесі мав бути концерт Віталія Козловського. Ви планували його зірвати?

- Громадські організації та активісти Одеси готувалися до акції протесту. Але власники клубу дослухалися до громадської думки і скасували захід. Інакше його зустріли б як колаборанта. Людину, яка під час війни співпрацює із країною-агресором.
Влада на прояви колаборації має реагувати швидко і рішуче. Натомість Ані Лорак і Світлана Лобода — досі народні артистки України. А вони живуть і працюють у Москві, є частиною російської культурної пропаганди.

- Наскільки дієве бойкотування?

- Дієвою є конституція України. Якби президент її дотримувався, то у 2014 році на частині держави запровадив би воєнний стан. Це означало б розрив дипломатичних відносин, заборону економічної діяльності і безвізового режиму з РФ, перекриття кордонів.

Мета акцій протесту — звернути увагу законодавця та президента України на цю проблему. Якоюсь мірою нас почули наприкінці минулого року. В'ячеслав Кириленко (віце-прем'єр міністр із грудня 2014 року.) запропонував збирати додатковий військовий збір із музикантів, які гастролюють у Росії. І маркувати їхнє відео чи аудіо.

Простого вирішення цієї проблеми немає. Але це можуть зробити лише ті, хто зараз при владі. А їм це не потрібно.

- Вам пропонували гроші, аби не заважали виступати таким артистам?

- Просили про Світлану Лободу, Ірину Білик і ще за когось. Дзвонили: "Сергію, ви там збираєтеся робити протест. А можна якось…" На цих словах я казав: "Ні. До побачення". Після Лободи спроб уже майже не надходило, бо написав про це у Facebook. Моя позиція принципова: якщо артист виступав у Росії, то має забути про гастрольну діяльність в Україні.
Мені і погрожували, і пропонували винагороду. Суми я не запитував, але думаю, якби пристав на всі пропозиції — вистачило б на квартиру і нову машину.
Андрій Данилко після 2014 року їздив у Росію. Кілька місяців тому в інтерв'ю казав, що у нього залишилися позитивні враження від зустрічі з Путіним. Майдан не підтримував. Після цього неприємно було бачити Данилка у журі на відборі до Євробачення. Як людина, яка підтримує вбивство співгромадян, може там сидіти?

- Як боротися із таким культурним заробітчанством?

- Не давати можливості заробити. Отаку мову вони добре розуміють і починають визначатися. Сергій Бабкін визнав Росію агресором, Крим — окупованою територією. Тепер виступати туди не їздить. Світлана Лобода і Ані Лорак зробили навпаки.
Найбільше зло роблять артисти, які коментують російсько-українські відносини, підтримують міфи російської пропаганди. Ці люди публічні, мають багато фанатів, які дослухаються до їхньої думки. Якщо Лобода чи Дорн скажуть, що українці і росіяни "это братский народ", то частина їхніх прихильників будуть вважати так само. Це бомба уповільненої дії.

Ми не можемо пробачати кров українців. Як пише Василь Шкляр у книзі "Троща": "Зраду можна зрозуміти, але не можна пробачити". Я з цим згоден. Українці платять надто високу ціну, щоб залишатися суверенною державою.

- Яке покарання мало б бути за публічну підтримку ворога?

- У Франції недавно заарештували політика, який у соцмережі радів з приводу вбивства поліцейського (французький політик лівого спрямування Стефан Пуссьє у Twitter прокоментував загибель полковника Арно Бельтрама. Цей поліцейський здався ісламісту в обмін на заручників, яких той захопив у супермаркеті міста Треб. Бельтрам помер від поранень під час поліцейської операції. Пуссьє написав. "Кожного разу, коли застрелять поліцейського... Я думаю про свого друга Ремі Фрейссе, — маючи на увазі активіста із захисту навколишнього середовища, убитого поліцейською шумовою гранатою під час акції протесту 2014 року. — І на цей раз це був полковник, чудово! Крім того, це означає, що на одного виборця Макрона стало менше". — Gazeta.ua). Політика звинуватили у підтримці тероризму. Йому загрожує 7 років тюрми із конфіскацією майна або штраф у 100 тисяч євро.

А чому в нас за 4 роки війни не додали до Кримінального кодексу статтю про публічну підтримку тероризму? Сума штрафів має бути солідна, щоб відпало бажання у тому числі їздити і виступати у Росії. Артист отримав за концерт там 20 тисяч євро, а йому виписали штраф на 18 тисяч.

Сепаратизм в одесі. Протистояння з Трухановим

- В одному з блогів ви писали, що Одеса перетворюється у "заповідник сепаратизму". Чому так вважаєте?

- Люди, які у 2014 році виходили на проросійські заходи, нікуди не зникли. Беруть участь у виборах та відзначають сакральні дати 10 квітня (день звільнення Одеси від фашистських загарбників.), 2 травня (у 2014 році під час протистоянь між українськими та проросійськими активістами загинули 48 людей. ), 9 травня.

Але прихильників єдиної України стало більше. Вони не всі сходяться в поглядах на майбутнє країни, але ніхто не хоче бачити тут те, що відбувається на Донбасі. Зрештою, Одеса – місто туристичне. Тут досить розвинений малий та середній бізнес. Підприємці знають, що в складі України їм залишатися вигідніше.

- Яку роль у цих процесах відіграє міська влада і мер міста Геннадій Труханов?

- Відколи Труханов став головою міської ради, то старається уникати прямих висловлювань на підтримку Російської Федерації чи культу СРСР. Але своїми діями постійно це демонструє.

У квітні торік дозволив своєму заступнику спробувати скасувати декомунізацію. Хотіли повернути радянські назви вулиць. Це викликало суспільний резонанс. Поліція відкрила кримінальне провадження за пропагування комунізму, але складу злочину не знайшли.

Цього року за розпорядженням Труханова на 2 травня вивісили траурні одеські прапори, але жодного національного стяга. Проросійські сили використовують зараз місцевий прапор як аналог георгіївської стрічки. Якщо бачите, що в людини є одеський прапор, але немає національного, то на 99 відсотків — це особа з проросійськими поглядами.

Також міська влада усіляко підтримує священні для Російської Федерації дати на кшталт 10 квітня. Проводять протокольні масові заходи, піднімають культ СРСР і "победобесия".

Труханов дозволяє собі називати активістів із патріотичною позицією фашистами.

- Чому керівництво країни ігнорує той факт, що одним з найбільших міст України керує мер, який крім українського, має ще і російський паспорт?

- Президентові це вигідно. Команда Петра Олексійовича робить ставку на президентські вибори, а Труханов завдяки адмінресурсу може забезпечити голоси.

- За 4 роки війни Одеса зробила рух у бік українізації?

- Зробила. Найвагоміший був 2 травня 2014 року. Тоді одесити зупинили наступ Росії і можливість реалізації тут донецького сценарію зі створення Одеської народної республіки.

Дрібніші рухи щодня роблять громадські організації та активісти. Одеситки сестри Михайленко організовують вишиванковий фестиваль. У бібліотеці імені Грушевського відбуваються лекції, просвітницькі заходи. У місті є багато волонтерів, які возять допомогу на фронт.

- В Україні варто прийняти закон про сепаратизм?

У кримінальному кодексі є статті, які передбачають відповідальність за посягання на національну цілісність, суверенітет, національну безпеку. Але ці норми були ще до російської агресії. Зараз вони не гарантують у повному обсязі захист національної безпеки. Може закону і не треба, але варто внести доповнення до кримінального кодексу.

Кримінальні справи проти Стерненка

- Проти вас відкриті кримінальні справи: викрадення людини, наркотики. Хто і чому це робить? Кому заважаєте найбільше?

- Проти мене відкриті три кримінальні справи.

У 2015 році громадські організації Одеси звернулися до прокуратури області, поліції та СБУ з вимогою притягнути до кримінальної відповідальності Сергія Щербича. Він організовував бойовиків на антимайдан під час Революції гідності. За кілька місяців після акцій до мене в квартиру увірвалися спецпризначенці розформованого "Сокола", вкрали організаційні кошти "Правого сектора". Мене вивезли у своє управління і з мішком на голові доставили у Приморський суд. Запроторили у СІЗО на 3 дні, бо я начебто намагався викрасти Щербича. Апеляційна інстанція скасувала рішення суду. Призначила заставу — 62 тисячі гривень. Зміг вийти на волю, коли зібрали кошти. Судовий процес триває майже три роки. Звинувачення ґрунтується лише на показаннях "потерпілого".

Друге провадження стосується подій в Літньому театрі. Більше тисячі одеситів вийшли на акцію протесту у міський сад проти його забудови. Там планували спорудити торговельно-розважальний центр. Поліція спровокувала сутички. Багато людей та правоохоронців постраждало. Під час штовханини зачепили начальника поліції області Дмитра Головіна, який стояв в оточенні спецпризначенців. Я тоді знімав усе на відео. Через кілька днів дізнався, що мене підозрюють в організації масових заворушень. Потерпілий — начальник поліції. Він давав неправдиві свідчення. Сказав, що Стерненко вдарив його ногою в коліно. Мене відправили в СІЗО із можливістю внесення застави у 600 тисяч гривень. Голова обладміністрації Максим Степанов вніс заставу, хоча публічно підтримав дії правоохоронців. Я виграв апеляцію і ці кошти Степанову повернулися.

Зараз справа зависла, не можемо розпочати розгляд, бо Головін не з'являється.

Третє кримінальне провадження завели, коли мене закрили в СІЗО по другій справі. Інтернет-ресурси підконтрольні Труханову і його другу Голубову (Дмитро Голубов, народний депутат України, входить до фракції "Блок Петра Порошенка". Узяв Труханова на поруки, коли мера підозрювали у привласненні та розтраті майна. — Gazeta.ua) почали проводити брудну інформаційну компанію проти мене. Один із цих сайтів написав, із посланням на джерело в правоохоронних органах, що Стерненко кришував точки збуту наркотиків у Одесі. Є запис, де дві невстановлені особи консультуються щодо наркоточок. Прокурор каже, що там є мій голос. Експертиз не проводили і звідки з'явилися ці записи — невідомо. Слідство не підтвердило, що там є мій голос. Свідки не змогли підтвердити мою причетність. Мені визначали домашній цілодобовий арешт на два тижні, а потім — півтора місяця нічний арешт із 19:00. Досі розгляд справи не розпочали.

- Хотіли б поїхати з Одеси?

- Ні, нещодавно створив у Одесі громадську організацію "Небайдужі". Також мені ще рік залишилося вчитися в університеті Мечникова на юриста. Хочу закінчити магістратуру. Вже працюю юристом на приватному підприємстві, надаю індивідуальні консультації знайомим.

Про Революцію гідності

- Ви казали: до Майдану я не був соціально активним. Що на вас вплинуло найбільше?

- Поведінка міліції. Розгін студентів і подальші протистояння на Банковій. Пам'ятаю кадри: натовп "беркутівців" збиває всіх, хто трапляється на шляху. Люди падали, а ті зупинялися і били кийками. Зрозумів — треба щось робити.

Та і сам вже мав справу із міліцією. На мого друга напали озброєні люди. Ми пішли у найближчий райвідділ міліції. Хотіли написати заяву, а черговий міліціонер почав казати: "Воно вам не потрібно". Бачив, як "беркутівці" розводили на гроші людей, які курили біля гуртожитку, або просто сиділи.

- Які зміни відбулися в Україні після Майдану?

- Велика активна частина суспільства взяла курс на розірвання зв'язків із Росією. Це важливий процес. Його позитивні наслідки бачитимемо у наступні роки. Ми стали на шлях національної та державної самостійності, якої до цього по-справжньому не мали.

Рушієм є громадянське суспільство. Хотілося б, щоб долучилася і влада. Бо складається враження, що рухаємося вперед, лише коли вулиця вимагає. Якщо знову станемо пасивними, то скотимося до стану, в якому були до 2014-го. Тоді Україною керували люди, підконтрольні російським спецслужбам. Сьогодні їх відсоток ще значний.

- Що для вас означає бути українцем?

- У юриспруденції є визначення "громадянство — це стійкий юридичний зв'язок між особою та державою". Але бути українцем — це бути соціально активним, розуміти, що відповідальність несе не тільки можновладець, а й ти.

- Хтось є чи був вашим кумиром?

- Є люди, які мені імпонують. Джордж Вашингтон закладав основи демократії Сполучених Штатів. Вінстон Черчилль узяв управління Великою Британією в часи Другої світової війни. Обоє були державними діячами з великої літери, були всебічно розвиненими, мали наукові праці. Степан Бандера — символ боротьби українців. Він ставив суспільне понад особисте, пожертвував своєю волею і життям заради ідеї, в яку вірив. Йому вдалося надихнути послідовників, які у 2014 році захищали українську державу.

- Що плануєте встигнути цього року?

Хочу завершити розбудову громадської організації "Небайдужі". Проводитимемо правозахисну діяльність. Наша мета — контролювати резонансні та значущі для суспільства судові процеси. Хочемо розвивати громадянське суспільство, продовжувати українізацію та декомунізацію. Захищатимемо пам'ятки державного та місцевого значення від посягання, влаштовуватимемо протести, благодійні заходи, допомагатимемо на фронті. Векторів діяльності багато. Головне — щоб вистачило сил і свідомих людей.